Полтавка Олена Михайлівна Кульчій належить до тих щирих оптимістів, для яких “звання” пенсіонера стало своєрідною перепусткою у світ захоплень, на які раніше, у робочих клопотах фахівця-економіста, бракувало часу. Великою частиною її насиченого життя тепер є творчий колектив “Оберіг” Октябрського територіального центру соціального обслуговування.
Як і всім друзям-хористам, Олені Кульчій надзвичайно імпонує, що керівник колективу – відомий композитор, заслужений діяч мистецтв України, член Національної спілки композиторів України Олексій Чухрай – називає їх своєю “лабораторією”. Вони перші “дають голос” його новим пісням. Виступати на сцені, хоч справжній, а хоч імпровізованій, “оберегівці” обожнюють. “Публікою не перебираємо, – сміється Олена Михайлівна, – ми всі як один – залюблені в пісню ентузіасти, тож з радістю відгукуємося на запрошення”. Серед улюблених пісень артистки-аматорки – “перлина” української народної лірики “Не та ружа”.
Активне відвідування у терцентрі літературного гуртка посприяло ще більшому, ніж було це раніше, захопленню Олени Кульчій поезією. І йдеться не тільки про насолоджування шедеврами класиків. Захотілося і самій, як свого часу разом із онучкою Настунею, яка шукала себе в поетичних спробах, прикрасити коротенькі рядочки римами, вдихнути в них тепло із самої душі. “Настуню Бог дуже рано забрав. Про такі втрати люди намагаються не говорити вголос зачасто. А я, навпаки, дуже люблю про неї згадувати, розповідати. І вірші пишу, ніби це вона мені своє бажання залишила”, – зізнається жінка.
Олена Кульчій мріє видати збірку своїх творів. Вони – про гомінке дитинство, людську мудрість, любов до України й світу, про янгола Настуню і щирих подруг. Прикметно, що поміж шліфуванням епітетів та метафор встигає Олена Михайлівна й на вистави молодіжного аматорського театру Тараса Духовного “Анастасіс”. Причому вже не як захоплена шанувальниця, а як актриса. Першу роль, говорить, учити було складно, адже й пам’ять уже не та, але велике бажання якнайточніше донести до глядачів оригінальний задум режисера спрацювало безвідмовно.
Удома, поміж хатніми клопотами, Олена Кульчій також має змогу творчої реалізації. Завжди ж можна викроїти час на вічне для української жінки священнодійство з ниткою і полотном. Нічого складного: дубові листочки – то на здоров’я двох козачат-онуків, тендітні квіти – на пам’ять про ніжну душу Настуні. Стібок за стібком – і заплітається нитка у візерунок, думка – у вірш, настрій – у сакральну праматеринську пісню.

Вікторія КОРНЄВА
“Зоря Полтавщини”