Назарій Яремчук прожив до прикрого мало, але встиг стати легендою вітчизняної естради. З ним облетіли світ наші українські пісні – “Червона рута”, “Водограй”, “Смерекова хата”, “Стожари”, “Гай, зелений гай”, “Родина”, “Я піду в далекі гори”… В одному з останніх своїх інтерв’ю легендарний співак сказав: “Кожний з нас повинен постійно бути в польоті – крізь долю, над суєтою. І при цьому, однак, не відриватися від землі. Пам’ятати священні речі – навіщо живеш, звідки ти родом, до чого прагнеш, що скажеш людям, з якого колодязя п’єш живу воду? Я вийшов з того віку, коли звертаєш увагу на дрібниці – автографи, популярність. Мене турбує інше: що буде з нашим пісенним садом завтра?” 30 листопада народному артисту України, лауреату Національної премії імені Т. Г. Шевченка (посмертно) Назарію Назарійовичу Яремчуку могло б виповнитися 65 років.

Він з’явився на світ у селянській родині Назарія та Марії Яремчуків, у селі Рівня Вижницького району Чернівецької області. У батьків уже було двоє старших синів та дочка. Назарій (це ім’я означає “присвячений Богові”) народився, коли батькові було аж 64 роки. Уся родина вирізнялася музичним обдаруванням: батько співав у церковному хорі; матір, крім співів, грала на мандоліні й виступала в місцевому народному театрі. Ще маленьким хлопчиком Назарій почав їх наслідувати.
У дванадцятирічному віці він пережив перший тяжкий удар – втрату батька. Матір змушена була віддати сина до Вижницької школи-інтернату, де син захопився хоровим співом. Через кілька років він продовжив навчання у Вижницькій середній школі №1, яку закінчив у 1969 році.
Після невдалої спроби вступити на географічний факультет Чернівецького університету за направленням військкомату навчався на курсах водіїв. По закінченні занять залишався послухати репетиції ВІА “Смерічка”, яким керував Левко Дутковський. Керівник ансамблю помітив постійного відвідувача і запропонував заспівати пісню на вибір. Це була пісня Ігоря Поклада “Кохана”. Голос сподобався, і Назарія прийняли в ансамбль. Так з осені 1969 року він почав співати в “Смерічці”. До університету ж вступив із другої спроби.
Знаковим для ансамблю стало знайомство з молодим буковинським композитором, студентом медінституту Володимиром Івасюком. Глядачі почули неповторні “Червону руту”, “Водограй”, “Милу мою”… Влітку 1971 року відбулися зйомки музичного фільму “Червона рута”, який зробив солістів Назарія Яремчука та Василя Зінкевича народними улюбленцями. Втім для Яремчука період зйомок фільму назавжди залишився пов’язаним із черговою непоправною втратою – відійшла у засвіти його мама, Марія Даріївна, велику любов до якої він проніс через усе своє життя.
Продовженням творчого злету для Яремчука-співака стали перемоги на конкурсах “Пісня-71” і “Пісня-72”. У 1972 році за виконання пісні “Горянка” солістів “Смерічки” удостоїли звання лауреатів всесоюзного конкурсу “Алло, ми шукаємо таланти”. Наступного року ансамбль запросили на професійну сцену в Чернівці. У філармонію перейшов і Яремчук, остаточно розпрощавшись із обов’язками старшого інженера на кафедрі економічної географії університету. У 1978 році Назарію Яремчукові присвоїли звання заслуженого артиста УРСР.
Коли трагічно загинув Володимир Івасюк, Назарій був одним із перших, хто, незважаючи на заборону влади, приїхав на похорон до Львова. У той час ця сміливість могла обернутися втратою кар’єри, спокою, репутації. Утім  владі довелося змиритися.
Початок 1980-х став для Яремчука стежкою до міжнародного визнання. Він отримав звання лауреата на міжнародному конкурсі “Братиславська ліра”, дипломанта ХІІ Всесвітнього фестивалю молоді і студентів у Москві.
Під час війни в Афганістані співак кілька разів їздив виступати перед нашими солдатами. Крім того, багато часу приділяв пошуку нових талантів, підтримці самодіяльних колективів. У 1986 році, після Чорнобильської катастрофи, тричі побував у 30-кілометровій зоні відчуження, де виступав перед ліквідаторами. У 1987-му Яремчуку присвоєно звання народного артиста України.
Початок 1990-х – період гастролей у Канаді, США, Бразилії… За кордоном відбулася довгоочікувана зустріч з братом: у батька Назарія був син від першого шлюбу Дмитро, на 27 років старший за співака. У 1940-х він належав до одного з націоналістичних угруповань, а після війни змушений був тікати до Канади.
На зорі незалежності України нарешті почало налагоджуватися й особисте життя співака. У другому шлюбі в нього народилася донька. Сини від першого шлюбу жили також із ним і раділи появі сестри. Назарій Яремчук почувався щасливим. Аж раптом несподіване нездужання і страшний онкологічний діагноз.
Друзі співака допомогли йому виїхати в Канаду, сподіваючись, що західна медицина зможе допомогти. Але операцію зробили занадто пізно. Після повернення, навіть тяжко хворий, Яремчук продовжував виступати. На жаль, біда була вже невідворотною. 30 червня 1995 року о 10 годині 20 хвилин серце великого українця зупинилося.
Україні залишилися його неперевершені пісні, друзям і товаришам по творчому цеху – незабутні спогади. “Без будь-якої ідеалізації можу сказати: Назарій був дуже світлою особистістю. Людина, позбавлена якості, притаманної багатьом співакам і акторам, – він ніколи й нікому не заздрив, не говорив про когось погано, – сказав у одному з інтерв’ю відомий поет-пісняр Юрій Рибчинський. – Він був дуже натхненною людиною. У ньому збереглись дивовижні, можливо, навіть дитячі риси: польотність, чистота. І не тільки на сцені, але і в житті він був, мов ходячий вірш”.
Із 2003 року в Україні з’явився пісенний фестиваль “Родина” імені Назарія Яремчука, який заснували його сини – заслужені артисти України Дмитро та Назарій Яремчуки. Донька співака, названа на честь його матері, Марія Яремчук, у 2014 році представляла Україну на пісенному конкурсі “Євробачення-2014” у Копенгагені.

Підготувала Вікторія КОРНЄВА.