Представники спеціальної громадсько-наукової групи, яка напрацювала нові назви для 110 вулиць та провулків Полтави, що підлягають дії декомунізаційних законів, зустрілися з журналістами, щоб докладно розповісти про зміни на топонімічній мапі обласного центру.

Члени ініціативної групи – історики й громадські активісти – одностайні: процес перейменування вулиць болісний для пересічних громадян, адже відбувається певне втручання у звичний для сотень тисяч людей простір, однак на шляху перетворення країни він неминучий. “Виходить так, що ми ніби й прагнемо йти в Європу, але однією ногою залишаємося у минулому. Це не на користь суспільству”, – переконаний заступник директора Державного архіву Полтавської області Тарас Пустовіт. Він розповів про велетенську частину виконаної ініціативною групою роботи зі з’ясування походження радянських топонімів, утворених від прізвищ. Такі масово з’явилися в Полтаві в 1920–1930-х роках: часу відтоді минуло багато, а документів залишилось обмаль. Щодо нових назв, то, за словами Тараса Пустовіта, всі його колеги намагалися витримати баланс у представленні за їхньою допомогою різних періодів історії (зокрема доби Козаччини, часів УНР), в пошануванні достойних земляків та духовних перлин міста.
“Радянські назви були поширені на всій території колишнього Радянського Союзу й створювали загальну ілюзію однаковості. Це сприяло, на думку тодішніх ідеологів, формуванню радянської людини, позбавленої будь-яких національних особливостей, – розповіла кандидат історичних наук Оксана Коваленко. – Нинішня проблема в Полтаві з декомунізацією нагадує хірургічну операцію. Звісно, якби перейменування почалися ще 20 років тому, то сьогодні ми не мали б такого загострення й відторгнення. Люди переважно є консерваторами: ми навіть Старий Новий рік донині святкуємо, то що й говорити про спроби раптово змінити уявлення про свій навколишній простір. Але потрібно розуміти, що цей простір визначає нашу свідомість. Неможливо виховати маленького патріота Полтави, України, гуляючи із ним парком Ленінського Комсомолу й повертаючись на вулицю з радянсько-пропагандистською назвою”.
Серед запропонованих ініціативною групою нових топонімів 20% – це історичні назви, 41% – вшановують пам’ять діячів культури, мистецтва, спорту, життя яких було пов’язане з Полтавщиною, 22% – присвячені видатним державним діячам загальноукраїнського масштабу (лише 4 із цих персоналій безпосередньо не пов’язані з Полтавщиною). Є також назви, продиктовані специфікою розташування вулиць, покликані вшанувати загиблих героїв АТО, увічнити пам’ять борців із різними катаклізмами, зокрема чорнобильців.
Дуже обережно ініціативна група працювала з топонімікою історичного центру Полтави. “Вулиця, її назва – це певний відбиток епохи, – зазначила Оксана Коваленко. – І його потрібно зберегти, тож про жодне “до основания разрушим” не могло бути й мови. Ми поверталися до назв ХVIII століття, які існували ще до часу перетворення Полтави в центр Малоросійського генерал-губернаторства”. Серед таких пропозицій – повернення вулиці Комсомольській назви Стрітенська, вулиці Пролетарській – наближено історичної назви Різдвяна (у “Генеральному описі Лівобережної України 1765–69 рр.” вона зазначена під назвою Різдвяно-Богородична). На жаль, церкву Різдва Богородиці на ній не пам’ятають уже, мабуть, і найстарші полтавці.
Заступник директора Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського Володимир Мокляк розповів, що його побоювання щодо перетворення роботи їхньої групи на чергову політичну акцію не справдилися. Жодного політичного тиску ні на нього, ні на його колег не чинилося, натомість надходило багато пропозицій від небайдужих громадян на особисту пошту. Тим, хто дорікає ініціативній групі за акцент на провідниках національно-визвольних змагань, член правління Полтавського обласного осередку Товариства “Просвіта” імені Тараса Шевченка Олег Пустовгар нагадує про наявність у новій топоніміці імен братів Буніних, зірки німого кіно Віри Холодної, винахідника ранцевого парашута Гліба Котельникова…
Відомий у місті краєзнавець Борис Тристанов поділився цікавою і, безперечно, дуже приємною думкою: щоб ушанувати всіх полтавських достойників у топонімах, треба було б збудувати ще одне місто. Мрія Тристанова – вулиця на честь видатного дослідника історії Полтавщини Івана Францовича Павловського. Поки що серед напрацьованих пропозицій її немає. Але краєзнавець переконаний, що це справа часу. Його також бентежить, що на мапі Полтави й надалі залишиться не менше сотні чужих для неї імен: “Мені дивно бачити в нашому місті вулиці імені підкорювача Сибіру Єрмака, винахідника першого російського паровоза Черепанова, імена Пугачова, Разіна. Ми маємо жити в оточенні українських імен. Повністю зрозуміло, що перейменування не призведе до покращення життя вже завтра. Можливо, воно вплине на наших дітей, і вони виростуть з іншою свідомістю”.
Ознайомившися із повним списком пропозицій полтавської громадсько-наукової топонімічної групи, який легко віднайти зокрема в мережі Інтернет, можемо побачити, що в Полтаві нарешті має шанс з’явитися не тільки довгоочікувана патріотами вулиця Симона Петлюри (нині вул. Артема), а й вулиця імені Степана Бандери (Калініна). Є у списку також вулиці Миколи Міхновського (Леніна), Січових стрільців (Бакинських комісарів), Олеся Гончара (Баумана), Данила Апостола (Боженка), Володимира Вернадського (Володарського), Євгена Сверстюка (Аркадія Гайдара), Кирила Осьмака (Енгельса), Оксани Мешко (Клари Цеткін), Холодноярська (Комсомольський майдан), Героїв АТО (Красіна) й т. д. Назви кількох вулиць запропоновані у варіантах: для вулиці Фрунзе це – Кобеляцька, Святослава Хороброго, Європейська, для вулиці Жовтневої – Київська, Соборна, Успенська.
Напрацьовані пропозиції ініціативна група (координатор – депутат Полтавської міськради Юліан Матвійчук) передає на розгляд спеціальної робочої групи при облдержадміністрації, яку очолює керівник апарату ОДА Микола Білокінь і до якої належать також науковці та громадські діячі. До 21 травня голова ОДА має видати спеціальне розпорядження із перейменування топонімів. Чи залишаться у цьому документі принаймні найсміливіші “бандерівсько-міхновські” пропозиції топонімічної групи, наразі спрогнозувати складно, адже після річної сплячки (закони про “декомунізацію” чинні з травня 2015 р.) у місті несподівано активізувалися інші громадські рухи, надто занепокоєні “політизацією” вулиць і готові роз’яснювати мешканцям Полтави, що для відвернення міфічної загрози перейменування в майбутньому найрозумніше обирати “нейтральні” назви. У зв’язку з цим є реальний ризик, що список “садово-квіткових” топонімів у весняній Полтаві забуяє з небаченою силою. От тільки чи не загіркими будуть потім для нас плоди?

Вікторія КОРНЄВА
“Зоря Полтавщини”