На току сільгосппідприємства “Світоч”, що у Карлівському районі, попри весняну пору, помітне пожвавлення, людей тут чимало. На подвір’ї вивантажена деревина, біля якої і клопочеться бригада працівників. “Ми наводимо лад у захисних смугах біля полів. Вичищаємо, вирубуємо сухостій і чагарники, зрізаємо розлогі гілки, котрі можуть заважати вантажівкам чи тракторам безпечно проїжджати дорогою або ж дають непотрібну тінь на поле”, – пояснює старша бригади Галина Беззубенко. Але деревина не пропадає. Її по-хазяйськи розпилюють, колють і складують. “Взимку ми приміщення на току опалюємо цими дровами, вагову. А кому треба із наших працівників, щоб топити вдома, той також бере, скільки йому треба”, – продовжує жінка. Роботи впорядкувальній бригаді вистачить, адже поля СТОВ “Світоч” тягнуться майже на 30 кілометрів. Сільгосппідприємство обробляє землю у шести селах Карлівського району. Лад в усьому і скрізь.
Хочемо виростити урожай, гідний наших пайовиків
Та найгарячіше, звісно, зараз у полі – посівна. У СТОВ “Світоч” впоралися із сівбою соняшнику, тепер на часі – посів кукурудзи. Директор підприємства заслужений працівник сільського господарства України, кавалер ордена “За заслуги” ІІІ ступеня Василь Кириченко, говорячи щодо строків посівної кампанії, наперед не забігає. “Хочемо впоратися якнайшвидше. Головне наше завдання – виростити такий урожай, щоб був гідний нашої щедрої землі й наших пайовиків”, – розповідає господарник. І не без задоволення зауважує, що кожного року плата за оренду земельних паїв у сільгосппідприємстві зростає. “Це для нас надзвичайно приємно, адже можемо нашим людям в такий важкий час допомогти. Наскільки мені відомо, у Карлівському районі СТОВ “Світоч” виплачує найбільшу плату за оренду земельних паїв. За підсумками минулого року, вона становить 8–12 тисяч гривень – в залежності від розміру земельного паю”, – говорить Василь Кириченко. Він також наголошує, що висока орендна плата вигідна не лише пайовикам, а й державі, адже за кожний пай підприємство сплачує податки.
Окрім орендної плати, сільгосппідприємство тримає високу планку і щодо заробітної плати. У СТОВ “Світоч” зайнято 150 працівників. За підсумками роботи 2014 року, середня зарплата на підприємстві (без врахування податкових нарахувань) становила 3000 гривень, а торік – 3500. Василь Кириченко вважає це гарним показником, бо всі виплати на підприємстві офіційні. Цьогоріч тут планують збільшувати як зарплату працівникам, так і виплату пайовикам.
Щоб це стало реальною перспективою, колектив у ці дні напружено працює, живе польовими клопотами. Ще на початку квітня провели підживлення озимих культур. За словами Василя Кириченка, озимі вийшли із зими в незадовільному стані. “Я вважаю, що у наших краях озимі культури – пшениця, рапс, озиме жито – високих врожаїв цьогоріч не дадуть. Досить-таки несприятливою видалася погода восени. Частину площ довелося перекультивувати, озиму пшеницю – підсіювати. Але ж ячменем”, – бідкається директор підприємства. Та, звісно, і така зернова суміш не пропаде, її використають для годівлі худоби.

Працівники току СТОВ “Світоч” Галина Беззубенко, Микола Гайдук, Вікторія Нечитайло, Інна Дмитришина, Вікторія Жовновата, Віталій Дмитришин, Олена Лях, Валентин Мішкевич, Сергій Вовкун.

СТОВ “Світоч” – одне з небагатьох господарств не лише Карлівського району, а й області, де вирощують цукрові буряки. Виробництво затратне, вибагливе і примхливе. “Але я вважаю, що вирощування цукрових буряків – це такий собі тест на вправність господарювання”, – не без задоволення говорить директор СТОВ “Світоч”. Торік за неймовірно засушливої погоди цукровий буряк уродив по 500 центнерів з гектара. І цей результат тут вважають достойним. 500 тонн цукру, отримані від переробки цукрових буряків, з огляду на нинішні ціни на “біле золото” дали непоганий прибуток підприємству, а це – кошти для зарплат, орендної плати, розвитку матеріальної бази, інших виробничих потреб. “Щоправда, – ділиться Василь Кириченко, – вирощувати дорідні врожаї цукрових буряків ми навчилися не одразу, так би мовити, тренувалися не один рік. Зі мною залишився той же агроном, котрий працює з першого дня заснування підприємства. А досвід набували роками. І правду кажуть: як посієш вчасно, то й вродить рясно. Так склалося, що у якийсь із років одне поле довелося засівати два дні. Й що ж ви думаєте – при однаковісінькому насінні з різницею якихось 6–7 годин одна половина поля дала гарний урожай, на іншій урожайність була посередньою. Як ніби хто ножем поле навпіл розрізав – така була різниця. От і маєш: весняний день рік годує. Народ скаже – як зав’яже”.
А ще у ці весняні дні на полях СТОВ “Світоч”… збирають урожай кукурудзи. Торішньої. Василь Кириченко ділиться секретом: “Кукурудза торік восени дала гарний урожай, але через запізнілі осінні дощі перевищення вологи було більшим на 5 відсотків за норму. Якби ми змолотили таку кукурудзу, не змогли б її висушити, та й дорого це сьогодні. Тому вирішили залишити її в полі до весни. Сьогодні сухе намолочене зерно продали більш ніж по 4 тисячі гривень за тонну, тоді як восени за таке ж зерно кукурудзи давали не більше 1800 гривень”.
Борги – на старті, прибутки – на фініші
Для директора СТОВ “Світоч” Василя Кириченка цьогоріч триває сімнадцята посівна кампанія. Вона виважена, прорахована до останніх дрібниць, з достатнім запасом посівного матеріалу, добрив, пального, техніки… Але досвідчений господарник пригадує, з якого старту довелося починати господарювати на карлівських землях. “Ми починали у двох селах. Спершу взяли в обробіток землі у Володимирівці, колишнього колгоспу імені Ватутіна, а через рік, очевидно, побачивши перспективу, до нас приєдналися пайовики із Максимівки, колгоспу імені Островського, – ділиться спогадами Василь Кириченко. – Я сам хоч і маю сільськогосподарську освіту, але до цього працював у Полтаві в галузі автомобільного транспорту. Тодішнє керівництво району мене запросило на роботу сюди, але якось своєрідно зорієнтувало у ситуації. Я не знав, на що погоджуюся. А виявилося, що очолюване мною підприємство стало правонаступником не майна та якихось матеріальних ресурсів колишніх колгоспів, а виключно боргів. Загалом майже 3,5 мільйона гривень. От з цим ми і починали. Щоправда, не один я тоді став таким “щасливчиком”, було ще кілька директорів-“камікадзе”. Але так трапилося, що віддати борги і створити умови для розвитку підприємства вдалося лише мені. Тоді газети писали, мовляв, Кириченко почав витягувати підприємство, котре на 2 метри заховане під землю. І як бачите, нам це вдалося”, – розповідає господарник. Можливо, цьому, вочевидь, посприяли життєва мудрість, освіченість, а ще – якості професійного гонщика, майстра спорту з ралі, що допомагають керівнику сільгосппідприємства приймати блискавичні принципові рішення, “триматися за кермо” на найкрутіших віражах, при цьому не втрачати відчуття реальності й залишатися з “холодним серцем” навіть у найскладніші моменти. Бо сьогодні СТОВ “Світоч” – цілком самодостатнє підприємство, і його керівник гордиться тим, що обходиться без сторонньої фінансової допомоги. У господарстві – сучасна високопродуктивна техніка. Хоча Василь Кириченко зізнається, що зараз здивувати модерновою технікою важко. Вона доступна, й у добрих господарів високотехнологічне забезпечення завжди стоїть на чільному місці. Але у СТОВ “Світоч” не тільки наздоганяють новації, а й бережуть традиції. Два трактори Т-150 на підприємстві працюють вже по 16 років. При максимальному ресурсі для такого виду техніки у 8 років вони, вважай, відпрацювали два “життя”. “Ми їх переобладнали, модернізували, і сьогодні вони дають не гіршу продуктивність за своїх “заморських колег”, – розповідає Василь Петрович.
Соціальний аспект успішного господарювання
Особливе місце у діяльності СТОВ “Світоч” належить соціальному захисту людей. На підприємстві працює багато молоді. Й це не може не радувати керівника підприємства. Значить, господарство має перспективу. “Ми їх зацікавлюємо найголовніше чесною достойною зарплатнею. А ще – змістовним дозвіллям, – розповідає Василь Кириченко. – Ми спонукаємо нашу молодь до занять спортом, організовуємо різноманітні змагання, турніри. На великі свята постійно влаштовуємо нестандартні заходи, розробляємо сценарії для кожного свята. Обов’язковою є лотерея…” От і прагнуть влаштуватися на роботу у СТОВ “Світоч” мешканці багатьох сіл в окрузі, а то й із сусідніх районів. Наприклад, Володимир Гнипа приїхав у Максимівку із Таверівки Чутівського району. Вдома починав працювати трактористом, водієм, здобувши освіту, став директором сільгосппідприємства. Пройшов усі стежинки. Видалося попрацювати й у Росії. “Але для себе вирішив, що найкраще почуваюся вдома. Повернувся. Із роботою зараз складно. Василь Петрович, дякувати йому, прийняв мене на роботу. І тепер я із задоволенням працюю на рідній землі”, – розповів механізатор.
Трудяться у СТОВ і дві родини переселенців із Луганщини. “Дуже гарні люди Петро й Олена Педоряки, стараються. Господар родини працює на крані, на вантажівці, а в посівний сезон чи в пору збирання урожаю пересідає на трактор. Його дружина – на кухні. Не можна обійти стороною горе людей. Наше підприємство викупило кілька хат у селі. Я їм виділив із цього резерву добротний будинок, із городом, садом. Уже обжилися”, – розповідає Василь Кириченко. А разом з тим бідкається: “Але у селі пустує з десяток газифікованих хат, із землею, садками, оселятися у наших селах не поспішають. Навіть попри те, що сільгосппідприємство має гарну виробничу базу”.
Турбуються сільгоспвиробники і про підростаюче покоління. “У моєму трудовому житті складається так, що прагну бути й у виробництві, й у соціальних питаннях завжди на крок попереду. От, наприклад, я почав возити сільських дітей на екскурсії, спеціально для цього придбав чотири мікроавтобуси. А тепер багато моїх колег у нашій окрузі возять дітей на екскурсії. І мені приємно, що мої ініціативи наслідують. Своїми автобусами ми кілька років возили дітей до школи. Тепер нарешті добилися “Шкільного автобуса”. Хоча, куди правду діти, ми цей автобус і ремонтуємо, доводиться й пальним заправляти, – з ентузіазмом розповідає Василь Кириченко. – Я не цураюся вчитися, не раз їздив за кордон. Там відпочивати собі не дозволяю – стараюся відвідати усі можливі семінари і тренінги, щоб якнайбільше дізнатися і запозичити щось для нашого господарства. Бо все це – для людей. Заради цього ми тут і працюємо”.

Олена ІГНАТЕНКО
Микола БЕЗНОС (фото)
“Зоря Полтавщини”