“По вірі вашій буде вам”, – сказав Господь Ісус Христос. І все, що відбувається з нами в житті, відбувається в міру віри, сила якої здатна перемагати єства чин, тобто природу речей. Але ми ще вчимося вірі – простій, відкритій, правильній, православній, яка спасає, – вірі в Господа Ісуса Христа. Адже майже століття народ наш, відірваний від Бога, вчили (і він, сердешний, вчився) вірі іншій. Якось Патріарха Московського і всієї Русі Алексія І (займав Патріарший престол з 1945 по 1970 роки) іноземні журналісти запитали, скільки в СРСР віруючих. Він відповів: “У нас всі віруючі, тільки одні вірять, що Бог є, а інші – що Його немає”.
Нині атеїстичний морок розвіюється, бо тьма боїться світла. За словом апостола Павла, “ось тепер – час сприятливий, ось тепер – день спасіння”. І тисячі віруючих з Полтави й Полтавської області, що побували у Свято-Макаріївському кафедральному соборі в ці дні, тягнуться до світла християнства. А Господь любить і кличе усіх. Решта залежить від нас самих – захочемо ми відчути й зрозуміти цю любов чи вона нам не потрібна.
…Один за одним підходять люди до ікони Богородиці, що поставлена посеред храму на аналої. Хрестяться, схиляються, припадають устами й чолом… Кілька секунд тиші й напруги в серці, які варті годин, років, а може, всього життя – твориться молитва… Про питущого чоловіка, хвору маму, невіруючого сина, про звільнення душі від пристрастей осуду й гніву, про зцілення від невиліковної недуги, про християнську кончину… Помилуй, Господи!.. Пресвята Богородице, спаси нас!.. Уста шепочуть, а душа кричить. Не кожна, але зболіла… І жодну не кине Господь, не кине Мати Божа напризволяще, тільки поклич. Високопреосвященніший архієпископ Полтавський і Миргородський Филип під час зустрічі ікони, звертаючись до пастви, особливо наголошував: “…Знайдіть хвилинку, прийдіть помоліться перед цим чудотворним образом, і ми віримо і сподіваємося, що Господь почує нас”. Наші молитви донесе до Престолу Божого наша Заступниця Богородиця, Яка ніколи не залишає наших прохань без відповіді, якщо вони згідно з промислом Божим є нам на благо та на спасіння. А Почаївська ікона є невичерпним джерелом цілющої благодаті.
На нашу землю приніс її у 1559 році грецький митрополит Неофіт. Дорогою додому з Москви він заїхав на Волинь, є припущення – у церковних справах цього краю. Й не минув Почаєва – невеликого поселення (нині Тернопільської області), поряд з яким на той час вже три століття, як було явлено велике чудо. Близько 1240 року, рятуючись від татаро-монгольського погрому, перебралися сюди, на гору, що пізніше назвуть Почаївською, іноки київських печер. А у 1240 році у вогняному стовпі видимо явилася двом подвижникам і пастухам Цариця Небесна, залишивши слід Своєї стопи на камені, як на м’якому воску. Стопа з перших днів і донині є джерелом багатьох чудес. Тож ієрарх прибув у Почаїв, швидше за все, вклонитися цій великій святині.
Його гостинно прийняла у своєму маєтку поміщиця Анна Гойська, яка твердо сповідувала православну віру. На знак подяки за гостинність (і, слід думати, натхненний Самою Царицею Небесною) митрополит благословляє поміщицю своєю родовою іконою Богоматері з Предвічним Немовлям. А невдовзі домочадці почали помічати, що від ікони йде незвичне світло. І благодатна сила від ікони дала знати про себе першим чудом: звернувшись із сердечною молитвою до Богородиці перед цим образом, брат Гойської, сліпий від народження, прозрів. Після чуда, настільки безсумнівного, яке сталося у всіх на виду, жінка вже не наважилася тримати ікону в себе, вона зібрала іноків та священиків і чимало православного народу, й з хресним ходом і піснеспівами образ перенесли на гору Почаївську, у печери до монахів. Згодом Анна Гойська заповіла монастирю більшу частину своїх статків і земель.
450 років чудотворна ікона знаходиться в Свято-Успенській Почаївській лаврі. Відбувалися через неї і і зцілення невиліковно хворих, і прозріння сліпих, і звільнення полонених, і навернення грішників… Хтось біля ікони залишив свої милиці, на яких пришкутильгав…  Для віруючих чудотворний образ –  не музейна реліквія, не пам’ятник антикваріату, не витвір мистецтва: це святиня, дарунок Самої Богородиці.