Перший номер Козельщинської районної газети “Розгорнутим фронтом” побачив світ 2 жовтня 1930 року. Приміщення редакції розташовувалося неподалік святині – Козельщинського Різдва Пресвятої Богородиці жіночого монастиря. (Величні споруди храмового комплексу монастиря стануть ідейною домінантою видатного твору Олеся Гончара “Собор”). Відтоді за довгі десятиліття газета стала часописом району, його новітньої історії. Славний колектив “Козельщинських вістей” продовжує і примножує творчі традиції колег.
Дорога до храму
…17 березня 1987 року по обіді я уперше ступив на Козельщинську землю: згідно з наказом облполіграфу мав очолити редакційний колектив районної газети “Радянське село”. Вийшов на залізничний перон назустріч холодному, ще колючому вітерцю. Була саме та пора, про яку кажуть: уже не зима, але ще й не весна. Сонце сідало за Омельниче і далі за Василівку, за Дніпро, на Черкащину. Вагони приміського поїзда потягнулися на село Лутовинівку і далі на Полтаву.
Подумав про дружину Надю, з якою разом закінчували факультет журналістики Київського державного університету імені Тараса Шевченка. Шість років пропрацювали у хорольській газеті, і ось тепер доведеться переїжджати сюди, в Козельщину, за кілька десятків кілометрів від Кременчука.
Попереду – бруківка аж до самого храму, до Собору. Його не можна не помітити: величавий, загадковий. Уже через кілька днів тодішній начальник районного управління сільського господарства Микола Орел сказав: “Тримайся Собору – ніколи не заблукаєш. З якого б ти боку не під’їжджав, обов’язково його побачиш. А в сонячну погоду обриси цього храму помітні аж з відомої Говтвянської Шар-гори”.
Але повернемося до газети. Колеги розповіли, що на початку 1930-х тут працював юний Олесь Гончар. Бувало, в лиху годину чи зимову заметіль у редакції, на газетних підшивках, і ночував молодий кореспондент. Довколишніми стежками-доріжками у ХІХ столітті ходив до рідного села Пашеної славнозвісний математик, академік Михайло Остроградський. Випускник Петербурзької академії мистецтв, лауреат премії Архипа Куїнджі Іван Дряпаченко у своїх картинах, портретах зафіксував земляків із Василівки. У селі Юрки сформувався світогляд класика української літератури Андрія Головка –  автора романів “Бур’ян”, “Артем Гармаш”. Багато років літературна сторінка у райгазеті називалася однойменно з оповіданням Андрія Головка – “Червона хустина”.

Колектив Козельщинської районної газети “Розгорнутим фронтом” 1930-х: літпрацівники Михайло Сич та Олесь Гончар, відповідальний секретар Олесь Юренко, літпрацівник Василь Тараненко.

Знайомлячись із колективом, я дізнався, що заступник редактора – також випускник факультету журналістики Київського університету Анатолій Мазур, у газеті вже рік працює випускниця факультету журналістики Львівського університету імені Івана Франка Діана Фидря, відповідальним секретарем – досвідчений Віталій Карналь, кореспондентом – Юрій Онищенко, бухгалтером – Галина Штефан, секретарем-друкаркою – Лідія Щепаченко.
Через кілька років до колективу увіллється випускниця факультету журналістики Московського університету імені Михайла Ломоносова Надія Литвин (Халецька). Її порадив запросити до нас власкор “Зорі Полтавщини” Микола Потькало, колишній редактор Лохвицької райгазети. Нині Надія Михайлівна очолює колектив “Козельщинських вістей”.
Кадри вирішують, але не завжди – “все”
Галина Штефан, наш головний бухгалтер, підрахувала, що за час її роботи у редакції встигло попрацювати понад 70 осіб. Причини такої плинності були різними. В окремі роки редакція виступала “кузнею кадрів”: як тільки помічали в колективі спеціаліста з аналітичним складом розуму та чистою колоритною мовою, відразу пропонували кар’єрний ріст. І зарплата “там” була кращою, і робочі дні нормовані, а вихідні – гарантовані.
Хоча траплялося й інакше, як от із професійними журналістами Костянтином Тараненком та Юрієм Костирею. Вони партійним функціонерам відмовили, що в ті часи було неприпустимим. Отож Костянтин Тараненко поїхав у Кіровоград, де влаштувався спецкором обласної газети, а Юрія Костирю на довгі 12 років життя занесло аж у Магаданську область.
Виручали газету сількори: Федір Тукало з Приліпки, Василь Руденко з Пісок та Петро Михайленко з Василівки. Від них до редакції надходили, бувало, і по кілька листів щотижня.
При редакції організували заочне навчання робсількорів, при окремих школах запрацювали юнкори. Почали вивчати і запозичувати досвід колег із обласних газет – “Зорі Полтавщини” та “Комсомольця Полтавщини”. При “Зорі Полтавщини” тоді працював дворічний вечірній університет журналістики: свого часу закінчував його і я. А тепер туди наша редакція відрядила фотокора Юрія Операйла, кореспондентів Любов Деркову і Лілію Мошенську. Направлення-рекомендації для вступу на факультети журналістики та філологічні стаціонарні відділення Київського і Львівського державних університетів отримали найактивніші дописувачі Віктор Горбань, Жанна Кущенко, Анатолій Луцай, Сергій Бондаренко.

Колишнє редакційне приміщення, де створювався перший номер козельщинської районки, на фоні Собору.

Кожен лист, що надходив до редакції, навіть якщо не публікувався, ми обов’язково використовували в огляді редакційної пошти на тематичній сторінці “Наш головний кореспондент”. Часто листи дописувачів ставали приводом для підготовки матеріалу під рубрики “Лист покликав у дорогу”, “За листом читача”, “Поговоримо відверто”, “На життєвих перехрестях”, “Болить”, “Увага!”.
Нашим надійним помічником була обдарована молодь: Галина Деркова, Людмила Приходько, Наталія Романченко, дві Тетяни Бутенко (Олександрівна й Володимирівна). Активними дописувачами стали учитель історії, краєзнавець Григорій Сердюк із Бреусівки, Віталій Кондра із Бригадирівки, Олександр Романченко із Трудовика, Борис Крамаренко із Козельщини, Віра Жук – науковець із Полтави.
Надовго запам’яталися читачам оригінальні знімки юнака із Мар’янівки Олександра Шажка. За систематичне друкування літературної сторінки редакційним працівникам не раз перепадало “на горіхи”. “Вам немає про що писати? – заявляли партійні функціонери. – Бач, віршики друкують…” Ця сторінка стала путівкою у світ для багатьох збірок поезії та прози наших творчих земляків Григорія Ромаса, Івана Ємця, Неоніли Кравченко, Зої Гурбанової, Вадима Собка, Ніни Данько, Володимира Вусика, Надії Синягівської.
“І розставити акценти!..”
Ця вказівка першого секретаря райкому стосувалася редакції газети. Саме з “акцентами” було найскладніше. Суспільство почало політизуватися, з’явилися різні точки зору на події. Коли вони не співпадали з офіційною, ситуація розвивалася непередбачувано: по телефону редактора запрошували негайно підійти до “першого”!”
Пам’ятаю, у кабінеті “першого” мого приходу вже чекав ідеологічний актив разом із прокурором і оперативним уповноваженим від державної безпеки. Мені вказали, куди присісти. Запитання з вуст “першого” прозвучало незвичне: “Хто знає, де, у кого сьогодні в Козельщині ночував Келим?” Запала мовчанка, бо ніхто з нас не знав, де був уночі той гість із Полтави, художник Олександр Келим, член обласного Народного руху, який напередодні виступав на опозиційному мітингу. І говорив, як потім казали, “добряче красномовно”…
У таких непростих умовах доводилося “розставляти акценти”. Надійний у минулому “кулак по столу” уже не спрацьовував. А в газеті з’явилася тематична сторінка “Діалог”, де знаходилося місце для виступу і партійним, і профспілковим, і громадським активістам.
Часом пошук істини був нелегким, болючим. Але життя наше ставало розкутішим, цікавішим, демократичнішим. І в цьому є певна заслуга редакції Козельщинської районної газети.
Сьогодні нашій районці “Козельщинські вісті” – 85 літ. Як і раніше, вона залишається молодою, цікавою, неординарною. Хай здоровиться усім, хто працював тут колись і хто створює її нині. І всім, хто її читає.

Олександр СИНЯГІВСЬКИЙ
Член Національної спілки журналістів України,редактор Козельщинської районної газети 1987–2001 років