У Полтаві до пам'ятника Тарасу Григоровичу Шевченку прийшли заступник голови – керівник апарату облдержадміністрації Валерій Пархоменко, представники органів влади, громадських та молодіжних організацій, культурні діячі, духовенство.
Замість промов на урочистостях звучали виступи хору “Полтавські піснярі”. Покладене на музику  Шевченкове слово знову будило і вболівання за долю України, і захоплення поетовою всепереможною вірою в націю.
…І мене в сім'ї великій,
В сім'ї вольній, новій,
Не забудьте пом'янути
Незлим тихим словом.
…Збереглися спогади про те, що у свій день народження, 9 березня, вже неймовірно страждаючи через хворобу, Тарас Шевченко підбадьорював усіх словами, що варто йому тільки переселитися на Батьківщину і він неодмінно одужає. Поет мріяв знайти своїй душі прихисток саме на тих дніпровських схилах, куди невдовзі з Петербурга (зі Смоленського цвинтаря) й доправили покриту за козацьким звичаєм червоною китайкою труну з його тілом. “До Канева…” – такими були передсмертні слова 47-річного українського генія. Чи виконано його заповіти в усіх сенсах патріотизму чи ні – тема і політична, і філософська. Тож немає сумнівів, що вболівати за кращу долю Батьківщини, черпаючи натхнення з Тарасової гори, – це вічний і привілей, і хрест свідомого громадянства.