Свято на честь апостола Андрія Первозваного православні християни відзначають 13 грудня. Цього дня у Константинополі Вселенський Патріарх із 12-ма архієреями служить урочисту літургію, яка буває лише 4 рази на рік: на Пасху, на Різдво Христове, на П’ятидесятницю і з нагоди вшанування пам’яті Андрія Первозваного. Українці мають особливе ставлення до святого апостала, адже його вважають “садівничим” християнства на наших землях. Православна Церква вірить, що його святі ноги стояли на Київських горах і що він благословив майбутню Київську Русь-Україну.
Апостол Андрій був братом первоверховного апостола Петра і походив з Віфсаїди Галілейської (територія сучасного Ізраїлю). З юних років надавав перевагу духовним, вічним цінностям. Вражений проповіддю Іоанна Хрестителя про покаяння, став його учнем. Почувши згодом Іоаннові слова про Іісуса: “Ось Агнець Божий, що на Себе гріх світу бере”, Андрій відразу пішов за Христом. Він – Його перший послідовник. Саме з цим пов’язане іменування апостола Первозваним.
Як і інші апостоли, він був свідком проповіді Іісуса Христа, Його чудес. Бачив страждання Спасителя, смерть і Воскресіння. Потім удостоївся разом з іншими учнями зустрічей із Ним і був присутній на Елеонській горі, коли Господь, благословивши їх, піднісся на Небо.
Після зішестя Святого Духа апостоли кинули жереб, кому в яку країну нести Добру звістку, тобто Слово Боже. Андрію дісталося, зокрема, узбережжя Чорного моря. Південні береги входили до складу тодішнього “цивілізованого світу”, тобто Римської імперії, а в північному Причорномор’ї, на думку римлян, жили варвари, яких називали скіфами. Наскільки далеко зайшов у своїх мандрах апостол Андрій на північ, точно невідомо, але з описів письменників III століття Іполіта й Орігена випливає, що Первозваний апостол відвідав місця, де згодом постав Київ. Преподобний Нестор Літописець оповідає про це так: “Бачите гори ці, – сказав Апостол своїм учням, – на цих горах засяє благодать Божа, і буде велике місто, і багато церков буде споруджено Господом”.
Після повернення у Грецію апостол проповідував у місті Патрос (Патра). Тут він багатьох зцілив від недуг, і велика кількість людей увірувала в Христа, але місцевий правитель зненавидів апостола й засудив до розп’яття. Це сталося, найімовірніше, в 62-му році. Щоб святий Андрій довше страждав, його прив’язали до хреста на зразок букви X, не вбиваючи цвяхів у руки й ноги. Перед розлученням душі з тілом небесне світло осяяло хрест Андрія, і в його променях апостол відійшов у Царство Боже.
Постанова Православного Собору, що відбувався у Києві в 1621 році, проголошує: “Святий Апостол Андрій Первозваний – перший архієпископ Константинопольський, Патріарх Вселенський і апостол Руський. На Київських горах стояли ноги його, і очі його Русь бачили, а вуста благословляли, і насіння віри він у нас насадив. Воістину Святая Русь обрана серед інших східних народів, бо в ній проповідував Апостол”.
Щодо народних звичаїв і обрядів на свято Андрія, то вони мають дохристиянський характер: угадування майбутньої долі, ритуальне кусання калити. Власне всі молодіжні гуляння пов’язані з пошуками своєї “половинки” для майбутнього подружнього життя.
Калита – це великий медовий коржик із білого борошна, який пекли дівчата разом, зверху оздоблювали сухими вишнями. Запікали корж “на сухар”, щоб важко було вкусити. У коржі мав бути отвір, через який пропускали червону нитку й підвішували калиту до сволока в хаті. Щоб дістати її зубами, хлопцям потрібно було добряче підстрибнути. Загалом у Андріївську ніч парубкам дозволялося бешкетувати будь-як: знімати в односельців ворота й ховати неподалік, затуляти шибки в хатах папером, ставити на вулицях опудала, щоб лякати дівчат, які повертаються з вечорниць.

Підготувала Вікторія КОРНЄВА.