Павло Петрович ГАНЬКО (1870– після 1932) походив із дворян Полтавської губернії. Депутат від Полтавського повіту Полтавських дворянських зборів. Гласний Полтавської міської Думи (1907–1909;1910–1912; 1913–1916 рр.), член правління (від земства) Полтавського відділення Селянського поземельного банку. За фахом – інженер-гідротехнік, закінчив Московський сільськогосподарський інститут (нині – Російський аграрний університет “Московська сільськогосподарська академія імені К.А. Тімірязєва”). Пожиттєвий член Товариства, його віце-президент та виконуючий обов’язки президента. З 27.05.1907 по 23.03.1911 – відповідальний редактор журналу “Хуторянин”, член його редакційного комітету (1911 – 1917). Багато разів обирався членом Правління Товариства, а також ради Полтавського дослідного поля, а згодом – створеної на його основі Дослідної станції. Як президент Товариства багато зробив для широкого відзначення 25-річного ювілею Дослідного поля. На урочистостях з цієї нагоди 28.10.1909 р. виступив із промовою у Земському домі (нині – Полтавський краєзнавчий музей імені Василя Кричевського). Був уповноваженим Товариства в експедиції до Бухари для закупівлі каракульських овець 1908 р. і 1910 р. Розробив проект організації IX такої експедиції (1913 р.). Обирався Головою Полтавської повітової управи (23.03. 1911 р.), після цього відмовився від посади відповідального редактора журналу “Хуторянин”. З приводу редакторської діяльності Правління Товариства пошанувало його піднесенням срібного чорнильного набору. Захоплювався садівництвом, був активним членом відділення садівництва, а також його головою. Зібрав велику колекцію різних плодових культур. Першим звернув увагу на можливості культивування журавлини на болотах у північній частині Полтавської губернії. Мав невеликий маєток у Полтавському повіті, де розводив виноград, плодові та декоративні культури, які на різних сільськогосподарських виставках були удостоєні низки медалей. Активно займався бджільництвом, був одним із ініціаторів та засновників губернської спілки бджолярів. Брав участь у проведенні зимових сільськогосподарських курсів для населення Полтавської губернії, на яких читав лекції з сільськогосподарської меліорації. Захоплювався філателією. Під його впливом і за активною участю земство випустило велику кількість поштових марок (близько 200). Автор раритетного філателістичного видання “Земская почта Полтавского уезда. Очерк с приложением каталога”. – Полтава, 1914 р. Зазнав гонінь від більшовицької влади. Заарештований 6.02.1931 р., а 29.01. 1932 р. засуджений до трьох років без права мешкати у 12 містах колишнього СРСР та в Уральській області. Реабілітований 19.12.1991 р. (справа ІІ-70504). Працював викладачем сільськогосподарського технікуму в Благовещенську (Росія). Подальша доля невідома. Товариству прислужилась уся родина Ганьків. Важливу роль у житті Товариства відіграли брати Павла Петровича – Євген Петрович та Михайло Петрович, а також їхній батько – Петро Миколайович Ганько. Останній стояв біля витоків Товариства.
Андрій Петрович ШИМКОВ (1839–1919) походив із козацького старшинського роду Полтавської губернії. Дійсний статський радник. Син гвардії поручика П.Ф. Шимкова – небожа декабриста І.Ф. Шимкова, приятеля Т.Г. Шевченка. В родині Шимкових завжди панували ідеї національної свідомості, які базувалися на побожному ставленні до постаті Т.Г. Шевченка. Закінчив екстерном фізико-математичний факультет Харківського імператорського університету (нині – Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна). У 1860 р. за успіхи в навчанні був залишений для викладацької діяльності в його стінах, де працював у царині теоретичної, а згодом – і експериментальної фізики. За представлену дисертацію “О сжимаемости газов” був удостоєний ступеня магістра фізики (1864 р.), звання доцента (1865 р.). Проходив стажування в університетах Німеччини та Франції. Після закордонного відрядження очолив кафедру теоретичної та експериментальної фізики Харківського університету (1867–1899 рр.), на якій підготував дисертацію “Опыт физического объяснения соотношения между электричеством и теплотой”, за що був удостоєний ступеня доктора фізики, звань ординарного та заслуженого професора. За сумісництвом працював у Харківському ветеринарному інституті (нині – Харківська державна зооветеринарна академія) (1878–1902 рр.). Написав і видав низку навчальних посібників з теорії фізики, деякі з них були рекомендовані до використання в усіх університетах Російської імперії. Заснував при університеті Товариство дослідних наук, був першим головою його фізико-хімічної секції. Обирався головою Харківського товариства розповсюдження грамотності в народі (1879–1890 рр.). Саме на цій посаді налагодив листування з письменником Л.М. Толстим. Працював уповноваженим Міністерства землеробства по Харківській губернії, обирався членом ради Харківського товариства сільського господарства і сільськогосподарської промисловості (1899–1904 рр.). Живучи у Харкові, проявив себе як член Харківського відділення Імператорського Російського технічного товариства, почесний мировий суддя, гласний міської Думи, секретар Харківського відділу Товариства сприяння жіночій сільськогосподарській освіті. Добився відкриття в Харкові (1902 р.) перших в Росії сільськогосподарських публічних курсів, на яких жінки могли отримувати аграрну освіту. З 1904 р. по 1907 р. жив у Москві. У травні 1904 р. був призначений на посаду директора Московського сільськогосподарського інституту. Згодом, вперше в тогочасній історії вишу, радою професорів 29.09.1905 р. був обраний директором цього інституту. Відомий вчений, професор О.Ф. Фортунатов, вважав роки директорства Шимкова “кращим періодом у житті Петровсько-Розумовської школи”. У квітні 1907 р. вийшов у відставку з обранням Почесним членом інституту. Згодом (1907 р.) переїхав до Полтави. Був дієвим багаторічним губернським гласним від Кобеляцького повіту. Живучи у Полтаві, долучився до роботи Товариства, членом якого перебував від 1895 р. і з яким ніколи не припиняв стосунків. 6.12.1909 р. був обраний президентом Товариства. Цю посаду він обіймав до липня 1918 р. 19.12.1912 р. за великі заслуги у розвитку Товариства А.П.Шимкова було обрано його Почесним президентом. Був головним редактором журналу “Хуторянин” (1911 – 1917), очолював часопис аж до його закриття (1917 р.). Вніс багато новацій у програму діяльності цього популярного видання. Перш за все запровадив безкоштовні інформативні додатки “Великая Европейская Война” (з №5,1914 р.), “Справочный Листок “Хуторянина”(з 1914 р.) “Неделя Хуторянина” (з 1917 р.). На сторінках “Хуторянина” побачили світ цікаві публікації Шимкова, зокрема переклади з французьких аграрних видань. Активно дописував до популярної у той час газети “Полтавский День”. А.П.Шимков проявив себе і як благодійник-меценат. Разом із родиною він брав участь у зборі коштів на допомогу переселенцям, а також для шпиталю поранених військових, відкритого у будівлі музею Полтавської сільськогосподарської дослідної станції. Шимков обіймав посаду директора цієї наукової установи (із січня по квітень 1915 р., а згодом – із листопада 1915 р. до кінця 1916 р.).
Таким чином, бачимо, що в становленні й розбудові Товариства його президенти відіграли ключову роль. Цей процес проходив поступово, але кожний з них зробив у загальну справу свій внесок. Імена деяких президентів стали дуже відомими (Л.В. Кочубей, С.В. Кочубей, Д.К. Квітка,         А.П. Шимков), імена інших слід більше висвітлювати на сторінках спеціальної літератури (А.І. Заборинський, П.І. Гриневич, П.П. Ганько). Але всі вони – носії нових ідей самоврядності Товариства. Саме тому пам’ять про них повинна бути гідно увічнена нащадками.

Закінчення. Початок у номерах за 15, 22 вересня ц.р.).

Віктор САМОРОДОВ
Доцент Полтавської державної  
аграрної академії