На цих світлинах, люб’язно наданих нашій редакції Полтавським краєзнавчим музеєм імені Василя Кричевського, закарбовані миті історії – події вересня 1943, 1963 років. Солдат-визволитель збиває ненависні німецькі вказівники на вулицях Кременчука; полтавці зустрічають визволителів у центрі поруйнованого загарбниками міста; зовсім юна школярка підносить квіти генералу з нагоди 20-річчя визволення нашого обласного центру… Ключове поняття, слово, яке матеріалізувалося в дію, – “визволення”. І так було, адже фашистська окупація принесла неймовірні страждання нашому змученому більшовицькими терором, голодоморами, репресіями народу.
Природа диктатур однакова, хоч як би вони не прикривалися расовими чи класовими маніфестами. Прагнучи обдурити одне одного, хитруни з Рейхстагу і Кремля ділили світ на сфери  впливу. Насправді ж кожен мріяв про безроздільне панування. А Європа умиротворяла агресора, аж поки сама стала жертвою агресії. Втім кожна війна завершується миром. Ціна його – різна. Сповна заплатили за мир і той солдат, і ті полтавці на світлинах вересня 1943-го, і мільйони наших співвітчизників, боронячи свою країну, свою землю, свої святині.
“…І в страшному сні не могло приснитися, що на нас нападуть росіяни, а миритимуть нас німці”, – коментує теперішні події бабуся, яка ще в далекій юності зазнала фашистської окупації. І від них нікуди подітися, пам’ятаючи війну минулу, живучи в нинішніх, на жаль, не мирних реаліях.
Нікуди подітися й від простих істин, які полягають у тому, що за ілюзорною імперською величчю настає справжня імперська відповідальність, що умиротворення агресора лише збуджує його апетити, що кожен диктатор повинен знати розмір своєї шиї…
Світлини вересня 1943-го, світлина вересня 1963-го. Років і років минуло з тих пір. Пам’ять про визволення з фашистського ярма не згасає, хоч протягом останнього десятиліття ми почули кремлівську зверхньо-самозакохану тираду про те, що перемога у Великій Вітчизняній буцімто була можлива й без України. Мабуть, таким чином посилався, як тепер модно говорити, меседж про наступну агресію? Розумом, як писав поет, збагнути важко.
Повернімося у вересень 1943-го: воїн-визволитель збиває вказівники окупаційної влади. Цей символ – вічний.

Олександр МАКАРЕНКО
“Зоря Полтавщини”