То був час, коли радянська імперія поступово занурювалася у так звану добу застою, коли нарікати на життя під кермуванням комуністичної партії не всі зважувалися навіть на своїх кухнях. Зневірені мовчали: боялися неминучої розправи, були певні, що їхній поодинокий голос стане воланням у пустелі. Не зупинялися тільки ті, хто мав сміливість по-справжньому вірити – навіть на допитах, у божевільнях, у таборах – у перемогу правди й людського права на свободу…
Безпрецедентній мужності наших співвітчизників, які чотири десятиліття тому, 9 листопада 1976 року, заснували Українську Громадську Групу сприяння виконанню Гельсінкської угоди, власне кинули виклик державній тоталітарній системі, свідомо вибравши відкритий шлях боротьби, присвятили документальну виставку в Державному архіві Полтавської  області.

Ознайомитися з друкованими та фотодокументами, які розповідають про представників Української Гельсінкської Групи та переслудівання їх органами КДБ, архівісти запросили студентську молодь. Заступник директора Державного архіву Полтавської області Тарас Пустовіт наголосив, що збирати матеріали з цієї теми досить складно. Серед причин, зокрема, й те, що багато зустрічей активістів групи в умовах кадебістського стеження відбувалися у суворій конспірації.
Реакція відповідних органів на появу правозахисників, які збирали інформацію про порушення прав людини в Україні, була майже негайною. “Група створена 9 листопада, а вже 22 листопада першому секретареві ЦК КПУ направили доповідну записку, в якій її діяльність називали ворожою, спрямованою на дискредитацію радянського ладу, приниження комуністичної партії. Через кілька місяців, після узгодження з партійними органами, почалися арешти майже всіх членів групи – в лютому 1977-го арештували Олеся Бердника, Миколу Руденка, згодом Миколу Матусевича, Мирослава Мариновича, Левка Лук’яненка…” – зазначив Тарас Пустовіт.
На виставці можна ознайомитися зі змістом кількох спецповідомлень органів КДБ до Володимира Щербицького, які дають уявлення, наскільки безпощадним був тиск на окрему особистість тоталітарної “інквізиції”.  Зокрема в датованому 15 грудня 1977 року повідомленні значну частину тексту займає перелік вилучених під час обшуку в Олеся Бердника “клеветнических” документів: “124 фотокартки із зображенням Солженіцина”, “рукописний текст під назвою “Розіпни його”, виконаний почерком Бердника, в якому автор грубо фальсифікує дії органів правосуддя по справі Руденка”, “134 екземпляри наклепницьких документів так званої “Ради родичів в’язнів” – бюлетенів, звернень, заяв”…
Серед десяти фундаторів УГГ – наша землячка з Новосанжарського району Оксана Мешко, якій довелося пройти й через жахи запроторення в психлікарню, й через тюремні ув’язнення, останнє з яких вона мусила витримати в 75-річному віці.
Другий розділ документальної виставки архівісти присвятили реорганізації УГГ в політичну організацію “Українська Гельсінкська спілка”, діяльність якої справила значний вплив на пришвидшення здобуття Україною незалежності. Третій розділ – штрихи до портретів наших земляків-правозахисників, серед яких – і маловідоме, на жаль, у цьому контексті ім’я письменника, лауреата Національної премії імені Т. Г. Шевченка Василя Захарченка. Він – вихідець із села Гутирівка Полтавського району, засуджений і виключений зі Спілки письменників за тісну співпрацю під час журналістської роботи на Донбасі з незламним і вірним до останнього подиху боротьбі за Україну Василем Стусом, з Іваном Дзюбою. Нині Василь Захарченко проживає в Черкасах.
Найбільший інтерес у відвідувачів виставки викликала публікація зі спогадами незабутнього Євгена Сверстюка, який у 1950-х роках працював викладачем у Полтавському педагогічному інституті, а також світлини, на яких зафіксовані моменти перебування в Полтаві в липні 1990 року Левка Лук’яненка та депутата Верховної Ради СРСР Миколи Куценка, проведення патріотичними силами заходів до чергової річниці Полтавської баталії з промовистою назвою “Від ката Петра – до ката Сталіна”.
Для підготовки виставки було використано документи Центрального державного кінофотофоноархіву імені Г.Пшеничного, Центрального державного архіву вищих органів влади України, Державного архіву Полтавської області.

Вікторія КОРНЄВА
“Зоря Полтавщини”