Кременчужанин Сергій Ємельянов змалечку займається спортом. До активного способу життя сина привчила мама. У дитячому віці Сергій захоплювався гімнастикою, займався карате і дзюдо, відвідував циркові студії. Коли хлопчикові було 13 років, він отримав серйозну травму. В результаті довелося ампутувати ліву гомілку. Когось іншого ця трагедія могла б зламати, але Сергій витримав. Пережити травму, її наслідки допомогла підтримка рідних людей – батьків і друзів, а також спорт. Пауерліфтинг став новим захопленням Сергія. Кілька років постійно тренуючись, спортсмен зміг виконати нормативи на звання майстра спорту.
– Але в пауерліфтингу надзвичайно сильна конкуренція, особливо – на міжнародному рівні, там надзвичайно важко стати найкращим. Тож я вирішив сконцентруватися на веслуванні, де в мене було більше шансів перемогти, – розповідає Сергій Ємельянов.
У травні 2015 року він уперше за багато років сів у човен (колись у дитинстві уже займався греблею), а через місяць із легкої руки свого кременчуцького тренера Дмитра Сабліна (у минулому – чемпіона світу з греблі на каное) Сергій Ємельянов опинився в Дніпропетровській області, де тепер і тренується у наставника В’ячеслава Загреби на базі місцевого центру “Інваспорт”. Щоб відправити Сергія Ємельянова у Дніпропетровську область, Дмитру Сабліну довелося за свої гроші купити йому форму, а потім ще й кілька місяців підтримувати матеріально.
Результатом двомісячних наполегливих тренувань стало п’яте місце на чемпіонаті світу в італійському Мілані. На наступному чемпіонаті з веслування на байдарках, що відбувся в травні 2016 року, Сергій Ємельянов здобув срібну медаль. Паралімпіада в Ріо-де-Жанейро для молодого спортсмена стала першою в його спортивній кар’єрі. До того ж вид спорту, в якому Сергій виступав, параканое, на Паралімпіаді був дебютним.
– Дистанція виявилася доволі непростою, – згадує Сергій. – Вода в каналі солона, човен просідав сильніше, ніж у прісних дніпровських водах. Сили витрачалися чималі, ніяк не вдавалося набрати необхідну швидкість, довелося корегувати техніку. Але зрештою освоївся.
Між початком серйозних тренувань до здобуття паралімпійського “золота” на 200-метровій дистанції минуло навіть менше, ніж півтора року. Здавалося б, за такий короткий проміжок часу нереально підготуватися до боротьби за світову першість, але Сергій звик ставити перед собою складні завдання і виконувати їх. Він повернувся додому з Ріо не з порожніми руками, а з золотою медаллю. Завдяки наполегливості Сергія Ємельянова, його працьовитості й вірі в перемогу наша паралімпійська збірна збагатилася ще однією нагородою, й на головній спортивній арені Паралімпіади знову зазвучав Державний гімн України.
Наш земляк – один із тих героїв, хто прославив Україну на міжнародному рівні, подарувавши їй ІІІ загальнокомандне місце Паралімпіади. Але блискуча спортивна кар’єра Сергія Ємельянова і здобута ним золота медаль, на жаль, не спонукали до підтримки талановитого атлета в професійній чи побутовій сферах – Сергій із дружиною й маленькою донечкою живе в орендованій квартирі, не маючи власного житла.
Зупинятися на досягнутому кременчуцький спортсмен не збирається, адже за кілька років – наступна Паралімпіада, що має відбутися в Токіо. А до того на Сергія Ємельянова чекають ще багато спортивних баталій. Одна із найближчих і найбільш серйозних – змагання за Кубок світу з веслування на каное, що відбудуться у травні 2017 року. Чемпіонати Європи і світу – це ще кілька прекрасних можливостей для Сергія Ємельянова закріпити за собою славу одного із найсильніших у світі веслувальників і нагадати світові про Україну.
На жаль, держава про тих, хто підтримує її імідж на міжнародному рівні, поки що турбуватися не квапиться. Найбільша проблема, із якою стикаються спортсмени із травмами, за словами Сергія, – якісне протезування. Самостійно оплатити його вони не в змозі, адже протези дуже дорогі. Наприклад, такий, що потрібен Сергієві Ємельянову, коштує близько 250 тисяч гривень. Він говорить, що на Паралімпіаді навіть у африканських спортсменів бачив такі, а багато українців з інвалідністю не можуть собі їх дозволити. Щоправда, місцева влада Кременчука пообіцяла Сергієві Ємельянову фінансову допомогу в протезуванні, але, як то кажуть, обіцяного три роки чекають.
Попри відсутність гідного державного фінансування, попри чиновницьку байдужість, що нерідко переходить у відверте ігнорування інваспорту як явища, Сергій Ємельянов продовжує щоденно працювати над собою, бо знає – перемагають найсильніші:
– Тренування не можна припиняти ні на день, адже навіть тиждень простою одразу ж дається взнаки. Доки дозволяє погода, працюємо на воді, а коли Дніпро замерзає, переходимо на тренажери, щоб не втрачати фізичної форми.
Сергій дуже рідко буває вдома, в Кременчуці, безкінечно сумує за дружиною й 5-річною донечкою. Говорить, що у планах – зняти в Дніпрі квартиру, щоб його сім’я була поруч.
Він мріє виграти черговий чемпіонат світу, стати принаймні дворазовим переможцем Паралімпіади і спробувати себе в зимових видах спорту. Про завершення спортивної кар’єри йому, 23-річному перспективному спортсмену, думати зарано – попереду ще стільки блискучих перемог! Але коли прийде пора, як кажуть, зійти з дистанції, Сергій уже знає, що робитиме:
– Я дуже хочу допомагати талановитим дітям досягати спортивних висот, адже природні дані потрібно розвивати. Це можливо лише шляхом постійних наполегливих тренувань і за наявності відповідної матеріальної бази.

Юлія ДУМКА-КОНДРАТЬЄВА
“Зоря Полтавщини”