– Я телевізор виграв?! Та ви що! Навіть не здогадувався! Квитанцію передплатну відправляв, про приз і не думав…
У дворі Михайла Андрійовича Савенка рясними білими квітами цвіте калина. Біля неї в затишку й розмовляємо:
– Цвітіння калини мені завжди нагадує день народження. А в цьому році такий сюрприз мені випав! – радіє господар. – Відколи померла моя дружина, Людмила Якимівна, сумно самому. До внуків ходжу, якусь телепрограму чи фільм разом переглядаємо. Що ж, тепер і в своїй хаті матиму “голубий вогник”.
Наш співрозмовник народився у селі Ганжівка неподалік Кобеляк, має поважний вік, та не сидить без діла. Майже щодня їздить у рідне село велосипедом, за 5 кілометрів, на город. А ще – допомагає землякам на будівельних роботах. Професія у Михайла Андрійовича рідкісна – бондар.
– Діжки робив, на промкомбінаті в деревообробному цеху майстром працював, – розповідає він. – Професію сам вибирав. Мій батько був ковалем, і коли я прийшов з армії, взяв мене до себе. Та в кузні мені не подобалося, краще виходило працювати з деревом. Вивчився на бондаря, столяра. Досі забудовникам допомагаю.
У Михайла Савенка – двоє синів. Неподалік звів будинок старший, Володимир, який обрав батьківський фах деревообробника. Молодший, Олексій, – лікар у Сумах. Четверо внуків, найменшому – лише один рочок. “Біля внуків душею молодію”, – посміхається Михайло Андрійович.
Він передплачує “Зорю Полтавщини” вже не один рік. Окремі номери, публікації, додатки й цілі підшивки дбайливо складає.
– І треба ж було трапитися так, що газета із прізвищами переможців розіграшу десь поділася, – бідкається господар. – Дуже вдячний, що виграш мені у двір привезли, приємно було і з працівниками газети познайомитися. “Зорю Полтавщини” передплачуватиму й далі, та й іншим радитиму….
Сьогодні у Михайла Андрійовича Савенка – день народження. Вітаємо й щиро зичимо здоров’я, всіляких життєвих гараздів.
Залишайтеся із “Зорею Полтавщини” – пощастить і вам!