Чимало випробувань випало на долю Миколи Максимовича Приходька. 62 роки трудового стажу, зокрема й на відповідальних посадах у Козельщинському та Кременчуцькому районах. Кожен період у біографії Миколи Максимовича, якому нещодавно виповнилося 80 років, – важливий. Але є ключові моменти.
У 1985–1986 роках активно будувалися дороги, будинки, школи, дитячі садки, адмінприміщення. Організатором цих справ був райвиконком, очолюваний Миколою Приходьком. Порятунок перлини Козельщини – величного собору, осучаснення, озеленення райцентру – це теж справа нашого ювіляра.
А будучи на заслуженому відпочинку, він уже багато років очолює райком профспілки працівників агропромислового комплексу.
Безперечно, Микола Приходько міг би стати успішним відомим спортсменом, чемпіоном області чи навіть призером країни. Адже у середині п’ятдесятих на районних змаганнях у Козельщині серед спортсменів добровільного спортивного товариства “Колгоспник” з бігу на дистанції 400 метрів він здобув перше місце. Згодом, у 1957 році, прибувши додому в короткострокову солдатську відпустку, знову потрапив на стадіон у Козельщину, де проводилися міжрайонні змагання. І знову перше місце, але вже у важкій атлетиці.
Його дитинство, якого, власне, й не було, минуло у невеликому селі Бригадирівка. У 1947-му хлопцеві йшов одинадцятий рік. Україну накрив другий (після
1932 року) Голодомор…
На щастя, моє покоління не застало голоду й не куштувало маторжеників із кори та бур’янів. Його ж покоління, точніше їхні матері (батьки не повернулися з фронтів Другої світової війни) пробували пекти з натертих буряків, ледь пересипаних кукурудзяним помелом, чи то млинці, чи то оладки.
… Із 1980-го до 1989 року Микола Максимович Приходько був у Козельщині головою райвиконкому. На цей період припадає і науково-практична конференція, про яку мова піде далі. Та про все по порядку.
РОЗІБРАТИ. ВИВЕЗТИ. ДОПОВІСТИ!
Перша половина вісімдесятих років минулого століття для аграріїв району видалася екстремальною. Кілька років поспіль були неймовірно спекотними, запасів кормів для тваринництва не вистачало. В окремих господарствах доводилося скорочувати громадське стадо. Керівників та спеціалістів району викликали в область на партійно-господарські активи.
…Швидко згасав березневий день. Іще один нелегкий тиждень залишився позаду. Голова райвиконкому Микола Приходько уже жив наступним тижнем: у вівторок треба їхати в область на партійно-господарський актив звітувати про проблеми тваринництва. За порядком денним Козельщина мала звітувати шостою.
Різко відчинилися двері, і до голови зайшов зі стосом кореспонденції секретар райвиконкому Павло Титар. Павла Михайловича знали як спокійного, урівноваженого, досвідченого працівника. А тут не встиг переступити поріг кабінету голови райвиконкому, як почав з обурення: “Це ж треба таке додуматися?! Невігласи!” А після невеликої паузи додав ще крутіше: “Якісь божевільні!..” А суть ось у чому: із області надійшла депеша, у якій чорним по білому було написано: “Протягом місяця розібрати Козельщинську церкву-собор. Розібрать, вивезти і доповісти в область про виконану роботу!”
У кабінеті голови запала тиша.
Микола Максимович підійшов до вікна, відчинив його трохи, витягнув пачку “Біломору”. Напруга давалася взнаки – інколи й двох пачок на добу не вистачало… Весняне сонце швидко ховалося за обрій. Дерева видавалися низькими. За кількасот метрів на горі, здається, завмирав майже стометрової висоти красень-храм.
– Я буду протестувати, – сказав рішуче голова секретарю.
То були особливі часи. До Горбачовської перебудови залишалося ще більше року, і сказати “ні” партійному й господарському рішенню означало одне: приректи себе на негайне звільнення.
Голова райвиконкому знайшов вагомі аргументи на захист перлини Козельщини. Ще під час Другої світової окупанти-гітлерівці хотіли з гармати зруйнувати собор. Не вдалося! І пожежі, які не раз виникали у приміщенні храму, не руйнували християнської святині.
До аргументів голови Козельщинського райвиконкому дослухалися. Наступного ж дня після засідання обласного партійно-господарського активу, о пів на восьму ранку, в Козельщині вже була заступник голови облвиконкому. Вона обстежила літнє приміщення собору, його територію, а вже потім із головою райвиконкому вивчала план культової споруди. Через кілька днів до райцентру прибула з області група спеціалістів, яка також обстежила технічний стан собору, була надана допомога для подальшого “консервування” культової споруди.
Про цю історію мало хто пам’ятає. Та не забули її насельниці жіночої обителі, яка невдовзі відновила свою діяльність у соборі. Про цей факт мені розповіла глибоко віруюча, поважного віку козельщанка Мотрона Миколаївна Дяченко. У родині Приходьків помер двоюрідний брат. Отож брати Микола Максимович та Всеволод Максимович заїхали до церкви придбати усе необхідне для похорону. На ту годину в приміщенні перебувала ігуменя Іраїда зі своїми помічниками. Наставниця подякувала колишньому голові райвиконкому, благословила його й подарувала бібліотечку православної літератури.
Особливою у службовій біографії голови райвиконкому є справа, якою він пишається. Це “Зелений храм”, який йому вдалося звести у райцентрі разом із однодумцями, земляками. За фахом Микола Максимович – інженер лісового господарства. У молоді роки, після служби в армії у ракетних військах, він вступив до Львівського лісотехнічного інституту. Коли ж мав уже не один рік практичної роботи, перший секретар райкому М.М.Калашник доручив фахівцю озеленити Козельщину. А було це у 1966 році. Отож липи й каштани, які навесні займаються білими свічами і тягнуться до небес, – це теж його надбання.
За період роботи Миколи Максимовича на посаді голови райвиконкому зведено десятки житлових будинків, школи, дитячі садки, адмінприміщення, прокладено дороги. Усе це робилося разом із козельщанами, з жителями великих і малих сіл.
Серцем уболіває ювіляр за долю родини, дітей – сина Ігоря і доньки Ірини. Разом із дружиною Лідією Олександрівною виростили їх, виховали і дали вищу освіту.
Небайдужий Микола Максимович Приходько й до громадських починань: бере активну участь у житті району. Активний, непосидючий, ініціативний – ось такий він залишається і у свої вісімдесят! Побажаймо ж йому міцного здоров’я і довголіття!

Олександр СИНЯГІВСЬКИЙ
Член Національної спілки журналістів України