Від постійних навантажень серце бійця, який довгий час перебував у найгарячіших точках, не витримало – повернувшись з бойового чергування, він помер.
Житель Кременчука Микола Вашура, йдучи другий раз на фронт, заповів: якщо з ним трапиться непоправне, поховати його поруч із другом Олегом Фенем (позивний «Катастрофа»), з яким вони захищали Донецький аеропорт. У серпні минулого року Олег, якого друзі називали Фенечка, помер від гострої серцевої недостатності, піднімаючись сходами. Приїхав у короткострокову відпустку з фронту, щоб побачитися з маленькою донькою, яка хворіла. А виявилося, повернувся додому померти. «Кіборгу» було лише 36.
Микола Вашура помер уві сні у свій день народження, проживши 39 років. Увечері 30 жовтня, повернувшись із бойового чергування, ліг відпочити в бліндажі й більше не прокинувся. Розтин показав, що в нього був кардіосклероз. При такій хворобі показано обмеження фізичних навантажень. Але війна цього не передбачає.
Тепер двоє друзів-«кіборгів» спочивають вічним сном на Алеї Героїв Свиштовського кладовища в Кременчуці.
«Надійний бронежилет двічі рятував Колі життя: перший раз йому в груди влучило сім куль, другий раз – у спину – три»
За своє недовге життя Микола Вашура, за професією слюсар-інструментальник, шукав себе в різних сферах діяльності: і на заводі працював, і підробляв таксистом, і в патрульній службі МВС два роки служив (тому й позивний собі вибрав відповідний – «Мент»), А виявилося, що за натурою він воїн, солдат. Коли на Донбас прийшов «руський мір», Микола не став чекати повістки з військкомату – записався добровольцем в армію. В «учебці» в Кривому Розі здружився із земляками Олегом Фенем і Сергієм Косих (позивний «Танцюрист»), із якими потім у складі 93-ї окремої механізованої бригади пройшов через пекло Донецького аеропорту. Сьогодні живим залишився тільки Сергій…
Три відважних «кіборги» були гордістю кременчужан. Їхні портрети були розміщені на білбордах, встановлених з ініціативи активістів міста. У лютому нинішнього року полтавська обласна влада нагородила старшого сержанта Миколу Вашуру нагрудним знаком «За вірність народу України» I ступеня.
– Ми втрьох із самого першого дня обслуговували одну протитанкову систему, в «учебці» наші ліжка поруч стояли, – розповідав на похоронах Олега Феня Микола Вашура. – 27 жовтня 2014 року нас перекинули в Піски. Близько двох місяців утримували висоту в західній частині аеропорту. Доводилося вивозити з поля бою поранених і вбитих, збирати останки бойових побратимів. Там загинув і наш командир… Кожна смерть – це трагедія, біль. А всі хвороби, як відомо, від нервів. Олег хоч і випромінював позитив, але в душі сильно переживав. Це постійне нервове напруження і підірвало його здоров’я.
У кожного з друзів був свій характер. Олег – веселун і бешкетник. Сергій – скромняга. Микола – серйозний і наполегливий. Спільне у них – любов до України і бажання якомога швидше позбутися мерзоти, яка засіла в так званих «ДНР» і «ЛНР».
Саме тому Вашура, демобілізувавшись після року служби й кілька разів з’їздивши на Донбас волонтером, остаточно зрозумів, що потрібен на фронті. «Я не можу сидіти вдома, коли там гинуть недосвідчені хлопці, – відповідав Микола на вмовляння рідних і близьких не спокушати долю. – Повинен передати їм свій досвід, навчити воювати». Дружину Анну втішав, що ось-ось повернеться додому. Хоча побратими-«кіборги», які приїхали провести товариша в останню путь, зізнавалися, що Вашура планував залишатися на фронті до перемоги. А вдові Олега Феня Лідії він, вирушаючи на передову, сказав: «Ми з Олежкою планували разом служити за контрактом. Але коли вже так трапилося, що його немає, буду воювати за двох».
– Миколу, як і Олега, вбило постійне нервове напруження, – не стримує сліз кременчуцький волонтер Анна Павленко. – Те, що довелося пережити хлопцям, безслідно не минає. Коля зрідка скаржився дружині, що в нього все болить, хоча на запитання про здоров’я зазвичай відповідав: «Нормально». А яке у нього могло бути здоров’я, якщо на тілі живого місця не було. Микола два рази дивом вижив. В Опитному під час жорстокого бою він отримав сім куль у груди. На щастя, ми забезпечили своїх земляків-«кіборгів» бронежилетами з високим ступенем захисту. І Коля відбувся кількома зламаними ребрами й осколковою раною біля самого серця. Півтора місяця провів у госпіталі. Поки лікувався, наші волонтери замінили на його «бронику» розбиті пластини. Микола його надів – і знову в аеропорт.
А через кілька днів цей щасливий для Вашури бронежилет вдруге врятував йому життя, затримавши ще три кулі, випущені ворожим снайпером у спину. Я благала Колю після цього припинити гру зі смертю, казала, що третього разу не буде. Хоча був і третій раз. Осколок зачепив йому шию, слава Богу, по дотичній. Але його вбивцею став рівень адреналіну в крові, який постійно зашкалював, який руйнує організм і передусім серце. А серце у нього було особливе, вразливе…
«Із Донецького аеропорту ніхто здоровим не вийшов»
Про те, що їм довелося пережити, «кіборги» розповідають скупо, не вдаючись у деталі.
– Ми дві ротації з Колею і його друзями стояли біля старого терміналу Донецького аеропорту, – стискає в руках плямистий кашкет Олександр Мосулега (позивний «Дід»), який приїхав на похорон із Олександрії Кіровоградської області. – Перший раз – двадцять діб, другий – п’ятнадцять. Третій раз зайти не встигли.
– В аеропорту постійно було жарко, – розповідає командир відділення, в якому служила відважна трійка з Кременчука, Анатолій (позивний «Лис»), – Коли ми зайшли туди, «Мент», «Танцюрист» та «Катастрофа» вибрали собі висоту, яка дозволяла їм контролювати ворожу техніку. Свою роботу вони виконували на відмінно. Прикривали наші бойові позиції. Однаково добре володіли і кулеметом, і підствольником, і гранатометом… На них завжди можна було покластися.
– Здоровим із аеропорту ніхто не вийшов, – додає Віктор (позивний «Козак») із Дніпра. – У кожного, хто залишився живий, якщо не поранення, то контузія. Не у всіх, правда, це у військовому квитку записано. Та багато хто й не хоче, щоб такі записи були. Потім, у цивільному житті, складно знайти роботу. Всім потрібні здорові працівники. Навіть вантажниками й охоронцями не беруть. І я чудово розумію, чому Микола знову рвався на фронт: там його знання були затребувані. Адже саме завдяки таким патріотам, як Микола Вашура, ми зуміли зупинити ворога на Донбасі.
Бойовики не дотримувалися жодних домовленостей. Коли вони просили режим тиші, щоб забрати «двохсотих» і «трьохсотих», по них ніхто не стріляв. А наших поранених і вбитих доводилося виносити під вогнем противника.
Смерть ніби чатувала на Миколу Вашуру, а він не помічав цього.
– Перед Новим 2015 роком розпочався черговий мінометний обстріл аеропорту, – розповідає бойовий побратим Миколи кременчужанин Вадим (позивний «Хомка»), – Ми з земляками побігли в укриття. І так вийшло, що я застряг у вузькому лазі – заважали бронежилет і автомат. Я і так, і сяк пробую пірнути в отвір – не виходить. А позаду «Мент» із «Танцюристом» підганяють. І раптом ми всі падаємо в цю «нірку» – нас вибуховою хвилею туди жбурнуло. Дивом тоді ніхто не постраждав, тільки Миколин чобіт, повністю розірваний, залишився біля входу.
«Поранений, із зламаними ребрами, Микола Вашура відмовився від евакуації і продовжував утримувати позицію»
– Я дивувався мужності і стійкості Миколи, – долучається до розмови Олександр Оловаренко, який служив у 8-й окремій санітарній роті, сформованій у 2014 році на базі Полтавського обласного військкомату. – Навіть маючи поранення, зламані ребра, Вашура відмовився від евакуації і продовжував захищати бойову позицію. Я колов йому знеболювальні препарати, бинтував рани і, звичайно, сварив: «У тебе дружина, дитина, ти повинен повернутися до них здоровим!» Але Микола мене не слухав. А перелом руки, який він отримав, розвантажуючи боєприпаси, як слід не лікував. Кістка зрослася без накладання гіпсу.
Цього літа свою відпустку Микола провів у кременчуцькому військовому госпіталі.
– Не знаю, що Коля там лікував, але коли я його провідувала й спробувала обійняти, він відсахнувся – все тіло в нього боліло, – розповідає вдова Олега Феня Лідія.
У всіх, хто знав Миколу Вашуру, його смерть спричинила шок. Здавалося, якщо вже чоловік живий, пройшовши через пекло, то йому все минеться. Але тривале нервове напруження не проходить марно. Медики констатують, що життя «на адреналіні» позначається на роботі серця, викликає аритмію, що часто є причиною інсультів та інфарктів. Але найнебезпечніше – виснажується мозкова речовина надниркових залоз. Лікарі називають це гострою наднирковою недостатністю. Такий стан є причиною раптової зупинки серця.
***
В один день із Миколою Вашурою в реанімації 3-ї міської лікарні помер 39-річний Сергій Решетник, який рік служив за контрактом у 72-й окремій механізованій бригаді. Втратив свідомість на вулиці… Трохи раніше, 19 жовтня, так само раптово помер 47-річний Олександр Ярмула, колишній водій 30-ї бригади, уродженець села Запсілля Кременчуцького району. Демобілізувавшись, чоловік працював далекобійником. Під час рейсу йому стало недобре, лікарі не змогли його врятувати.
Війна ще довго нам відгукуватиметься…

Ганна ВОЛКОВА
Журналіст