У  біло-золотому убранстві Свято-Миколаївського храму УПЦ КП в Полтаві затишно навіть тим, хто переступає його поріг уперше: очі довго милуються вишиванням на божниках, рукам приємно ставити запалену свічку в теплий пісок, а душа раює, линучи за чистими голосами церковного хору… Минулого вівторка, у день пам’яті Сорока мучеників Севастійських, люди заповнювали храм поступово, поспішаючи сюди з різних куточків міста. Вони йшли заради особливої події – поклонитися мироточивій іконі Пресвятої Богородиці “Всіх скорботних Радість”, яка прибула до Полтави з Ніжина Чернігівської області. Це вже добра традиція для Полтавської єпархії УПЦ КП.
Віряни подовгу затримувалися біля заквітчаного білими хризантемами мироточивого образу, прикладаючись до ікони й пошепки промовляючи свої сокровенні прохання. Старенькі бабусі, юні дівчата, дужі чоловіки… Гарненькій білявій дівчинці бабуся лагідно складала пальчики й показувала, як осіняти себе хресним знаменням. У чуйних парафіянок від побаченого підкочувався до горла гарячий клубок. Тим часом мала сяяла від своїх старань, зовсім, здається, забувши про притиснуту до грудей ляльку. Виявилося, що звуть дівчинку Вікою і що на Сорок святих вона святкує свій сьомий день народження. Бабуся, Катерина Петрівна, вирішила привести цього дня онуку на першу в її житті сповідь. Справді, надзвичайний подарунок, своєрідний ключ до вічного храму, незгасний промінь, який освітлює шлях навіть за непроглядної тьми довкола…
Особливу історію мироточивого образу “Всіх скорботних Радість” полтавські віряни вже добре знають. Вона – приклад того, що чудеса звершуються волею Божою не тільки за надзвичайних обставин, коли хтось благає про терміновий порятунок, а й посеред розміреної буденної суєти, щоб допомогти нам оговтатись, схаменутись від своєї байдужості та цинічності. Невеликих розмірів ікона-літографія “Всіх скорботних Радість” до 2003 року зберігалася в келії черниці Маргарити в Києві. Черниця заповідала, щоб після смерті всі її ікони роздали духовним чадам. Так образ потрапив у крихітне село Каблуки поблизу Ніжина. Там і відбулося несподіване – ікона замироточила. Збентежена подією нова власниця віддала образ до Всіхсвятського собору в Ніжині. Спочатку його помістили у вівтарі, а пізніше винесли для загального поклоніння.
“Мироточення означає благодать Господню, – розповів настоятель Свято-Миколаївського храму в Полтаві протоієрей Олександр Дедюхін. – Але головне навіть не в цьому явищі, а в тому, щоб людина молилася з палкою вірою, тоді Богородиця їй допомагає. Минулого року протягом часу перебування ікони в нашому храмі вклонитися їй прийшли близько двох тисяч людей. Уже є свідчення, що після молитов перед цим образом швидше загоюються рани, а одній жінці нарешті вдалося залагодити проблеми в сім’ї. Ідеться, здавалося б, про досить буденні події, але ж із них і складається наше життя”. Упродовж останніх років мироточивий образ прибуває до полтавського храму до дня пам’яті Сорока мучеників Севастійських. Для протоієрея Олександра це важливо ще й тому, що серед закатованих осатанілими язичниками в IV столітті подвижників був і воїн на ім’я Олександр.
Урочисте богослужіння у Свято-Миколаївському храмі очолив архієпископ Полтавський і Кременчуцький Федір. Звернувшись до вірян із пастирським словом, владика Федір закликав прагнути в дні Великого посту тієї духовної твердості, яку виявили Севастійські мученики, не відступившись від моральних ідеалів християнства. “Тільки через страждання, терпіння й велику любов до Бога ми можемо сподобитися Царства Небесного. Там наше вічне життя, а тут боротьба між добром і злом. Ми бачимо цю боротьбу в світі. Але її можна побачити і в собі. Й починати очищення треба із себе. Коли людина прагне ретельно виконувати заповіді Божі, тобто намагається не грішити, наприклад, утримувати себе від порожніх слів і нечистих помислів, вона пізнає свою неміч, картається, що не може перемогти в собі все недобре. І саме це визнання немочі дарує людині смирення. Така людина перестає підноситися над іншими, перестає осуджувати інших, бо бачить, що й сама грішна. От за це смирення людина отримає нагороду. Відчуття своєї гріховності – це правильний “симптом” справжнього духовного життя. Якщо воно є, то ви на правильному шляху. Якщо його немає, то шукайте його, постуйте, Господь дасть обов’язково”, – сказав архієпископ Полтавський і Кременчуцький Федір. Прославивши подвиг незламних воїнів-християн минулих століть, владика нагадав і про жертовність наших сучасних захисників Вітчизни та закликав вірян посилено молитися за бійців 16-го окремого мотопіхотного батальйону, в якому служать понад сто полтавців і який зараз тримає важку оборону поблизу Авдіївки в зоні АТО.
По завершенні богослужіння люди не поспішали прощатися і знову підходили до мироточивого образу Пресвятої Богородиці. Так триватиме тут кілька днів, упродовж яких стіни старого багатостраждального храму стануть іще більш намоленими, а серця вірян – добрішими. У неділю, 27 березня, близько 10 години 30 хвилин розпочнеться хресний хід від Свято-Миколаївської церкви до Свято-Успенського кафедрального собору, який знову об’єднає сотні тих, хто прагне хоча б на краплину стати в цьому житті світлішим.

Вікторія КОРНЄВА
Анна ЧАПАЛА (фото)
“Зоря Полтавщини”