Невдовзі Алла поїхала на море, а Саші треба було на практику в Карпати. Так і роз'їхалися: вона – на південь, він – на захід. У хлопця залишився тільки номер її телефону…
Дівчина сумувала за новим знайомим. Коли вже збиралася додому, хотіла зробити подарунок для Олександра, хоча й не була впевнена, що побачить його. "Я все блукала берегом і малювала на піску серце. Море штормило, і малюнок весь час змивало хвилями. Але я знову й знову його малювала, а потім сфотографувала", – розповідає Алла. Нині це фото зберігається як символ їхнього кохання.
Рівно через місяць Алла та Олександр знову зустрілися і відтоді більше не розлучалися.
Весілля за українськими звичаями
Сашко вже був добре знайомий із Аллиними батьками. Спочатку, говорить дівчина, він познайомився з мамою: "Якось була сильна злива, ми промокли, і я запросила його до себе, бо саме гуляли неподалік. Мамі хлопець відразу сподобався. Познайомити його з татом не випадало нагоди – завжди був на роботі. А ввечері приходив і запитував маму: "Який він, той Саша?"
Одного разу, коли Алла була вдома сама, раптом прорвало трубу, і вода почала заливати підлогу. Дівчина розгубилася, побігла до сусідів, дзвонила батькам, нікого не могла застати. У цей час на порозі з'явився Олександр: "Двері відчинені, Алла плаче, а скрізь – повно води, – згадує Саша. – Швидко збагнув, що робити,  відразу кинувся до ванної кімнати і перекрив крани".
До весілля готувалися за українськими звичаями: спочатку – сватання, потім – домовини. "Ми сиділи в мене вдома і їли гарбузову кашу. Саша так її смакував і весь час запитував, чи є ще. Ми з мамою не розуміли, чому, чим йому так каша сподобалася, – розповідає Алла. – А коли з'їв усе, то такий був задоволений, а потім говорить: "Тепер і свататись можна сміливо, бо гарбузів уже нема". Весілля зіграли гарне. Молодята досі дякують батькам за те незабутнє свято. Незабаром Алла і Саша переїхали до власної квартири. Хоча помешкання й невелике, зате – своє. Ним молода пара завдячує тільки батькам. "Якби не вони, – говорить Алла, – ми б багато років збирали на квартиру". Живе подружжя на одну зарплату, адже працює лише чоловік.
В одній руці – підручник,
в іншій – дитина
ОЧІкуюЧи дитину, Алла ходила на лекції майже до дев'ятого місяця. "Важко, – говорить, – було. Треба готуватися до занять, а в мене – токсикоз. Проблемою стало добиратися в інститут громадським транспортом у години пік. Адже чимало людей, помітивши вагітну, просто відвертаються до вікна, щоб тільки не поступатися місцем. Саша каже, що примх у вагітної дружини не було, окрім… сала: "Якось приходжу ввечері з роботи, Алла сидить на кухні сумна. Запитую, що сталося, а вона крізь сльози: "Сала хочу!" Хоча досі його не дуже любила. Я зателефонував до своєї мами, і брат привіз нам сала".
З народженням доньки Анечки молода мама намагається встигати скрізь. Дуже допомагають молоді бабусі. Алла багато чого навчилася у своєї свекрухи. Коли щось не виходить, то подумки запитує себе: "А що б на моєму місці зробила вона?" Сашина мама – справді сильна жінка. Адже багато років тому її чоловік не повернувся з далекого плавання (він був моряком), а вона сама зуміла виховати двох синів. Батьки Алли зараз працюють на кількох роботах, щоб мати змогу оплачувати її навчання в інституті. Та, попри це, знаходять час, щоб допомогти няньчити внучку, якій лише шість місяців. Білява крихітка вже намагається вимовити слово "мама".
Нині держава виплачує фінансову допомогу сім'ям із дітьми. Щоправда, цих коштів не вистачає, та молода мама дякує й за те. "Спочатку ми купували Ані дитяче харчування по 20 гривень за пачку, але з’явився діатез, і перейшли на дорожче – майже за 40 гривень. Однієї упаковки вистачає на три дні. Щомісяця витрачаємо 120 гривень на "Памперси". А ще ж хочеться купити якусь іграшку". З продуктами молодій родині допомагає бабуся, яка має в селі город.
"Жіночі" справи чоловіка
Молоде подружжя Летиків обожнює читати. Ще з інституту Саша захоплюється географією, іноземними мовами. У нього є посібники з вірменської, німецької, чеської та кельтської мов. Зараз Саша відвідує курси іспанської, вільно володіє арабською. Розповів, що хотів би навчатися на перекладача з арабської мови, але таких спеціалістів готують лише в столиці. А там, на жаль, заочного відділення немає.
А ще хлопець дуже любить в'язати, колись у школі навіть відвідував гурток, де був один серед дівчат. У нього виходило не гірше за інших. Сам зв'язав доньці пінетки. Колись вив'язав мереживну салфетку і подарував майбутній тещі. Крім цього, Олександр вміє гарно готувати. Його фірмова страва – плов. Часто вони готують їсти по черзі. Так само по черзі дивляться телевізор. Алла говорить, що Саша навіть "підсадив" її на свій улюблений бойовик, і тепер, якщо й пропустить серію, – дружина розповість.
Секрет їхнього щастя простий – сприймати один одного таким, як є, а не намагатися переробити іншу людину "під себе".