В  українському національному пантеоні назавжди закарбоване ім’я визначного ученого-історика, поета, громадсько-політичного і церковного діяча Івана Івановича Огієнка. У непростий період нашої історії він був міністром освіти та ісповідань в уряді УНР. На духовній ниві Огієнко відомий українцям усього світу як митрополит Української Автокефальної Православної Церкви Іларіон.
Важко визначити, в якій із цих царин Огієнко залишив найпомітніший слід: сучасники називали його людиною енциклопедичних знань, праці й обов’язку. Він чесно служив українській справі, до останніх днів свого довгого й важкого життя не полишав подвижницької діяльності заради відродження нації. Бібліографія наукових, публіцистичних та художніх праць ученого, за неповними даними, складає понад тисячу одиниць. Він здійснив перший автентичний переклад Святого Письма українською мовою, чим забезпечив право українського народу на звернення до Бога рідною мовою, заклав підвалини організаційного оформлення української православної автокефалії та національно-мовної єдності українців України і діаспори.
  На жаль, багато творів І. Огієнка і сьогодні є недоступними для українського читача: знаходяться вони за кордоном, а та незначна їх кількість, що видавалася в 1920-х роках в Україні, ще донедавна перебувала в спецсховищах як заборонена. Забороненим було й саме ім’я Івана Огієнка.
14 січня виповнилося 135 років від дня народження великого українця.

Народився Іван Огієнко у містечку Брусилів Радомишльського повіту Київської губернії (нині – селище міського типу, районний центр Житомирської області) в бідній селянській родині. Був шостою дитиною в сім’ї. Коли Івану ледь виповнилося два роки, внаслідок нещасного випадку загинув батько.
У 1896 pоці, закінчивши школу найкращим учнем, Іван разом із матір’ю пішки йде до Києва (75 верст) з наміром вступити до військово-фельдшерської школи, оскільки навчання там було безкоштовним. Закінчивши її курс, Огієнко влаштувався на службу, втім швидко розчарувався в обраному фахові. Отож надалі він – студент університету Святого Володимира.
Це був час його свідомого приєднання до національно-визвольного руху. З 1905 року Огієнко починає писати українською мовою. Бере активну участь у науковому й громадському житті, діяльності “Просвіти”. Під керівництвом професора університету В. Перетца Іван опановує основи джерело-, книгознавства, архео-, палеографії, архіво- та бібліотекознавства, формується як учений, найперше – як лінгвіст та історик. Відбувається його становлення як бібліофіла та бібліографа, врешті – як майбутнього редактора й видавця.
Із 1907 року Іван Огієнко – співробітник, а згодом – дійсний член Українського наукового товариства у Києві, з 1912-го – Історичного товариства Нестора Літописця та член-кореспондент Товариства любителів давньої писемності в Санкт-Петербурзі. З 1915 року молодий учений викладав у Київському університеті, був приват-доцентом на кафедрі мови і літератури, згодом – професором кафедри історії української культури. На хвилі національно-визвольних подій у 1917 –1918 роках відіграв значну роль в українізації вищих навчальних закладів і шкільництва. У січні 1918-го долучився до організації системи вищої школи в Україні, його включено у відповідну комісію, створену на базі Українського народного університету в Києві, а в травні призначено відповідальним за відкриття філіалу університету в Кам’янці-Подільському та виконуючим обов’язків ректора майбутнього навчального закладу. 22 жовтня того ж року відбулося урочисте відкриття Кам’янець-Подільського державного українського університету.
5 січня 1919-го Огієнка призначено міністром освіти УНР, працював в урядах Володимира Чехівського та Сергія Остапенка. У 1919 – 1920 роках  він – міністр ісповідань УНР в урядах Ісаака Мазепи та В’ячеслава Прокоповича. Огієнко виступав послідовним прибічником дерусифікації церкви та ренесансу автокефалії Української Православної Церкви. Багато сил віддав роботі з переконання ієрархів щодо необхідності відродження національної Української Церкви, створив комісію з перекладу українською мовою Біблії, богослужбових текстів.
У 1918 році І.І.Огієнка запрошують на посаду ректора Кам’янець-Подільського університету. Саме в цьому місті в березні 1919-го тимчасово перебували Директорія та уряд УНР. Захоплення Кам’янця-Подільського більшовицькими військами 16 листопада 1920 року змусило Огієнка емігрувати до Польщі. Деякий час він іще працював в уряді УНР в екзилі, сподіваючись на відновлення національно-визвольних змагань, на надання політичної, військової і фінансової допомоги Україні цивілізованою Європою та на повернення на Батьківщину. Втім визвольна боротьба в еміграції стрімко перетворювалася на політичний розбрат. У статусі керуючого міністерством ісповідань УНР, у зв’язку з його скасуванням 30 вересня 1922 pоку, Іван Огієнко завершив політичну кар’єру.
У 1924–1926 роках викладав українську мову й літературу в учительській семінарії у Львові, а в 1926-му був запрошений до Православного богословського відділу при Варшавському університеті. Заснував і редагував у Варшаві журнали “Рідна мова” (1933 – 1939) і “Наша культура” (1935 – 1937), які сприяли популяризації української культури, виступали проти русифікаторської політики тогочасного керівництва Радянської України.
У жовтні 1940 року на Соборі українських православних єпископів Іван Огієнко був висвячений (з ім’ям Іларіон) архієпископом Холмським і Підляським. Тільки за 1940–1941 роки митрополит Іларіон зміг повернути 62 церкви та відновити 117 парафій, які у довоєнний період було забрано у православних і переосвячено у католицькі храми. В усій єпархії було введено українську мову, яка фактично набула офіційного статусу. Саме стараннями Огієнка було віднайдено Холмську чудотворну ікону Божої Матері. Завдяки сприянню митрополита Іларіона для населення Холмщини видавалася велика кількість православної літератури.
Влітку 1944 року Огієнко емігрував до Швейцарії, а у вересні 1947-го – до Канади. На Американському континенті почався новий етап його видавничої діяльності, який тривав практично до початку 1970-х років. У 1951-му подвижника обрали першоієрархом Української Православної Церкви в Канаді. Саме за митрополита Іларіона було проголошено Акт об’єднання трьох українських автокефалій за кордоном, він доклав чимало зусиль для організації та розбудови українського національно-культурного, релігійного життя за океаном. Про наростаючу з роками розлуки тугу за Батьківщиною свідчить його емігрантська поезія: “Я взяв своє серце малими руками Й віддано поклав Україні до ніг, І юна любов розцвілася між нами І став я орати твердий переліг. Й нікому вже більше не дав я любові. Бо другого серця кохати не маю І вірним зостанусь, аж дошки соснові Єдину любов мою спинять без краю…”
Відійшов у вічність Іван Іванович Огієнко 29 березня 1972 року у Вінніпезі. Сьогодні українці ще продовжують відкривати для себе безцінну спадщину великого патріота, осмислюють трагічність і велич його долі та характеру, гостріше розуміють ту гіркоту розчарувань, яку він зумів приборкати в собі після поразки визвольного руху в 1920-х, щоб продовжити вірне служіння Батьківщині.

Підготувала Вікторія КОРНЄВА.