Мабуть, без перебільшення можна сказати, що “Молитва за Україну” – музичний твір, який відомий також під назвою “Боже великий, єдиний, нам Україну храни”, – звучить останнім часом чи не щоденно. На урочистостях із нагоди різних подій, у храмах УПЦ КП після відправи. Створена “Молитва…” у 1885 році Миколою Лисенком на слова Олександра Кониського, і вона вже тоді швидко набула широкої популярності.
Нині ж згадуємо про автора натхненних поетичних рядків із нагоди 180-річчя від дня його народження, яке вшановується в Україні на державному рівні. З’явився на світ майбутній письменник, поет, перекладач, літературознавець, педагог, громадський діяч, який все своє життя присвятив розбудові українського національного руху, 18 серпня 1836 року в селі Переходівка (тепер – Ніжинського району Чернігівської області). Походив зі стародавнього чернігівського роду. Навчався у повітовій школі у Ніжині, в Чернігівській гімназії і був звідти виключений за написання віршів українською мовою.
Літературну діяльність розпочав 1858 року. Писав вірші, оповідання, виступав із літературно-критичними статтями і театральними рецензіями, нарисами з історії України і загально-європейського демократичного руху, писав на економічні та етнографічні теми. Друкувався в російських та українських періодичних виданнях, зокрема у журналі “Вестник Европы”, “Основа”, газетах “Світ”, “Мета”, “Зоря”, “Діло”. Видав альманах “Луна” (1881р.), в який увійшли раніше неопубліковані твори Т.Шевченка, М.Старицького, І.Нечуя-Левицького, Я.Щоголіва, його власні. У художній творчості сповідував принципи просвітительства й натуралізму, вважав літературу формою пропаганди. В поезіях Олександра Кониського, більшість яких увійшла до збірника “Порвані струни” (1886), звучать мотиви співчуття до знедолених (“Каліка”, “Ратай”, “Утоплена”), почуття обурення соціальною несправедливістю (“Мої кучері опали”, “Я не боюсь тюрми і ката”, “Каторжний”). Інтимна і пейзажна лірика позначена намаганням відійти від фольклору, передати суперечливість душевного стану героя. Проза Олександра Кониського складається з кількох десятків оповідань, повістей та романів. Тематично охоплює життя різних станів українського суспільства від кріпосництва (“Панська воля”, 1862) до періоду формування капіталістичного укладу, народження національної буржуазії (“Наввипередки”, 1903).
Олександр Кониський вів велику і різноманітну громадську роботу. В Полтаві, де він служив, організував недільні школи, писав для них підручники. У пресі опублікував низку статей на церковні теми. Брав участь у роботі київської “Громади”, організовував недільні школи. Як член київської міської ради домагався запровадження у школах української мови. Для недільних шкіл видав популярні книжки й підручники (“Українські прописи” (1862), “Арифметика, або щотниця” (1863), “Граматка, або перша читанка задля початку вченья” (1882).
Кониський налагоджував зв’язки з українськими діячами у Галичині. Обвинувачений у поширенні “малоросійської пропаганди”, він 1863 року без слідства і суду був засланий до Вологди. Його роман “Не даруй золотом і не бий молотом” у 1871 році під час чергового обшуку конфіскувала і знищила поліція. Із 1865 жив за кордоном. Тісно зійшовся з національними українськими діячами Галичини. 1872 року, після зняття поліційного нагляду, повернувся до Києва. Там працює у газеті “Кіевскій Телеграфъ”. Олександр Кониський був одним із фундаторів Літературного товариства ім. Т. Шевченка у Львові (1873), а пізніше – ініціатором перетворення його у Наукове товариство ім. Т. Шевченка.
1897 року ініціював створення Всеукраїнської спільної організації, громадсько-політичної спілки, що мала об’єднати всі кола національно-свідомих українців. Для потреб організації він заснував у Києві видавництво “Вік”, яке, проіснувавши 15 років, опублікувало понад 100 книг українською мовою.
Підготував низку статей, присвячених українським письменникам ХІХ століття (І.Срезнєвському, М.Костомарову, М.Максимовичу, О.Чубинському, О.Федьковичу та іншим).
Переклав із російської мови “Записки, або Журнал Тараса Грушівського-Шевченка” та повісті “Варнак”, “Художник”, “Наймичка”, “Безщасний” Тараса Шевченка. Уклав “Російсько-український словник”.
Олександр Кониський – засновник шевченкознавства як окремої галузі наукових досліджень про Т.Г.Шевченка. Він написав першу ґрунтовну біографію Кобзаря: “Тарас Шевченко-Грушівський. Хроніка його життя” (у 2 томах), яка не втратила актуальності й нині. Цю працю свого часу високо оцінили Іван Франко, Агатангел Кримський. Створення гімну “Молитва за Україну” також припадає на період його плідної праці над дослідженням життя та творчості Т.Г. Шевченка. Гімн ніби став тим нектаром любові до України, який Олександр Кониський зібрав із квітів, що ростуть у саду творчості Великого Кобзаря.
Від кінця 1920-х до 1980-х років у колишньому СРСР твори Олександра Кониського були заборонені (за винятком кількох поезій), а радянське літературознавство відносило його до “націоналістів”. Певна “реабілітація” Кониського відбулася у 1980-х, а в Києві 1990 року перевидано його монографію “Тарас Шевченко-Грушівський”.
Рядки його поезій і сьогодні звучать для кожного з нас тривожно й застережливо:
Я не боюсь тюрми і ката,
Вони для мене не страшні!
Страшніш тюрма у рідній хаті,
Неволя в рідній стороні.
Олександр Кониський зробив для України надзвичайно багато, а ми, на жаль, ще мало знаємо про його діяльність. Ювілейна дата – один із приводів замислитися над цим.
Помер Олександр Якович Кониський у Києві 12 грудня 1900 року. Похований на Байковому кладовищі.

Підготувала Марія ВІТРИЧ.