До злочину депортації кримськотатарського народу Росія йшла два століття. Поступово витісняла з півострова і розсіювала по світах корінних мешканців та руйнувала пам’ятки, майже суцільно перейменовувала села і містечка. Утім, так і не вдалося перекреслити той факт, що саме у Криму зі скіфів, сарматів, аланів, греків, готів, половців, печенігів та турків сформувалися як народ кримські татари. Та в 1783 році Крим “приєднала” до себе Росія, відтоді корінних жителів ставало все менше. На початок XVIII століття з 467 тисяч населення Криму 95 відсотків були кримські татари. А в 1864-му тут уже було 28 відсотків росіян, у 1920 році – 44, а в 1995-му – 71 відсоток. Голод 1921–1922 років забрав життя близько 76 тисяч кримських татар. У період “колективізації” 30 тисяч кримськотатарських “куркулів” були знищені або вислані. У роки “великого терору” 1937– 1939 років розстріляно тисячі вчителів, лікарів, селян. А потім був 1944-й…

Офіційно причиною депортації називали співпрацю кримських татар з нацистською Німеччиною під час Другої світової війни попри те, що більше 35 тисяч представників кримськотатарського народу воювали в лавах Червоної Армії, брали участь у партизанському русі. Сучасні історики пояснюють, чому ж насправді Сталін депортував кримських татар. Вочевидь, просто по головному радянському курорту не повинні були ходити представники етносів, котрі нагадували б своєю присутністю глибоку доросійську історію Криму. Тим більше, що ця історія була для Москви досить травматичною. У 1989 році депортація була визнана Верховною Радою СРСР незаконною і злочинною. Тепер же кримські татари вимагають визнати депортацію геноцидом.
Операція з депортації почалася вранці 18 травня 1944 року і закінчилася увечері 20 травня. Для її проведення були задіяні війська НКВС чисельністю понад 32 тисячі осіб.
Під час головної хвилі депортації було виселено 180 тисяч людей, для перевезення яких було використано 67 ешелонів. Крім того, 6 тисяч мобілізованих військкоматами протягом квітня-травня кримськотатарських юнаків окремо відправлено у розпорядження Головного управління формування резервів, а ще 5 тисяч кримських татар заслано на роботи до таборів тресту “Московуголь”. Разом за перші два дні з Криму вигнано 191 тисячу осіб. Окремо 6 тисяч чоловік, звинувачених у співпраці з німцями, та іншого “антирадянського елементу” заарештовано під час депортації. Вони потрапили до ГУЛАГу і в подальшому не враховувалися в загальних зведеннях про вигнанців.
У ході червневих депортацій болгар, вірмен, греків та “іноземних підданих” додатково було виселено більше 3000 кримських татар, яким пощастило врятуватися в травні. Крім того, було депортовано майже 3000 росіян, українців, циган, караїмів та представників інших національностей через приналежність до змішаних шлюбів.
Депортація мала катастрофічні наслідки для кримських татар в місцях заслання. Протягом року до завершення війни від голоду, хвороб та виснаження загинули понад 30 тисяч людей. Не меншої шкоди зазнала економіка Криму без досвідчених працівників.
На відміну від деяких інших депортованих народів, що повернулися на батьківщину в кінці 1950-х років, кримських татар було позбавлено цього права формально до 1974 року, фактично ж – до 1989-го. Масове повернення народу в Крим почалося лише наприкінці “перебудови” 1989 року.
Анексія Криму Російською Федерацією у березні 2014 року актуалізувала проблему боротьби кримських татар за свої права. Окупаційна адміністрація Криму вперше в новітній історії заборонила проведення 18 травня традиційного траурного мітингу в центрі Сімферополя, тож 70-ті роковини депортації кримські татари відзначали в місцях компактного проживання, в оточенні загонів поліції та під наглядом гелікоптерів. Протягом цього ж року понад 150 кримських татар окупаційна влада піддала “вибірковому правосуддю”, 21 зник безвісти або був убитий, а Меджліс позбавлений як будинку, так і можливості вести діалог із державними органами.
З огляду на ці події у 2014 році голова Верховної Ради, в.о. Президента України Олександр Турчинов підписав відповідний Указ про вшанування на загальнодержавному рівні пам’яті жертв депортації кримськотатарського народу, та демонстрації солідарності в боротьбі за відновлення їхніх прав. “Враховуючи, що через сімдесят років після депортації внаслідок дій тоталітарного режиму колишнього СРСР кримськотатарський народ постає перед загрозою дискримінації на рідній землі, з метою підтримки боротьби громадян України – кримських татар – за реалізацію своїх прав як представників корінного народу, відповідно до статті 112 Конституції України постановляю встановити в Україні День боротьби за права кримськотатарського народу , який відзначати щорічно 18 травня”, – йдеться у документі.
Та й нині Російська Федерація продовжує утиски кримськотатарського населення. Днями за позовом так званого прокурора Криму Верховний Суд Криму визнав Меджліс кримськотатарського народу екстремістською організацією, заборонив його діяльність на півострові та в Росії.

Підготувала Олена ІГНАТЕНКО.