“25  років тому декілька десятків студентів розпочали в Україні перший Майдан, більш відомий як “Студентська революція на граніті”. Так, наш Майдан розпочався не у 2004-му чи у 2013 році, а саме 2 жовтня 1990 року… 25 років минуло, а боротьба триває. Наш Майдан ще не переміг, а отже, і не закінчився…” – написав цими днями на своїй сторінці у Фейсбуці, додавши кілька фото, учасник тих подій, нині міністр соціальної політики України Павло Розенко.
Це був перший успішний ненасильницький політичний протест проти комуністичної влади в Україні. Акція протесту та голодування студентської молоді у Києві на площі Жовтневої революції (нині – Майдан Незалежності) тривала з 2 по 17 жовтня 1990-го. Її співорганізаторами стали Олесь Доній, тоді студент п’ятого курсу істфаку Київського держуніверситету, і студент-заочник Львівського політеху Маркіян Іващишин – голова “Студентського братства” Львова. Акція дала поштовх демократизації тогочасного українського суспільства. Студенти-мітингувальники “кинули” своє життя і здоров’я на київський холодний граніт заради прагнення жити у вільній демократичній державі. Студенти вимагали відставки тодішнього керівника уряду УРСР Віталія Масола, проведення позачергових виборів Верховної Ради УРСР на багатопартійній основі не пізніше, аніж навесні 1991 року, прийняття постанови про націоналізацію майна КПРС та ВЛКСМ в Україні, відмови від підписання нового союзного договору, повернення на територію республіки військовослужбовців, які проходять строкову службу за межами України, та забезпечення проходження військової служби на території республіки тогорічного та наступних призовів.
На захист студентів стали кияни, які несли теплі речі й чай, а також багато українських діячів культури. Так, відомий письменник, наш земляк Олесь Гончар повністю підтримав вимоги студентів, а після розмови із ними демонстративно здав свій квиток члена КПРС.
“Революція на граніті”, що була повністю організована силами студентства, не мала на той час аналогів у всій Європі, адже “оксамитові революції” у Східній Європі у 1989 році проводили більш зрілі політики. 17 жовтня 1990 року Верховна Рада УРСР прийняла Постанову “Про розгляд вимог студентів, які проводять голодування в м. Києві з 2 жовтня 1990 року”. Прямим наслідком протестів були відставка Голови Ради Міністрів УРСР Віталія Масола та виконання низки вимог мітингувальників. Але один із пунктів – про перевибори – “забалакали”: парламент вирішив провести референдум щодо вотуму довіри і так врятувався від розпуску. Референдум не провели.
“Студентська революція – це не лише перемога, а й втрачений шанс, – каже Олесь Доній. – Перевибори влади були основною вимогою, яку розуміли студентські ватажки і яку не розуміла влада, навіть наші товариші з “Народної ради”. Після демократичних виборів Україна могла піти шляхом Прибалтики, Польщі, Чехії. Це був унікальний шанс: з одного боку, ми мали піднесення населення, а з іншого – захиталася комуністична влада. Ми зробили те, що могли. Але не знайшли порозуміння в старших”.
Сьогодні, коли Україна продовжує боротьбу за збереження власної держави, варто частіше згадувати ті події, що стали початком краху комуністичного режиму та відновлення незалежності у 1991 році.

Підготувала Марія ВІТРИЧ.