До свого ювілею, який відзначатиме 26 квітня, голова наглядової ради ПАТ “Кременчуцький колісний завод” Геннадій Леготкін підходить із чималим багажем здобутків, звань і відзнак. Він – повний кавалер ордена “За заслуги”, нагороджений медаллю “За трудову доблесть”, заслужений машинобудівник України, почесний громадянин Кременчука.
Але в першу чергу ім’я Геннадія Леготкіна асоціюється із Кременчуцьким колісним заводом. Він прийшов на це підприємство у 1977 році, а вже через три роки ініціативного спеціаліста призначили головним інженером, у 1994-му він став директором підприємства і зумів зробити його флагманом вітчизняної машинобудівної галузі. Звісно, ця перемога не далася легко – й керівникові, й очолюваному ним колективу довелося вчитися працювати в непростих ринкових умовах. Та Геннадій Леготкін ніколи не шукав торованих шляхів – він завжди вибирав переможну дорогу й наполегливо долав її силою свого незламного характеру. Досконале знання виробничого процесу на всіх його етапах, вражаюча працьовитість, принциповість, порядність і коректність у спілкуванні – якості, що характеризують Геннадія Леготкіна як керівника потужного підприємства і як людину.

Не за один день, як відомо, формується особистість. Обставини й оточення – гострі інструменти в руках долі, які залишають свої сліди на характері й світогляді. За словами самого Геннадія Івановича, першим і найкращим вчителем для нього став батько, Іван Андрійович Леготкін. Саме його настанови вчитись і працювати на совість, бути вимогливим до себе, поважати людей стали для нього життєвою позицією. Батько не просто навчав сина цьому – він сам так жив, і його особистий приклад став для майбутнього машинобудівника найкращим стимулом.
Із особливою вдячністю згадує Геннадій Іванович і начальника цеху роздавальних коробок на заводі “АвтоКрАЗ”, куди він прийшов працювати по закінченні Харківського політехнічного інституту, – Зиновія Аврамовича Ісакова: “Він навчив мене бути старанним і відповідальним у виконанні будь-якої справи, завжди прагнути максимальної результативності в роботі, жити із колективом одним життям”.
Людина, яка сформувала Геннадія Леготкіна як керівника, – попередній директор заводу коліс Володимир Федорович Білан. Йому були притаманні системність у підході до вирішення складних завдань і врівноваженість. Він умів визначати пріоритетність у справах. “Цьому навчив і мене, коли я працював головним інженером заводу. Той досвід став справді неоціненним”, – згадує Геннадій Іванович.
Трудовий колектив Кременчуцького колісного заводу, за його словами, – теж один із його найкращих учителів. “Я багато чому навчився у заводчан. Мудрість простого робітника насправді невичерпна”, – любить наголошувати Геннадій Леготкін.
*  *  *
Знання, здобуті в інститутські роки, спочатку знадобилися йому, молодому спеціалістові, коли він після отримання диплома прийшов на Кременчуцький автомобільний завод працювати помічником майстра. Там уперше й проявилися організаторські здібності майбутнього керівника потужного підприємства. Саме там Геннадій Леготкін здолав свою першу складну виробничу вершину. Дільниця шестерень № 3 цеху роздавальних коробок із приходом молодого керівника дуже швидко із відсталої перетворилася на передову й навіть перемогла у всесоюзному змаганні. “Люди, які зі мною працювали, повірили, як і я, в свої сили”, – згадує Геннадій Іванович про перші особисті й колективні виробничі успіхи.
Але життя швидко ставило перед молодим керівником інші непрості завдання, й на кожен такий виклик він відповідав, як справжній боєць, чия воля загартувалася в численних фехтувальних двобоях. Цим видом спорту Геннадій Леготкін займався в шкільні й студентські роки і робив це з повною віддачею, бо не вміє інакше. Завдяки спорту в його характері утвердилися прагнення до перемоги, здоровий азарт, а також сформувалося вміння розраховувати власні сили й час, без чого неможливо стати успішним керівником – тим, кого поважатимуть і кому довірятимуть. Головний життєвий принцип, який Геннадій Леготкін засвоїв ще в юнацькі роки, – добре робити свою справу
й прагнути максимальної ефективності.
*  *  *
Доленосна віха в житті Геннадія Івановича розпочалася в 1977 році. Новопризначений директор колісного заводу Володимир Федорович Білан запросив молодого і здібного спеціаліста в свою керівну команду
– на посаду заступника начальника цеху № 2. Завдання стояло дуже складне – виявити причину браку великої кількості продукції й вирішити проблему в найкоротший термін. У першу чергу Геннадій Леготкін звернув увагу на кваліфікацію робітників, запровадив чітку виробничу дисципліну. Не всім подобалися такі заходи, але коли були досягнуті перші відчутні результати, для всіх стала очевидною необхідність цих кроків.
У 1980 році Геннадій Іванович був призначений головним інженером підприємства. Із приходом його на цю посаду на підприємстві продовжилася масштабна модернізація виробництва – встановлювалося сучасне обладнання, поступово впроваджувалася система автоматизованого проектування…
Коли раптом обірвалося життя директора колісного заводу Володимира Федоровича Білана, сумнівів щодо кандидатури наступника не було ні в кого. У лютому 1994-го підприємство очолив Геннадій Леготкін. Це був надто непростий для машинобудівної галузі час: внаслідок політичних змін на пострадянському просторі почали руйнуватися виробничі зв’язки між підприємствами-партнерами, різко скоротилася кількість замовлень на продукцію, почали виникати перебої з постачанням металу, виникали інші труднощі. Завод потребував негайних і докорінних змін, доводилося об’єднувати заводські підрозділи, вдаватися до тотальної економії. Але підприємство не тільки не зупинило свою діяльність – завдяки мудрому керівництву Геннадія Івановича й очолюваної ним команди однодумців вдалося здолати труднощі й не тільки зберегти незалежність і цілісність колісного заводу, а й суттєво розширити асортимент продукції, підвищити її якість і вийти на міжнародний ринок. У 1999 році частка експорту в загальному обсязі продукції підприємства становила вже 70 відсотків.
*  *  *
Нині ПАТ “Кременчуцький колісний завод” – це сучасне підприємство, що випускає понад 500 модифікацій коліс, ободів і деталей до них для легкових і вантажних автомобілів, спецтехніки вітчизняних й іноземних марок, які відповідають міжнародним стандартам. Фірмова продукція підприємства відвантажується більш ніж у 20 країн світу, а голова наглядової ради Геннадій Леготкін користується довірою як у заводчан, так і у ділових партнерів.
Знають і поважають Геннадія Івановича не лише колісники, а й мешканці прилеглого до заводу мікрорайону Петрівка. Геннадій Леготкін п’ять (!) разів балотувався до Кременчуцької міської ради від місцевої громади й завжди отримував беззаперечну підтримку.
*  *  *
Понад усе він турбується про людей, у першу чергу – про ветеранів, молодь і дітей. Нині заводський мікрорайон приємно дивує своєю ошатністю завдяки турботам депутата, промисловця, кременчужанина Геннадія Леготкіна.
Часу для відпочинку у керівника великого й потужного підприємства залишається обмаль. Він прагне проводити його в родинному колі. Вдома на нього завжди чекає кохана дружина Анна Олексіївна. “Я майже весь час був на роботі – то перша, то друга зміна. Коли став старшим майстром, моя дружина бачила мене ще рідше, – говорить Геннадій Іванович. – Перейшовши на колісний завод, став заступником начальника цеху, потім – начальником цеху, далі – головним інженером, директором заводу… Збільшувалося навантаження, робота потребувала більше сил, енергії. Часу на сім’ю залишалося менше й менше, тож на Анні Олексіївні трималося все – численні господарські клопоти, виховання доньки. Якби не безкінечна турбота моєї дружини, навряд чи я б зміг стільки уваги приділяти заводу й досягти успіху”.
Відпустку Геннадій Іванович намагається проводити корисно і приємно – чи то в санаторії, чи то на березі моря: “Якось були в Болгарії – відпочивали в гірському пансіонаті. Там мене надзвичайно вразила місцева природа. Але для мене немає дивовижніших за своєю красою місць, ніж в Україні. Наприклад, люблю бувати у Трускавці…”
На тривалий відпочинок у Геннадія Леготкіна немає часу, адже нині – знову непростий період для вітчизняної промисловості, знову доводиться шукати нові ринки збуту, працювати над розширенням асортименту, оптимізувати виробництво. Але коли в тебе за плечима чималий життєвий і виробничий досвід, коли є беззаперечна підтримка й довіра великого трудового колективу, то будь-які складнощі можна здолати й отримати ще одну перемогу – одну з багатьох, які ще попереду…
Із нагоди 70-річчя колектив ПАТ “Кременчуцький колісний завод” щиро вітає шановного Геннадія Івановича Леготкіна й бажає йому козацького здоров’я, творчого неспокою і яскравих життєвих перемог! Многая літа!..

Слово – заводчанам

Олександр СЛЄПИНІН, заступник голови наглядової ради ПАТ “Кременчуцький колісний завод”:

Олександр СЛЄПИНІН, заступник голови наглядової ради ПАТ “Кременчуцький колісний завод”

– Із Геннадієм Івановичем ми знайомі не менше п’ятдесяти років. Познайомилися ще у житловому містечку підлітками, та спілкувалися тоді мало. А коли я побачив його після переходу з “АвтоКрАЗу” на колісний завод, зрадів, що з’явився, як зараз кажуть у менеджменті, ще один “старий” знайомий.
Геннадій Іванович – врівноважений і вимогливий, але не тільки до інших, а й, у першу чергу, до самого себе. Він – чесна і порядна людина, на яку можна покластися у будь-якій складній ситуації. Йому притаманні наполегливість і дивовижна працездатність, завдяки чому він і зумів стати успішним керівником.
Я впевнений у тому, що завод для Геннадія Івановича – це більша частина життя. Сім’я і колісний завод – це його життя. Це – він сам.
Своєму колезі й товаришу бажаю козацького здоров’я, творчого довголіття і нових виробничих перемог.
Світлана УСЕНКО, голова профкому:

Світлана УСЕНКО, голова профкому

– Уже майже 25 років на колісному заводі я очолюю профком. Хочу зізнатися в тому, що я – щаслива людина, бо маю можливість багато років поспіль працювати разом із Геннадієм Леготкіним. Незважаючи на складні економічні умови в державі й на підприємстві, вдалося зберегти в повному обсязі заводську соціальну сферу. Згідно з постійно діючим колективним договором, за рахунок коштів підприємства і бюджету профспілкової організації оздоровлюються члени профспілки та їхні діти, компенсуються витрати працівників на харчування, щорічні відпустки. Заводчани мають можливість на підприємстві отримати первинну медичну допомогу. Звичайно, це заслуга Геннадія Івановича – мудрого керівника й чуйної людини.
Не залишилися поза його увагою й військові події, що відбуваються в Україні протягом останніх двох років. Геннадій Іванович завжди підтримує ініційовані профспілковим комітетом благодійні акції у рамках заводу, спрямовані на допомогу Українській армії, в тому числі окремим підрозділам Національної гвардії, а також надання адресної допомоги заводчанам-воїнам АТО.
Вадим МИШКОВЕЦЬ, начальник виробничо-диспетчерського бюро дільниці фарбування:

Вадим МИШКОВЕЦЬ, начальник виробничо-диспетчерського бюро дільниці фарбування

– На Кременчуцький колісний завод я прийшов одразу після армійської служби, у 1991 році. Геннадій Іванович Леготкін тоді обіймав посаду головного інженера. Мені доводилося звертатися до нього з різних виробничих питань. Він – дуже вимогливий керівник, який прекрасно знає виробництво. Принцип, яким керується Геннадій Іванович сам і до якого привчив нас, – роботу потрібно виконувати максимально якісно.
Пригадую, в період об’єднання трьох цехів в один розробляли “з нуля” систему функціонування нового виробничого підрозділу. Було багато суперечок, ми ніяк не могли дійти спільної думки… Порада Геннадія Івановича допомогла правильно проаналізувати ситуацію й знайти оптимальне рішення.
Ми справилися з цим складним завданням, а потім – і з багатьма іншими завдяки порадам Геннадія Івановича.
Владислав РЯБИХ, фрезерувальник:

Владислав РЯБИХ, фрезерувальник

– Я на колісному заводі з 1972 року. Коли до нас прийшов працювати Геннадій Іванович, у нашому цеху сформувався доволі великий колектив – близько 500 чоловік. Виробничі плани були надзвичайно складними, доводилося трудитися у три зміни. Верстати, що працювали цілодобово, не витримували такого навантаження. Допустити простою не можна було, адже це загрожувало зривом виконання планових завдань. Щоб не зупиняти виробництво, вирішили протягом суботи й неділі відремонтувати зварні машини. Це було надзвичайно складне завдання, але Геннадій Іванович, який уже був начальником цеху, протягом цих двох днів був із нами. Ми встигли завершити ремонт вчасно…
Своїм прикладом Геннадій Іванович зумів об’єднати колектив, причому не лише у виробничому плані. В нашому цеху вміли не тільки працювати, а й відпочивати, разом заготовляли восени городину. Про це теж турбувався наш начальник цеху – Геннадій Леготкін.

Юлія ДУМКА-КОНДРАТЬЄВА
“Зоря Полтавщини”