У  сучасному світі, де панують безпринципність і культ споживацтва, історія про трьох мучениць, яким було лише 9, 10 та 12 років, може здатися дивною і навіть незрозумілою. Але тим і вирізняється християнин, що усвідомлює сенс жертовності. Пам’ять юних мучениць Віри, Надії, Любові та матері їхньої Софії православні віряни вшановують 30 вересня.

В усі часи батьки-християни намагалися виховувати в дітях найважливіші християнські чесноти. Одна благочестива жінка на ім’я Софія, яка жила в Римі в першій половині ІІ століття, навіть вирішила назвати на честь цих чеснот своїх доньок. Отже, старшу звали Віра, середню – Надія, а наймолодшу – Любов. Люди відзначали неймовірну вроду та світлий розум дітей Софії. Сестри-християнки не приховували віри, не сумнівалися у своїй надії на Христа, відкрито прославляли Спасителя, противились язичницьким ідолам.
Намісник Антіох доніс про Софію та її доньок імператору Адріану (117 –138 рр.), і той звелів привести їх до себе. Розуміючи всю небезпеку свого становища, святі діви гаряче молилися Господу Ісусу Христу, благаючи, щоб Він послав їм сили не боятися майбутніх мук і смерті. Коли ж родина постала перед імператором, всі присутні були вражені їхнім спокоєм: здавалося, що їх було покликано на світле торжество, а не на катування. Приголомшений спілкуванням з мужніми християнками імператор спочатку не наважився на розправу, а підступно відіслав їх до однієї жінки на ім’я Палладія, доручивши стерегти невільниць три дні. Протягом цього часу Софія вдень і вночі духовно підтримувала своїх дітей, нагадуючи, що жодні земні блага не замінять вічних. Згодом, коли вони постали перед судом, Адріан почав закликати їх поклонитися римським богам: якщо послухають – обіцяв назвати своїми доньками, якщо не послухають – погрожував тортурами. Юні діви (Вірі було 12 років, Надії – 10, а Любові – 9) залишалися непохитними. Тоді імператор наказав жорстоко катувати їх: подвижниць палили на залізних ґратах, кидали в розпечену піч і в казан з киплячою смолою. Терплячи надзвичайні муки, вони прославляли свого Небесного Нареченого.
Святу Софію піддали іншому, найтяжчому, катуванню: матір змусили дивитися на страждання своїх дочок. Після мученицької смерті дівчат Софії дозволили поховати їхні тіла. Вона залишилася на могилі, молячись Богові, і там на третій день віддала в Його руки свою душу, розділивши з дітьми подвиг та ставши мученицею своїм материнським серцем. Віруючі поховали її тіло на тому ж місці.
У тропарі церковного дня пам’яті мучениць Віри, Надії, Любові та матері їхньої Софії співається: “Мучениці Твої, Господи, в стражданні своїм вінці нетлінні прийняли від Тебе, Бога нашого; маючи бо силу Твою, мучителів подолали, сокрушили і демонів немічні спокуси, Їхніми молитвами спаси душі наші”.

Підготувала Вікторія КОРНЄВА.