Багатий на великі свята січень продовжує кликати нас у храми. 13 січня віряни молитовно згадують преподобну Меланію Римляниню. Наступнного дня, 14 січня, Церква відзначає свято Обрізання Господнього як прообразу Хрещення, а також день пам’яті Василія Великого, одного з Отців Церкви, архієпископа Кесарії Каппадокійської.
У церковному календарі день преподобної Меланії завершує річне коло, а день святого Василія Великого його починає. Ця календарна обставина зблизила в народній уяві Меланію і Василія, перетворивши їх у стійку фольклорну пару. Обидва свята об’єдналися в Щедрий вечір, або свято Меланки (Маланки, Миланки).
Преподобна Меланія народилася в знатній християнській родині в Римі. Її батьки бачили в ній спадкоємицю і продовжувачку роду, тож у чотирнадцять років видали доньку проти її волі заміж за знатного юнака Апініана. Меланія благала чоловіка жити з нею в непорочності, але той хотів, щоб у них народилися двоє дітей, які б успадкували їхнє майно. Надалі ж Апініан був готовий разом із дружиною відректися від світу.
Меланія народила дівчинку, а згодом – хлопчика, але обоє дітей померли. Після цього подружжя уже не хотіло зволікати із присвяченням себе Господові. Однак противилися їхні батьки. Коли ж батька Меланії спіткала смертельна хвороба, він попросив у них вибачення і відпустив, благаючи молитися і про нього. Апініану було на той час 24 роки, а Меланії – 20. Вони відвідували хворих, приймали подорожніх, щедро допомагали бідним. Приходили у в’язниці, на копальні й звільняли нещасних, які утримувалися там за борги.
Продавши маєтки в Італії та Іспанії, щедрою рукою допомагали старцям і монастирям. На їхні кошти було побудовано багато храмів і лікарень. Сім років вони звершували свої благодіяння також в Африці. А потім, звільнившись за заповіддю Христовою від усіх своїх багатств, попрямували до Єрусалима, де проводили дні в убогості й молитві.
Після недовгої подорожі до Єгипту, під час якої святі відвідали багатьох отців-пустельників, свята Меланія зачинилася в самотній келії на Оливковій горі. Поступово біля келії виник монастир, де зібралося приблизно дев’яносто дів. В обителі її стараннями були побудовані молитовня і вівтар. До того часу святий Апініан відійшов до Господа. Свята Меланія поховала мощі блаженного й провела близько чотирьох років біля цього місця в пості й безперервній молитві.
Свята побажала побудувати чоловічий монастир на горі Вознесіння Христового. Господь благословив її задум, пославши христолюбця, який дав кошти на обитель. Прийнявши їх з радістю, свята Меланія за один рік здійснила цю велику справу. Закінчивши свої труди, блаженна покинула Єрусалим, відбувши в Константинополь до свого дядька-язичника в надії врятувати його душу. Під впливом її бесід хворий залишив язичництво і помер християнином. Свята Меланія приймала всіх, хто звертався до неї за порадою. Багато чудес відбулося за молитвами блаженної. Повернувшись в свій монастир, угодниця Божа відчула наближення кончини й оголосила про це пресвітеру й сестрам. У глибокій скорботі й сльозах вислухали вони її останні настанови. Свята Меланія завершила свої земні подвиги в 439 році.
***
У святому Євангелії читаємо: “Як сповнились вісім днів, коли мали обрізати хлоп’ятко, назвали Його Ісус – ім’я, що надав був ангел, перше, ніж Він почався у лоні” (Лк. 2, 21). Святкуючи Обрізання Ісуса Христа, церква нагадує про подію, яка відбулася на восьмий день після народження Ісуса, згідно із законом Мойсея. Таким чином, ще раз наголошується, що Бог став справжньою людиною, чоловіком по плоті, а не примарою чи безплотним духом, як вчили єретики. До того ж обрізання для юдеїв було ознакою приналежності до богообраного народу. Отже, щоб визволити підзаконних, Сам законоположник Господь стає поруч із підзаконними, адже Христос прийшов не зруйнувати Закон, а виконати його.
Обрізання було прообразом Хрещення, даного людям із пришестям у світ Сина Божого. Про це свідчить апостол Павло, коли говорить, що у Христі ми “обрізані нерукотворним обрізанням, стягненням гріховного тіла плоті, обрізанням Христовим” (Кол. 2, 11). Хрещення повинно бути духовним обрізанням наших гріхів і вад.
***
Василій Великий з’явився на світ у Кесарії Каппадокійській (нині місто Кайсері в Туреччині) близько 330 року. Початкову освіту отримав під керівництвом своїх батьків-християн і бабусі Мокрини. Згодом вирушив у Константинополь, а потім – до Афін, де успішно опанував риторику, філософію, астрономію, математику, фізику, медицину. До Кесарії повернувся, найімовірніше, в 357 році й деякий час викладав риторику. В 362 році в місті Антіохія (на цьому місці зараз знаходиться турецьке місто Антакія) був висвячений у сан диякона, а в 364-му – в сан пресвітера. Виконуючи своє служіння, святитель Василій ревно проповідував і дбав про потреби своєї пастви, отож здобув високу повагу й велику любов. У 370 році Собор єпископів обрав його керуючим Кесарійською кафедрою.
За своє життя святитель Василій створив велику кількість богословських праць: 16 бесід на різні псалми, п’ять книжок на захист православного вчення про Святу Трійцю, дві книги про Хрещення, 24 бесіди на різні богословські теми, сім аскетичних трактатів і т. д.
Друга ділянка праці, в якій святий Василій виявив свій незрівнянний дар організатора й законодавця, – це чернече життя. Він навіки записаний золотими літерами в історії чернечих спільнот, в історії науки аскези не тільки у Східній, а й у Католицькій Церкві. Святий Федір Студит (759 – 826) називає святого Василя “батьком грецького чернецтва й найпершим з усіх Отців”.
Помер подвижник у перший день нового 379 року і незабаром був причислений до лику святих. Частка його мощей перебуває у Свято-Михайлівському кафедральному соборі Житомира. Чесна глава святителя Василя зберігається в Лаврі святого Афанасія на Афоні, а правиця – в храмі Воскресіння Христового в Єрусалимі.
***
За народними звичаями, зранку на Маланки починають готувати другу обрядову кутю – щедру. Її можна заправляти скоромниною. Як і на Багатий вечір, кутю також ставлять на покуті. Крім того, господині печуть млинці, готують пироги та вареники з сиром, щоб обдаровувати щедрувальників та посівальників. Звечора, після заходу сонця, молодь (у масках чи без них) щедрує, ходить із “козою”, водить переодягненого на Маланку парубка. Маланка зображувала господиню, яка все робить недоладно: б’є посуд, миє піч водою, лави підмазує глиною, тощо. Масковані учасники новорічної процесії (Коза, Ведмідь, Журавель, Бик, Кінь) розігрують кумедні сценки-інтермедії.
За давнім звичаєм новорічних обходів, щедрувальники (переважно молодь) піснями славлять господарів, бажають їм здоров’я й достатку, за що отримують винагороду. Щедрування супроводжується музикою, танцями, пантомімою. Обрядових новорічних пісень – щедрівок – співають окремо господарю, господині, хлопцю, дівчині, всій родині.  На Василя головною людиною був перший посівальник – “полазник”. Люди вірили, що він приносить до оселі щастя. Посівали тільки чоловіки й хлопчики. Діти прокидалися дуже рано й спочатку посівали в рідній хаті, а потім ішли до хрещених батьків, до найближчих родичів і друзів. “На здоров’я, на щастя, на Новий рік, щоб усе родило краще, ніж торік, – жито, пшениця, усяка пашниця… Дай, Боже!” – виголошував посівальник, сиплячи на долівку зерно.
Прослухавши посівальну пісеньку, люди дякували посівальникові й обдаровували його грішми та солодощами. Так діти мандрували від хати до хати майже до обіду.

Підготувала Вікторія КОРНЄВА.