Учениця 11-го класу Кобеляцької ЗОШ І–ІІІ ступенів № 2 імені Олеся Гончара Наталя Галушко минулий навчальний рік жила й навчалась в Америці.
Прізвище школярки в місті відоме. Її часто можна було побачити на заходах, які проводяться у районному будинку дитячої та юнацької творчості, на сцені центру культури й дозвілля. Кобелячани говорять, що такий талант у дівчини сімейний: її тато –  Сергій Станіславович – гарно співає.
Потім Наталочка стала уникати широкого загалу.

– Мабуть, у житті кожного так трапляється, що приходить час і ти по­іншому розставляєш акценти, визначаєш, що головне, а що другорядне, – розповіла дівчина. – Пройшла цей етап і я.
Не розгубитись допомогла викладач іноземної мови Алла Пащенко. Навчаючись у 9-му класі, Наташа взяла участь у програмі обміну майбутніх лідерів (FLEX) для учнів загальноосвітніх шкіл, яка фінансується урядом США і дає можливість українським школярам протягом одного навчального року навчатись у школі цієї країни, проживаючи в американській родині.
Щоб стати учасником програми, треба було пройти тестування у спеціальних центрах.
– На жаль, мені не вистачило знань стати фіналістом конкурсу, – відверто зізнається дівчина.
Але зміни в її житті відбулися: навчання продовжила не з однокласниками, а з учнями ліцею «Політ», що в Кременчуці.
Певний час вагалася: знову спробувати свої сили в програмі «FLЕX» чи більше не спокушати долю. Зупинилась на першому варіанті. Перший тур тестування тривав 15 хвилин. Це був невеликий тест на знання англійської мови. Роботи перевірялись на місці, й результати були відомі відразу. Ті, хто пройшов до другого, писали два міні­есе на психологічну тему. Роботи відправляли для оцінювання у Вашингтон. Результату чекали близько місяця.
Третій тур – найскладніший. Конкурсанти писали два міні­есе англійською, складали стандартизований текст, проходили співбесіду англійською та українською мовами, брали участь у колективній грі, заповнювали анкету…
Через тиждень Наталя Галушко отримала повідомлення, що стала фіналістом!
– Не лякала тривала розлука з батьками, сестричкою? Не зупиняло те, що поїдеш у незнайому країну, до чужих людей? – цікавлюся.
– Ні, по­перше, я багато разів відпочивала в літніх оздоровчих таборах, рік навчалась у Кременчуці, тому не була домашньою дитиною. По­друге, було цікаво побачити світ, дізнатись про захоплення своїх ровесників. Одне слово, без вагань готувалась до поїздки. До речі, із 9 тисяч учасників Програми фіналістами стали 300 осіб. Полтавщину представляли більше 10 чоловік – із Полтави, Кременчука, Миргорода, Кобеляк.
Наша землячка потрапила в місто Остін (штат Техас). Родина, яка її приймала, зустрічала в аеропорту.
– Мої хост­мама і хост­тато з першої хвилини справили гарне враження. Хоча за віком це були швидше бабуся і дідусь. При знайомстві дізналась, що в минулому вони – морські біологи, брали участь у підводних експедиціях.
– Чи був у них досвід прийомної сім’ї?
– Ні. Вони вперше приймали в себе дитину з іншої країни. Ідея ця у них виникла спонтанно, буквально за тиждень до мого приїзду. До речі, при виборі сім’ї, яка приймала учасників програми «FLEX», була обов’язкова умова: в ній не повинні спілкуватись рідною мовою дитини.
– Не було проблем через мовний бар’єр?
– Ні, хіба що незначні непорозуміння в перші дні. Все ж таки побутово мова дещо відрізняється. Перед поїздкою нас збирали на кілька днів у Ірпіні, де ми повторили знання з англійської, необхідні для спілкування.
– Як складались стосунки в новій сім’ї?
– Чудово. Хост­батьки не обмежували моєї свободи, не втручались у мої особисті справи. Мені з ними було цікаво, весело, просто. Разом дивились передачі, вони спеціально записували фільми для спільного перегляду. Одне слово, ми підходили одне одному.
У вільний час ми ходили в оперу, драмтеатр, їздили на океан, відпочивали в будинку на колесах, у сафарі­парку… Та все ж основний час займало навчання.
– Що схожого й відмінного побачила в американській школі?
– По­перше, на відміну від українських навчальних закладів, де в одному приміщенні вчаться початкова, середня і старша школи, в Америці це відбувається окремо. В одній будівлі навчалась лише старша школа – 9–12 класи. Кількість уроків у всіх класах однакова.
Навчальна програма значно легша. За рік кожен учень повинен вивчити сім курсів (предметів): 4 – обов’язкових і 3 – додаткових. Серед обов’язкових – гуманітарний напрямок, математичний (алгебра, геометрія, статистика, калькулятор), історія (або економіка), біологія (хімія); серед додаткових – співи, танці, музика, декоративно­прикладне мистецтво, фото та інше. Домашніх завдань практично не задають.
Діє 100­бальна система. Курс зараховується при 70 балах (проводиться усне опитування та пишеться самостійна робота). Стосунки між учнем і учителем значно простіші. Учитель викладає матеріал. Але якщо ти не складеш курс, то це твої проблеми, а не вчителя. Якщо учень відсутній у школі, то інформація про це в кінці дня надходить батькам (на телефон, електронну пошту).
До учнів – учасників програми «FLEX» – ставлення поблажливе, важких завдань не дають. Розуміють, що для нас на першому місці – знайомство з країною, її історією, культурою.
– З родиною часто спілкувалася?
– Нам радили спілкуватися раз у тиждень, аби не сталось так, що сама в Америці, а думки – вдома. Звісно, спілкувались – технічні можливості зараз дозволяють і поговорити, і побачитися. А хост­батьки намагались зігріти теплом домашньої уваги і затишку. Особливо хост­батько. Про його доброту можна було судити по тому, як він звертався: «сонечко», «красуня». А ще в нас виявилось спільне захоплення – вода. Коли їздили на узбережжя океану, то це і для мене було свято, і для нього, а ще він дуже цікаво розповідає про те, чим займався у житті.
Час в Америці промайнув дуже швидко. Коли настала пора повертатися, то здалось, що ніби вчора прилетіла в США, а насправді минуло 9 місяців.
– Чи підтримуєш зв’язки зі своїми хост­батьками?
– Так. Раз у два тижні спілкуємось по скайпу, передаємо подарунки. Я вдячна, що вони були в моєму житті.
– Які враження залишила американська молодь?
– Українці кращі! Американці зверхньо дивляться на інших, хоча реально вони менш розумні, ніж українці. Їх постійно затримували з наркотиками, багато хто має нетрадиційну сексуальну орієнтацію і не приховує цього.
– Після закінчення школи плануєш навчатись за кордоном?
– Спочатку такі плани були. Але коли навчалась в Америці, прийняла рішення вищу освіту здобувати в Україні. Я вибрала нафто­інженерію. Знання іноземної мови відкриють значно ширші можливості і в навчанні, і при працевлаштуванні. Влітку відбулась ще одна поїздка: я побувала в Тбілісі як випускниця програми «FLEX». Разом з лідерами майбутнього з України, Молдови, Грузії, Вірменії, Азербайджану вчились, як вести бізнес, бути підготовленими до інших питань.
– Який слід у твоєму серці залишила Грузія?
– Скажу так: подорожувати Америкою цікаво, але Європа нам ближча. Грузія – миліша, люди привітніші, рідніші нам за менталітетом, тож і сприймають нас дуже тепло….
– Успіхів тобі, Наталочко!

Наталя ПУЗИНА
Журналіст