Життя наше – це низка випадковостей. Інколи приємних, а деколи й не зовсім. Та ніщо не відбувається без волі Божої. Ось так одного погожого дня, декілька років тому, випала мені нагода познайомитися з головою обласної організації ВО “Батьківщина” Русланом Дмитровичем Богданом. Справи привели його до нашого селища, щоб спорудити ігровий майданчик для вихованців Оржицького дитячого садка “Дзвіночок”. Слово по слову – і зав’язалася у нас розмова. Руслан Дмитрович поцікавився розпочатим навпроти дитсадка будівництвом. Розповів йому: закладено фундамент майбутньої Української православної церкви Київського патріархату. Та наразі зовсім немає коштів для продовження будівництва.
Більшість людей – байдужі, не розуміють, що церква будується не для священика, а для них. А ще важко знайти благодійника, який би дав поштовх майбутньому зростанню храму. Мабуть, мої слова торкнулися душі Руслана Дмитровича, і він (несподівано для мене) запропонував свою допомогу. Тож після тривалого застою, завдяки спонсору, були закладені перші цеглини стін православної церкви, зрушилося з місця будівництво. Допомога Руслана Богдана не була разовою. Він завжди цікавився станом будівництва, допомагав фінансово та добрим словом.
А ще чуйні серця благодійника та його родини ніколи не залишалися байдужими до проблем зовсім чужих їм людей. Коли важка хвороба підкралася до одного зі священиків, отця Василя, я звернувся з проханням: “Допоможіть!” Ірина Богдан (дружина Руслана Богдана) без вагань клопоталася про належне лікування.
Любов цієї родини до людей, благодійність і жертовність, віра і надія – їхнє буденне життя. Життя, в якому вони максимально віддають і не чекають земної віддачі, але її, я в це вірю, вони отримають на небесах.
Було дуже приємно, що Руслан Дмитрович разом із родиною приїхав до храму та розділив радість оржиччан, коли на куполах нашої церкви засяяли хрести.
За свої діяння для людей благодійник має численні нагороди, грамоти, подяки, медалі та ордени. Зокрема орденом Христа Спасителя та орденом Святого Миколая його нагородив Святійший Патріарх Київський і Всієї Руси-України Філарет. Не менш дорогими для нього є й слова вдячності земляків.
Мені хочеться подякувати благодійникам, робітникам, парафіянам, усім, хто долучився до будівництва Української церкви. Я дякую О. Закотюрі, С. Гришку, П. Вороні, С. Плащаневичу, О. Звіздай, Т. Ваніній, В. Цимбал.
Часто мене запитують перехожі: “Отче, коли Ви вже закінчите будівництво? Чому так довго воно триває?” А мені у відповідь так хочеться сказати: “А чим же ви допомогли?” Не про кошти говорю. Просто прийдіть і попрацюйте хоча б на благоустрої території храму, посадіть деревце чи кущ троянд. А потім будете милуватися своєю працею й своїм внеском у благородну справу.
Сьогодні наша церква є окрасою райцентру. Хоча внутрішні роботи ще тривають, та я впевнений, що незабаром дзвони покличуть на службу Божу. І серед велелюддя прихожан буде й той, без чиєї допомоги будівництво не зрушилося б з “мертвої” точки, – Руслан Богдан, киянин, громадський діяч, депутат Полтавської обласної ради, голова фракції ВО “Батьківщина”, Українець з великої літери. Нехай Господь оберігає його і всю його родину упродовж життя на многії й благії літа.

Отець Віктор (СЕМЕНЮК),
настоятель
Свято-Преображенської церкви.
смт Оржиця.