П’ять місяців команда студії “12-й кадр” працювала над фільмом-реквіємом “Іловайськ. Лицарі неба”. Стрічка розповідає про 15 бійців добровольчого полку “Дніпро-1”, які загинули в “Іловайському котлі”. Документальну стрічку вже побачили мешканці Києва, Дніпропетровська, Жовтих Вод, Львова. У Палаці дозвілля “Листопад” в обласному центрі її презентували для полтавців. На жаль, навіть половини залу на кіноперегляд не зібралося, хоча вхід був вільним.
– У фільмі немає складних режисерських прийомів, його емоційно важко сприймати. Герої стрічки – родичі, які втратили своїх близьких в “Іловайському котлі”, та бійці, яким вдалось врятуватись. Після перегляду люди неохоче йдуть на спілкування та діляться враженнями, бо це – стрес. Для тих, хто це пережив, – подвійний стрес. Проте подібні фільми створювати й демонструвати потрібно, адже для деяких людей наразі війна – це десь далеко, тому потрібно нагадувати їм, що хтось платить дуже велику ціну за наше спокійне життя. Стрічка – спроба увіковічити пам’ять про загиблих хлопців, – розповіла режисер фільму Катерина Стрельченко.
Продемонструвати документальне кіно в рідній Полтаві приїхав оператор і режисер монтажу Дмитро Панков, який нині мешкає на Дніпропетровщині. Каже, найскладніша частина роботи – запис інтерв’ю. Їх було понад 70.
– Кожна розмова – це біль, горе і сльози. Як технічний працівник я мав змогу сховати свої емоції за камерою, вдаючи, що перевіряю налаштування, а Каті було дуже складно пропускати все через себе. Фільм охоплює історії 15 загиблих хлопців. Крім того, паралельно розгортається лінія історична, часова – як військовий підрозділ заходив і виходив із Іловайська. Нам пішли назустріч Штаб національного захисту Дніпропетровської області й полк “Дніпро-1” – надавали допомогу в зйомках. Ми тричі виїздили в зону АТО, але вже після подій в Іловайську. Кадри-хроніки у фільмі – це відео, відзняте самими бійцями, – зазначив Дмитро. – Такі історії потрібно розповідати людям. Не лише пересічному глядачеві, а й представникам влади. Дві години кінострічки я називаю еліксиром правди. Фільм насамперед чесний. Він особливий в тому, що ми не шукаємо сенсації, нікого не звинувачуємо й не виставляємо на передній план, у стрічці нема героїв чи антигероїв. Ми даємо можливість упродовж двох годин згадати про загиблих. Доки їх пам’ятаємо, вони живуть.
Приїхав представити фільм до Полтави й нинішній командир полку “Дніпро-1” полковник поліції В’ячеслав Печененко. Про вихід з “Іловайського котла” розповів:
– Спочатку, рухаючись коридором, ми пройшли перше кільце оточення. Я подумав, що вийдемо мирно. Та коли колона витяглася в чистому полі й нас почали розстрілювати з усіх видів важкої зброї, зокрема гранатометів, протитанкових засобів, зрозумів, яке розгорнулося пекло. На моїх очах башти танків відлітали після обстрілу на 50 метрів, люди горіли заживо. Уже тоді й не думав, вийдемо чи ні. Ми просто інстинктивно рухалися, куди очі бачили.
Тоді вскочили в село, оточене російськими військами. Згуртували охочих виходити з оточення. Деякі військові відмовлялися йти й говорили, що це – самогубство. Я побачив, що на околиці села є болото. Ми вирішили рухатися до нього. Спочатку разом зі мною пішли 12 бійців “Дніпра-1”, а коли дісталися визначеного місця й провели перерахунок особового складу, виявилося 64 особи. До нас приєдналися бійці Збройних сил України, добровольчих підрозділів. Ми залягли в болоті й пролежали там до темряви. Вночі почали рух у напрямку українських військ. Коли з’явився мобільний зв’язок, дізнались, що нас чекають у місті Комсомольському. Там стояли підрозділи Національної гвардії. Вони вночі підсвітили нам зеленими ракетами напрямок руху, і в тому векторі ми до ранку йшли пішки полями.
За словами командира полку “Дніпро-1”, значну роль у тому, що підрозділ мав менші втрати порівняно із військовими одиницями Збройних сил України, зіграла відсутність важкої бойової техніки.
– Ми пересувалися мікроавтобусами, броньованими інкасаторськими авто, й під час розстрілу колони розосередилися по полю, по якому гатили російські війська, й змогли потім вийти розрізненими групами самостійно з оточення. Але в Іловайську загинули 15 наших побратимів. Для підрозділу кожен боєць – це велика втрата, – зазначив В’ячеслав Печененко. – Якби не вхід російських батальйонів і тактичних груп, то Іловайськ був би звільнений від бойовиків, а наступним завданням стало б захоплення Донецька в кільце. Можливо, до кінця 2014 року війна закінчилася б. Та, врахувавши таку перспективу, росіяни ввели свої регулярні війська і захопили в оточення підрозділи в Іловайську. Одного винного в “Іловайському котлі” складно знайти. Трагедію спричинило недолуге на той час керівництво Збройних сил України, яке не передбачило й своєчасно не зупинило всіма засобами вторгнення російських військ.
В’ячеслав Печененко на презентації фільму був двічі – у Дніпропетровську та Львові. Коли полтавські журналісти запитали його про враження після перегляду стрічки, відповів:
– Вже не можу її дивитися, бо переглядати ці кадри щоразу важко. Але цей фільм має стати історією.
Автори фільму анонсували й запросили присутніх у залі до перегляду їхнього наступного проекту – документальної стрічки про полеглих бійців полку “Дніпро-1” у боях за Піски.

Анна ВАСЕЦЬКА
“Зоря Полтавщини”