Цікаво, що після армії вибір шляху з музикою пов'язаний лише опосередковано. Прагнення підкорювати нові вершини в мистецтві кличе його в театр. 1927 року Петро Петрович успішно склав іспити до Одеської консерваторії, на відділення режисури. По завершенні навчання він керував різними театрами. 1938 року Вершигора закінчив кінематографічне училище. І відтоді до самого початку Великої Вітчизняної війни працював актором та кінорежисером на Київській кіностудії.
Із жовтня 1941 року до квітня 1942-го Петро Вершигора – командир взводу, роти, батальйону, начальник бригади кінофотокореспондентів політвідділу 40-ї армії. Згодом він отримує завдання вести боротьбу в тилу ворога. Петро Вершигора став командиром із розвідки в партизанському з'єднанні Сидора Ковпака. З грудня 1943 року – командир 1-ї Української партизанської дивізії. Він – учасник п'яти рейдів у тил ворога. Рейд до Польщі та Неманський відбувалися саме під його керівництвом. 1944 року генерал-майору Петру Петровичу Вершигорі присвоїли звання Героя Радянського Союзу.
Протягом 1947–1954 років він викладав у Військовій академії Генштабу, згодом працював завідувачем воєнного відділу у журналі “Знамя”. Письменницьку діяльність Вершигори оцінювали високо. 1947 року за документальну повість “Люди з чистим сумлінням” його удостоєно Сталінської премії. Але, незважаючи навіть на таку високу відзнаку, 1951 року йому довелося під тиском ортодоксальної критики переписати твір у дусі офіційних трактувань воєнних подій. Тепер зрозуміло, що в первинній редакції повість пропонувала якраз достовірну розповідь про бойові дії у ворожому тилу.
Петро Вершигора – також автор праці з історії партизанського руху “Воєнна творчість народних мас”. Завершальними книгами епопеї “Люди з чистим сумлінням” стали твори “Карпатський рейд” (1950) та “Рейд на Сан і Віслу” (1959). Згодом світ побачила збірка оповідань “Іван-герой”. За рік до смерті, 1962-го, письменник подарував читачам роман “Дім рідний”.