Як наголошує літературознавець, доцент Національного університету “Києво-Могилянська академія” Ростислав Семків, поява поезії Івана Драча у 1960-х була рівнозначна спалаху наднової зірки. Його збірка “Соняшник” (1962) не лише стала за короткий час суперпопулярною в колах любителів та знавців української поезії, а й засвідчила, що її рівень перебуває цілком у колі кращих світових зразків поетичної творчості. Сюрреалізм та іронія, що характеризують цю збірку, роблять її та всю ранню поезію Івана Драча актуальною й зараз. Не менш важливою є діяльність Драча-сценариста. Зокрема його сценарій фільму “Пропала грамота” за однойменною повістю Гоголя спричинився до постання одного із шедеврів українського кіно – фільму Бориса Івченка “Пропала грамота” з Іваном Миколайчуком у головній ролі. Важливою була також суспільно-політична діяльність Івана Драча в часі становлення української незалежності. З огляду на виняткову важливість руху шістдесятників та їх спротиву системі для розуміння сучасного стану в українській культурі Іван Драч залишається вагомою постаттю для національної літератури та культури загалом.
Видатний український поет-шістдесятник, перекладач, кіносценарист, громадсько-політичний діяч Іван Федорович Драч народився 17 жовтня 1936 року в селі Теліжинці Тетіївського району на Київщині. Закінчив у Тетієві середню школу й одразу почав викладати російську мову та літературу в семирічці сусіднього села Дзвенячого. Потім працював інструктором райкому комсомолу, служив в армії. Перший вірш поета з’являється у періодиці ще в 1951 році. У 1958-му вступає на філологічний факультет Київського державного університету імені Т.Г. Шевченка (виключений через творчі та політичні погляди). Відновився лише на заочній формі. Залишивши навчання, працює в “Літературній Україні”, куди йому допоміг улаштуватися Павло Загребельний. 1962 року виходить його перша збірка “Соняшник”. У 1964-му здобуває фах кінодраматурга на Вищих сценарних курсах у Москві, працює в сценарній майстерні Київської кіностудії імені Олександра Довженка. 1965 року видав другу збірку поезій “Протуберанці серця”.
У середині 1980-х Івана Драча було обрано до правління Київської організації Спілки письменників України, потім – головою правління. Значного резонансу набули його драматичні поеми “Дума про Вчителя”, “Соловейко-Сольвейг” та “Зоря і смерть Пабло Неруди”, що з’явились спочатку в різних книжках, а потім видані збіркою (“Драматичні поеми”, 1982 р.).
Іван Драч працює в багатьох напрямках. Він видає кіноповісті “Криниця для спраглих” та “Іду до тебе” (1970 р.), можна додати до них і поему для кіно “Київський оберіг”, та кіноповість “Київська фантазія на тему дикої троянди-шипшини” (обидва твори – у збірці “Київський оберіг”. 1983 рік). Також І. Драч активно виступає в галузі літературно-мистецької критики. У 1976 році був удостоєний Державної премії УРСР імені Т. Г. Шевченка за збірку поезій “Корінь і крона”. У 1983-му – лауреат Державної премії СРСР з літератури за збірку віршів російською мовою “Зеленые врата”.
На І з’їзді Народного Руху України за перебудову 7–10 вересня 1989 року був обраний його головою. З 28 лютого по 4 грудня 1992-го він був співголовою НРУ разом із В’ячеславом Чорноволом і Михайлом Горинем.
Тричі обирався депутатом Верховної Ради України. Нині очолює громадську організацію “Конгрес української інтелігенції”. У 2006 році удостоєний звання Героя України.
Окремої уваги заслуговує поема Івана Драча “Чорнобильська мадонна” (1988) – вона залишається чи не найзначнішим твором усіх літератур на цю апокаліптичну тему, зазначає Іван Дзюба. І додає: “ … він же перший на з’їзді письменників України в травні 1986-го одверто і драматично поставив питання про голод 1932–1933-го в Україні, що тоді вимагало рідкісної мужності. Твори Драча видано в багатьох країнах світу в перекладах десятками мов, і його ім’я стало одним із символів повноцінності сучасної української культури”.

Підготувала Ніна ТИХОНЕНКО.