Православна Церква вшановує пам’ять святої великомучениці Варвари Іліопольської 17 грудня. Важливо знати, що її мощі вже багато століть зберігаються в Києві, нині – у Володимирському патріаршому кафедральному соборі УПЦ КП. З нагоди свята у храмі відбувається урочисте богослужіння. Свята Варвара вважається рятівницею від раптової смерті.

Вона жила в III столітті в місті Іліополі Фінікійському (сучасне місто Баальбек у Лівані) й була дочкою представника малоазійської аристократії при імператорі Максиміані язичника Діоскура (Діоскора). Дівчина вирізнялася рідкісною красою, тож батько замкнув її у вежі, щоб приховати від сторонніх очей. Вивчаючи навколишній світ, який було видно з вікон, свята Варвара прийшла до думки про наявність єдиного Творця. Вирішивши віддати дочку заміж, батько дозволив їй виходити в місто. Так вона познайомилася з християнами Іліополя і прийняла хрещення.
Коли батько про це дізнався, Варвару жорстоко катували. Правитель міста Мартіан надав батьку право здійснити суд над дочкою, і той обезголовив святу. Разом із Варварою була страчена свята Юліанія, яка під час знущань над непохитною християнкою також відкрито оголосила себе вірною Христовому вченню. Це сталося 306 року. Діоскура і Мартіана майже відразу спіткала відплата – обох спопелила блискавка.
Мощі великомучениці з побожністю було перенесено до Константинополя. У 1108 році царівна Варвара, дочка візантійського імператора Олексія Комніна, перед від’їздом в Київську Русь попросила їх у свого батька в дар. Чоловік її, великий князь Святополк Ізяславович (у хрещенні – Михайло), заснував у Києві Михайлівський Золотоверхий чоловічий монастир, у якому святі мощі покоїлися вісім століть. Під час нашестя Батия їх приховали, а потім знову повернули на колишнє місце.
Настоятелі Михайлівського Золотоверхого монастиря протягом століть ретельно занотовували всі чудеса, які відбувалися із прихожанами у їхньому храмі. На початку XVIII століття київським митрополитом Іоасафом (Кроковським) був створений акафіст святій великомучениці Варварі. Після руйнування Михайлівського Золотоверхого монастиря в 30-х роках минулого століття мощі святої Варвари зберігалися у Києво-Печерській лаврі, згодом – в Андріївській церкві, а в 1961 році їх перенесли до Володимирського собору.
За народними уявленнями, свята великомучениця Варвара була дуже здібною рукодільницею і вишила ризи самому Іісусові Христові. Свято на честь подвижниці вважалося жіночим. Цього дня гріх було прати, білити й місити глину. Дозволялося тільки вишивати та нитки сукати. Дівчата на Варвари готували вареники з маком, серед яких обов’язково мали бути “пірхуни” – заправлені борошном. Частуючи хлопців, стежили, кому попадеться такий виріб. Відтак невдаху тривалий час дражнили “пірхуном”. Дівчата в цей день заготовляли галузки з вишень і ставили у воду: якщо гілочки зацвітали на Різдво, то це віщувало швидкий шлюб.

Підготувала Вікторія КОРНЄВА.