Серед робіт цього жанру запам'ятовуються передусім портрети І. Зубківського й патріарха Мстислава. В останньому майстерно передано характер людини, її риси обличчя, очі, що випромінюють розум і життєвий досвід. Твір має вдалу композицію і вишукану гармонію барв – біле на білому з вкрапленням сріблястих і золотистих тонів.
Портретна галерея, мальована олійними фарбами, немов продовжується на графічних аркушах. Мова цих робіт – лаконічна, ясна, життєво достовірна. Вона базується на фаховій добротній основі, на передачі психологічного стану портретованих.
Поетичний струмінь краєвидів Віктор Брикулець образно передає через продуману композицію, що єднається із артистичним письмом і темпераментним виконанням. Його малярську уяву полонила первозданна стихія природи, "вічна книга мудрості" – небо, животворне сонце. Він малює Слобожанщину, Полтавщину, морські краєвиди Балтики, Чорного моря і куточки поселень Криму. Поетично відчуваючи настрій і, перш за все, мотив зображуваного, Віктор Брикулець передає своє бачення розмаїтості природи гармонією сріблястих, світло-блакитних, тепло-зелених і вохристих барв. Миргородські краєвиди і ландшафт відтворені ним у багатьох картинах і етюдах.
Художник захоплений світом краси природи і світом предметів, що оточують нас. Натюрморти творить натхненно, плідно й завзято.
Поза межами улюблених жанрів (портрети, натюрморти й краєвиди) – композиції та ескізи на вільну тематику. Тут фантазія майстра переносить його у старо-
світські часи чи в недавнє минуле. В тематично-побутовому ключі – дві своєрідні композиції, пов'язані з життям грузинського поета Давида Гурамішвілі на Миргородщині. На першій відтворено його зустріч із українкою-красунею, на другій – із мандрівним мислителем Григорієм Сковородою. Вони експонуються у Миргородському літературно-меморіальному музеї Давида Гурамішвілі.
Першою половиною 1990-х років датується значна кількість ікон, створених Віктором Брикульцем для іконостасів церков у селищах Ромодан Миргородського, Решетилівка й Жовтневе Решетилівського районів. Оскільки була перервана традиція ікономалярства, то митець узяв за основу композиції ікони, мальовані відомими російськими, польськими й українськими художниками для Володимирського собору в Києві, використав взірці канонічних ікон московського письма доби Середньовіччя, єпархіального стилю ХІХ ст. Така чарівлива імітація майстра з Миргорода, безперечно, викликає добре ставлення священнослужителів, мирян і світського загалу до того, що вони споглядають під час богослужіння чи тоді, коли відвідують Божі храми.
За своє життя маестро пензля багато своїх творів подарував громадським установам, санаторіям, лікувальним і навчальним закладам, музеям, а то й просто шанувальникам мистецтва не лише Миргорода, а й інших міст. Його удостоєно високого звання почесного громадянина Миргорода. До речі, такого рідкісного для художників в Україні. І тут "спрацювало" не лише те, що він має беззаперечний хист до малювання портретів, краєвидів і натюрмортів, а й доброта його серця, любов до людей, рідного курортного Миргорода.