Дев’ятий рік поспіль полтавці, як і всі українці, офіційно вшановують пам’ять жертв насильницького впровадження комуністичної ідеології в Україні. У 2007 році третій Президент України Віктор Ющенко своїм Указом оголосив третю неділю травня національним пам’ятним днем – Днем пам’яті жертв політичних репресій. Полтавщина – один із регіонів, який найбільше постраждав від тоталітарного режиму. Протягом 1937–1938 років репресовано понад 10 тисяч наших краян. У селі Триби Полтавського району, на місці поховання жертв тоталітаризму, зведений Пам’ятний знак, куди приїздять тисячі співвітчизників, аби вшанувати пам’ять тих, хто віддано любив свою землю, не бажав коритися більшовицькій ідеології, поліг за Україну.
Тут на невисокому піщаному пагорбі стоять гранітні хрести. Портрети згублених полтавців прикріплені до стовбурів дерев. Неподалік цього місця у 1937–1938 роках сталінські поплічники проводили масові розстріли неугодних режиму інтелігентів, селян, священиків, робітників… У ті похмурі часи підвали колишнього обласного управління НКВС були перетворені на тюремні камери. У підвалах виконували і вироки про розстріл. Спочатку тіла загиблих таємно ховали у безіменних могилах на старому міському кладовищі, але коли рахунок розстріляним пішов уже на тисячі, поховання почали масово здійснювати за містом – в розробленому піщаному кар’єрі.
Заступник директора Державного архіву Полтавської області Тарас Пустовіт зауважує, що таке місце не одне в області. “Я думаю, що таких поховань чимало. Нам стало відомо, що саме тут було поховано найбільше полтавців. Скільки було жертв, сказати важко. Були десятки і сотні тисяч репресованих. Довгий час полтавці не знали про те, що відбувалося в Трибах”.
15 травня вшанувати пам’ять жертв політичних репресій у Триби прибули представники влади, громадськість, студентська молодь. Полтавці прийшли сюди з дітьми. На парапеті Пам’ятного знака горіли лампадки. Присутні помолилися за тих, хто загинув від дій тоталітарного режиму та вшанували їхню пам’ять хвилиною мовчання. Учасники мітингу-реквієму традиційно поклали квіти до Пам’ятного знака.
“Кожного року сюди приїжджаю. Важливо пам’ятати тих, хто загинув за правду, за свободу України. Росія і зараз розводить демагогію, що вона врятує світ. Але оцей їхній “руський мір” гірший за комунізм, – ділиться Валентина Неділько з Копилів Полтавського району.
Віддати шану похованому в урочищі батьку приїжджає щороку й 87-річна Марія Ромашко. Татові Марії Григорівни було 29 років, а їй – 3. Григорія Опанасовича Цапа, звичайного столяра із села Попівка Зіньківського району, відправили спершу до Києва. “Мама пішла у Київ його шукати. Але поки дійшла, його назад у Полтаву відправили і розстріляли. Ми його у родині дуже шануємо, поминаємо, свічку ставимо за Царство Небесне”, – не стримуючи сліз, говорить Марія Григорівна.
Заупокійне поминальне богослужіння провів архієпископ Полтавський і Кременчуцький УПЦ КП Федір. “Сьогодні Україна згадує страшні події, коли наша щедра земля стала свідком жахливих вбивств невинних людей. Їх стратили тільки за те, що вони хотіли трудитися на своїй землі, вміли це робити. Ці люди думали не так, як нав’язувала пропаганда більшовиків, розмовляли українською мовою, співали пісні”, – наголосив владика Федір.
Українці повинні пам’ятати колишні помилки, щоб не допустити їхнього повторення, переконаний голова облдержадміністрації Валерій Головко. “Ми завжди повинні пам’ятати своїх предків і знати, через що пройшов український народ. Тоді ми точно відчуємо нашу відповідальність перед своїм майбутнім. Тут поховані українці, які поклали своє життя за Україну, за нас та сьогодення. Всі уроки з історії українського народу, боротьби за незалежність держави повинні стати основою патріотичного виховання нашої молоді”, – підкреслив Валерій Головко.

Олена ІГНАТЕНКО
“Зоря Полтавщини”