Село Терещенки, розташоване на території Милорадівської сільської ради Котелевського району, – одне з найменших за кількістю населення. Налічує дещо більше тридцяти жителів, переважно пенсійного віку. А в 2009 році тут поселилась молода сім’я – Євген та Лариса Євтушенки.
– Родом я з Полтави, – розповідає Євген, – після закінчення 9 класів вирішив продовжити навчання в Опішнянській спеціалізованій художній школі. Там, окрім звичайних предметів, викладають ті, які мають художнє спрямування. Згодом поїхав на практику до Львова. Проходила вона у художньому коледжі декоративно-прикладного мистецтва імені Івана Труша. Якось підійшов до мене викладач з кераміки і запропонував вступити до коледжу й продовжити навчання. Я погодився.
Ніби непомітно пролетіло чотири роки. Гадаю, отримав непогані знання з виготовлення декоративної кераміки. Одного разу брав участь у всеукраїнському молодіжному фестивалі, де були представлені різні види мистецтва. Головна тема – гончарство. Тут і познайомився з майбутньою дружиною Ларисою з Черкас, – продовжує розповідь Євген Євтушенко. – За спеціальністю вона – дизайнер одягу. Разом зі своїми однокурсниками оформляла декоративне панно з тканини. Листувались, приїздили один до одного.
Як побрались, спочатку, зовсім недовго, жили у Черкасах, тоді – у Полтаві. А потім прийняли спільне рішення: організувати власну гончарну справу. Придбали у Терещенках хатинку і нею займаємося вже шість років. Газ до оселі не підведений. Взимку приміщення опалюємо дровами.
Прямуємо до майстерні, де працює Євген, якому в усьому активно допомагає Лариса.
– Ось старий, ножний, гончарний круг, – продовжує мій співрозмовник, – який я на перших порах використовував. Пізніше купив електричний, зарубіжний, японського виробництва. У ньому чітко регульовані оберти. Для роботи використовуємо різну за своїм складом глину, по яку їжджу в Слов’янськ Донецької області. Там діє потужний завод, де виготовляють глину для найрізноманітніших потреб вітчизняних та зарубіжних виробників. В Опішні беремо сіру глину. Кожна з них має свої особливості. До речі, поєднавши їх, можна отримати ідеальний матеріал для виготовлення керамічних виробів. Вона легко гончарується, добре сохне, випікається.
– Що саме, вами зроблене, можете показати?
– Для цього давайте оглянемо склад готової продукції. У більшості тут традиційні вироби: глечики різних об’ємів і форм, горщики, кухлі, макітри, чашки, чайнички… Практикуємо й виставкові варіанти, й те, що особливо цікавить колекціонерів. На подвір’ї спорудили гончарну піч, у якій розміщуємо посуд для випалювання.
Розмаїття керамічних виробів, створених Євтушенками, просто вражає. Кераміку акуратно запаковують і реалізують, чим молоде подружжя заробляє на прожиття. Як довідався, спочатку свою продукцію вивозили на Сорочинський ярмарок, у Полтаву, Котельву. Дедалі частіше нею стали цікавитись власники сувенірних магазинів. Зросло число постійних замовників. Тепер її відправляють практично в усі куточки України.
У Євгена та Лариси підростає маленька донечка Олександра, яка вже нерідко починає проявляти цікавість до гончарства. Євтушенки-старші беруть участь у різних виставках у Києві, інших містах, які організовує Всеукраїнська спілка майстрів народного мистецтва.
– Я впевнений, – мовить Євген, – якщо людина знайшла заняття для душі, то немає значення, у великому місті вона мешкає чи у маленькому селі. Головне – прагнути до мети.
А знаєте, ми тут у Терещенках не одні, хто переїхав з Полтави. Мій однокласник в обласному центрі здає квартиру, а тут придбав житло. Має намір зайнятись сільським господарством, організувати свою сімейну ферму. Дуже хочеться, щоб і в них у цьому, без перебільшення, райському куточку котелевської землі теж налагодилась своя справа…

Анатолій ГРИГОРЕНКО
Журналіст