Потім, хочеш чи ні, але бачиш нинішню убогість багатьох колись заможних сіл та дворів – вони контрастують із сучасними господарствами відомих керівників-новаторів у цьому ж районі. І тоді вже замислюєшся про майбутнє: що буде з нашими селами? Чи подбає держава про цих невтомних трудівників-селян, які годують її ціною свого здоров'я, свого вічно недовлаштованого у вимірі нормальних людських потреб життя? Вздовж доріг на клаптиках землі літні жінки копають картоплю і перевозять її возиками до погребів. Побіля дворів стоять відра з яблуками та помідорами. Господарює осінь…
На току в селі Гоголевому – картинка вже сучасного господарювання: вряд стоять величезні американські автозерновози вантажопідйомністю сорок тонн кожен. Їх завантажує маленький тракторець “Маніту” – він буквально човником снує зі своїм ковшем від комори до автомашини. Людей поруч не видно, лише звіддаля чути голоси – то будівельники зводять із готових зарубіжних конструкцій молочнотоварний комплекс на 1,5 тисячі корів. Схоже, тут закладається майбутнє села?
Нині на цій землі господарює агропромисловий холдинг “Астарта-Київ” – найбільший виробник цукру в Україні, який займається сільськогосподарським бізнесом у заснованих ним агрофірмах, до складу яких входять і цукрові заводи у кількох областях. Одне із таких формувань з'явилося і на Полтавщині. Про це розповів нам у своєму офісі в Яреськах генеральний директор агрофірми імені Довженка Віктор Скочко.
– Почну з того, що “Астарта” прийшла на Полтавщину, і зокрема в Шишацький район, десять років тому. В 1999-му холдинг став акціонером Яреськівського цукрового заводу. Це був грудень, і якраз тоді Президент України Леонід Кучма видав указ про реформування агропромислового комплексу. Того року мене обрали головою тодішнього КСП імені Гоголя. Відпрацювавши сезон, я не бачив перспектив у розвитку цієї галузі й збирався написати заяву про звільнення та зайнятися бізнесом. Але указ давав шанс почати все із чистого аркуша: реформувати господарство (я бачив його сучасним агропромисловим підприємством у майбутньому), знайти потужного партнера. Розповів про свої плани, і люди мене підтримали. Тоді я й познайомився на Яреськівському цукрозаводі з генеральним директором холдингу “Астарта-Київ” Віктором Іванчиком. Невдовзі, уже через два-три роки, агрофірма “Гоголеве” вийшла в лідери за показниками господарювання, а тут, у нашому районі, конкуренція завжди велика – поруч працюють такі авторитетні фахівці, як Семен Антонець, Валерій Капленко! Безперечно, цей успіх зацікавив й інші господарства, які згодом також увійшли до “Астарти”. Нині холдинг господарює на 170 тисячах гектарів землі в Україні, у Шишацькому районі – на майже 50 тисячах. Ми динамічно розвивалися, зростала врожайність, набували досвіду в тваринництві, застосовували нові технології. Але рік тому, побувавши у Китаї на міжнародній зустрічі представників найбільш динамічних компаній, Віктор Петрович зрозумів, що прийшла пора структурних змін, вони необхідні, щоб не втратити вже здобутих позицій. І ось у грудні минулого року після двомісячних обговорень його пропозиції було прийняте рішення про об'єднання кількох наших агрофірм в одну – імені Довженка.
– Вікторе Миколайовичу, мабуть, були моменти, які викликали у Вас сумніви щодо доцільності таких змін?
– У першу чергу – моральні, психологічні. Починати щось нове завжди непросто. Люди мали усталені погляди: був колектив, була своя територія… Тож це зрощення проходило нелегко.
– Важко жити в епоху перемін?
– Так. Але є вагоміші аргументи на користь цих змін. Тож об'єднання відбулося, до агрофірми імені Довженка ввійшли “Шишацька”, “Золота гора” (село Тищенки), “Гоголеве”, “Балясне” і “Орданівка” Диканського району та імені Шевченка Гадяцького. Зараз у процесі входження “Лист-Ручки” Гадяцького та “Агромаяк” Зіньківського районів. Все разом – це 45 тисяч гектарів землі. Безперечно, старі методи керівництва тут уже недоречні, тому ми структурували це об'єднання за напрямками: рослинництво, тваринництво (маємо шість тисяч голів дійного стада та більше тринадцяти тисяч ВРХ), є відділ постачання, відділ логістики і транспортний цех. Є, звичайно ж, і заступник директора з фінансових питань.
– І коли офіційно заснована ваша нова агрофірма?
– 25 грудня 2008 року. А нинішня весна вже показала, що на такій території є можливість ефективніше використовувати таку потужну техніку, яку ми маємо.
– Певна річ, сучасна техніка відіграє визначальну роль. Але відразу ж напрошується запитання: а люди? Вони не залишаться безробітними?
– Робота є, ми дуже виважено підходили до цього справді важливого сьогодні питання. Хоча цей процес – неминучий. У зв'язку із реформуванням звільнилося 150 чоловік (це в усіх господарствах разом). Але ж треба підвищувати заробітну плату, продуктивність праці. На зборах у трудових колективах ми запевняли людей, що створюватимемо нові робочі місця. І виконуємо обіцянки. Надходить нова техніка, нарощуємо тваринництво – у найближчі роки вийдемо на десять тисяч голів дійного стада. Сьогодні ця галузь переживає важкі часи, але ж не завжди так буде.
– Криза колись мине…
– Так, криза мине, а наш народ повинен споживати якісне молоко, якісну продукцію. Ви бачили – ми будуємо перший такий великий молочний комплекс, замовили два чеських проекти. До того ж селяни є й орендодавцями землі. Сама техніка й технології – це лише передумова успіху в новій справі, потрібно також людей навчати новому. І ми на базі Хорольського коледжу організували таке навчання для наших інженерів, механізаторів – це вони працюють на новій техніці, тож повинні знати її. Як показує досвід, це найуспішніші інвестиції. Торік ми мали урожай цукрових буряків 537 центнерів у заліку з гектара, і сьогодні, щойно почали їх збирання, уже маємо 420 центнерів. І якість збирання відмінна, як і якість сівби.
– А соціальна сфера – під вашим контролем?
– На Полтавщині так склалося, що ті господарства, які ведуть агробізнес, відповідають і за соціальну сферу. В нас п'ятнадцять сільських рад, розташовані вони у чотирьох районах. Із кожною підписана угода про соціальне партнерство. Окрім тих податків, які ми сплачуємо по територіях, де працюємо, вирішили додати сільським громадам по десять гривень від заробленого з гектара на підтримку шкіл, медицини, культури, спорту. Якщо буде можливість, до кінця року ще додамо – може, це буде і двадцять чи тридцять гривень.
– Певне ж, доведеться і ремонтувати та будувати школи, дитсадки, клуби?
– Ми й сьогодні це робимо.
– Яреськівський цукрозавод входить до Вашого об'єднання?
– Він у нас в оренді. Це завод, який запустили одним із перших в Україні, він успішно працює – на сто відсотків забезпечений власною сировиною. Посіяно десять тисяч гектарів цукрових буряків, урожайність ще зросте у порівнянні з сьогоднішніми показниками. У нас повна взаємодія, жодних протиріч: завод і агрофірма – це єдиний механізм.
– Де реалізовуєте свою продукцію?
– Ми постачаємо цукор таким серйозним нашим партнерам, як “Кока-кола” (Бровари), концерн “Славутич”, “АВК”, “Полтавакондитер”, – у нас підписані з ними довгострокові контракти. А наші заводчани уміють робити найкращий цукор в Україні!
– Нині ціни на цукор спричинили черговий ажіотаж. Що скажете про ситуацію?
– Цукор не може бути дешевим. А літр бензину скільки коштує? Минулого року в нас був успішний сезон: ми виробили цукру сім і дві десятих тонни на гектар. До цього виробляли дві і шість, три і шість, п'ять… Але ж Європа виробляє дванадцять! Ми наблизилися трохи до Європи. До нового року продавали цукор, собівартість одн
ієї тонни якого становила 3 200–3 300 гривень, по 2 600–2 700, криза була! Сьогодні наш цукор не йде на полиці крамниць, у нас контракти. А собівартість цукру нині – 4 500 гривень.
– І щодо кризи: Ви відчуваєте її вплив?
– Хто працює… Ми намагаємося впливати на ті процеси, на які можемо. На жаль, щодня втрачаємо у тваринництві кошти, бо ціна молока низька. Минулого року була низька ціна на цукор, а нині в усьому світі вона зросла – це об'єктивні процеси. Але завдяки об'єднанню керованішими стали фінансові потоки – без реформування ми не змогли б будувати молочнотоварний комплекс у Гоголевому, склад для цукру на 14 тонн та провести реконструкцію бурякоприймального пункту в Яреськах.
– Тож перші кроки зроблено. Сьогодні вже маєте підтримку людей?
– Не можу сказати, що нас підтримують стовідсотково. І збори по-різному проходили, й по кілька разів. І доводилося переконувати людей аргументами, запевненнями, здобутками на практиці. Але в переважній більшості я відчуваю і підтримку, і розуміння. Підприємство – це живий організм, на нього впливають зміни в світовій економіці, а ми уже – її частинка, ми увійшли у Світову організацію торгівлі, уже немає стіни, яка відмежовує нас від світу, як було за Радянського Союзу. І ми не можемо не змінюватися! Попереду – великі можливості, ми все ще тільки починаємо. Тож хочеться, щоб люди зрозуміли ідею цього реформування, бо ми робимо справу, яка має перспективу. І цією ідеєю треба запалити тих, хто поруч, бо ми прийшли з добрими намірами.
– Чи дбаєте про екологію, про чисту продукцію, що сьогодні надзвичайно важливо?
– Безперечно. Ми вже давно використовуємо безвідвалку, в нас немає жодного плуга – останній я особисто завантажив і відправив на Хмельниччину. І доповів про це Семенові Свиридоновичу Антонцю! (Сміється. – Авт.). І возив до нього в “Агроекологію” кілька років тому наших працівників тваринницької галузі для ознайомлення із передовим досвідом, і він особисто провів для них екскурсію, розповів про здобутки. І тоді за один рік надої молока у нас зросли вдвічі! А заробітна плата залежить від надоїв, до речі. Мінеральні добрива застосовуємо у тих пропорціях, які необхідні, для цього у нас три місяці тому була створена грунтова лабораторія, аналогів якій немає в області. А це ще п'ять нових робочих місць. Ми відкрили цех з пошиття спецодягу для двох із половиною тисяч працівників агрофірми – це ще шість нових робочих місць. Тож ми – лише на початку шляху. Перспективи великі, й дбатимемо, щоб кожному жилося комфортно, – від малого до старого!
“Зоря Полтавщини”, 1 стор., 15_09_09
На току в селі Гоголевому – картинка вже сучасного господарювання: вряд стоять величезні американські автозерновози вантажопідйомністю сорок тонн кожен. Їх завантажує маленький тракторець “Маніту” – він буквально човником снує зі своїм ковшем від комори до автомашини. Людей поруч не видно, лише звіддаля чути голоси – то будівельники зводять із готових зарубіжних конструкцій молочнотоварний комплекс на 1,5 тисячі корів. Схоже, тут закладається майбутнє села?
Нині на цій землі господарює агропромисловий холдинг “Астарта-Київ” – найбільший виробник цукру в Україні, який займається сільськогосподарським бізнесом у заснованих ним агрофірмах, до складу яких входять і цукрові заводи у кількох областях. Одне із таких формувань з'явилося і на Полтавщині. Про це розповів нам у своєму офісі в Яреськах генеральний директор агрофірми імені Довженка Віктор Скочко.
– Почну з того, що “Астарта” прийшла на Полтавщину, і зокрема в Шишацький район, десять років тому. В 1999-му холдинг став акціонером Яреськівського цукрового заводу. Це був грудень, і якраз тоді Президент України Леонід Кучма видав указ про реформування агропромислового комплексу. Того року мене обрали головою тодішнього КСП імені Гоголя. Відпрацювавши сезон, я не бачив перспектив у розвитку цієї галузі й збирався написати заяву про звільнення та зайнятися бізнесом. Але указ давав шанс почати все із чистого аркуша: реформувати господарство (я бачив його сучасним агропромисловим підприємством у майбутньому), знайти потужного партнера. Розповів про свої плани, і люди мене підтримали. Тоді я й познайомився на Яреськівському цукрозаводі з генеральним директором холдингу “Астарта-Київ” Віктором Іванчиком. Невдовзі, уже через два-три роки, агрофірма “Гоголеве” вийшла в лідери за показниками господарювання, а тут, у нашому районі, конкуренція завжди велика – поруч працюють такі авторитетні фахівці, як Семен Антонець, Валерій Капленко! Безперечно, цей успіх зацікавив й інші господарства, які згодом також увійшли до “Астарти”. Нині холдинг господарює на 170 тисячах гектарів землі в Україні, у Шишацькому районі – на майже 50 тисячах. Ми динамічно розвивалися, зростала врожайність, набували досвіду в тваринництві, застосовували нові технології. Але рік тому, побувавши у Китаї на міжнародній зустрічі представників найбільш динамічних компаній, Віктор Петрович зрозумів, що прийшла пора структурних змін, вони необхідні, щоб не втратити вже здобутих позицій. І ось у грудні минулого року після двомісячних обговорень його пропозиції було прийняте рішення про об'єднання кількох наших агрофірм в одну – імені Довженка.
– Вікторе Миколайовичу, мабуть, були моменти, які викликали у Вас сумніви щодо доцільності таких змін?
– У першу чергу – моральні, психологічні. Починати щось нове завжди непросто. Люди мали усталені погляди: був колектив, була своя територія… Тож це зрощення проходило нелегко.
– Важко жити в епоху перемін?
– Так. Але є вагоміші аргументи на користь цих змін. Тож об'єднання відбулося, до агрофірми імені Довженка ввійшли “Шишацька”, “Золота гора” (село Тищенки), “Гоголеве”, “Балясне” і “Орданівка” Диканського району та імені Шевченка Гадяцького. Зараз у процесі входження “Лист-Ручки” Гадяцького та “Агромаяк” Зіньківського районів. Все разом – це 45 тисяч гектарів землі. Безперечно, старі методи керівництва тут уже недоречні, тому ми структурували це об'єднання за напрямками: рослинництво, тваринництво (маємо шість тисяч голів дійного стада та більше тринадцяти тисяч ВРХ), є відділ постачання, відділ логістики і транспортний цех. Є, звичайно ж, і заступник директора з фінансових питань.
– І коли офіційно заснована ваша нова агрофірма?
– 25 грудня 2008 року. А нинішня весна вже показала, що на такій території є можливість ефективніше використовувати таку потужну техніку, яку ми маємо.
– Певна річ, сучасна техніка відіграє визначальну роль. Але відразу ж напрошується запитання: а люди? Вони не залишаться безробітними?
– Робота є, ми дуже виважено підходили до цього справді важливого сьогодні питання. Хоча цей процес – неминучий. У зв'язку із реформуванням звільнилося 150 чоловік (це в усіх господарствах разом). Але ж треба підвищувати заробітну плату, продуктивність праці. На зборах у трудових колективах ми запевняли людей, що створюватимемо нові робочі місця. І виконуємо обіцянки. Надходить нова техніка, нарощуємо тваринництво – у найближчі роки вийдемо на десять тисяч голів дійного стада. Сьогодні ця галузь переживає важкі часи, але ж не завжди так буде.
– Криза колись мине…
– Так, криза мине, а наш народ повинен споживати якісне молоко, якісну продукцію. Ви бачили – ми будуємо перший такий великий молочний комплекс, замовили два чеських проекти. До того ж селяни є й орендодавцями землі. Сама техніка й технології – це лише передумова успіху в новій справі, потрібно також людей навчати новому. І ми на базі Хорольського коледжу організували таке навчання для наших інженерів, механізаторів – це вони працюють на новій техніці, тож повинні знати її. Як показує досвід, це найуспішніші інвестиції. Торік ми мали урожай цукрових буряків 537 центнерів у заліку з гектара, і сьогодні, щойно почали їх збирання, уже маємо 420 центнерів. І якість збирання відмінна, як і якість сівби.
– А соціальна сфера – під вашим контролем?
– На Полтавщині так склалося, що ті господарства, які ведуть агробізнес, відповідають і за соціальну сферу. В нас п'ятнадцять сільських рад, розташовані вони у чотирьох районах. Із кожною підписана угода про соціальне партнерство. Окрім тих податків, які ми сплачуємо по територіях, де працюємо, вирішили додати сільським громадам по десять гривень від заробленого з гектара на підтримку шкіл, медицини, культури, спорту. Якщо буде можливість, до кінця року ще додамо – може, це буде і двадцять чи тридцять гривень.
– Певне ж, доведеться і ремонтувати та будувати школи, дитсадки, клуби?
– Ми й сьогодні це робимо.
– Яреськівський цукрозавод входить до Вашого об'єднання?
– Він у нас в оренді. Це завод, який запустили одним із перших в Україні, він успішно працює – на сто відсотків забезпечений власною сировиною. Посіяно десять тисяч гектарів цукрових буряків, урожайність ще зросте у порівнянні з сьогоднішніми показниками. У нас повна взаємодія, жодних протиріч: завод і агрофірма – це єдиний механізм.
– Де реалізовуєте свою продукцію?
– Ми постачаємо цукор таким серйозним нашим партнерам, як “Кока-кола” (Бровари), концерн “Славутич”, “АВК”, “Полтавакондитер”, – у нас підписані з ними довгострокові контракти. А наші заводчани уміють робити найкращий цукор в Україні!
– Нині ціни на цукор спричинили черговий ажіотаж. Що скажете про ситуацію?
– Цукор не може бути дешевим. А літр бензину скільки коштує? Минулого року в нас був успішний сезон: ми виробили цукру сім і дві десятих тонни на гектар. До цього виробляли дві і шість, три і шість, п'ять… Але ж Європа виробляє дванадцять! Ми наблизилися трохи до Європи. До нового року продавали цукор, собівартість одн
ієї тонни якого становила 3 200–3 300 гривень, по 2 600–2 700, криза була! Сьогодні наш цукор не йде на полиці крамниць, у нас контракти. А собівартість цукру нині – 4 500 гривень.
– І щодо кризи: Ви відчуваєте її вплив?
– Хто працює… Ми намагаємося впливати на ті процеси, на які можемо. На жаль, щодня втрачаємо у тваринництві кошти, бо ціна молока низька. Минулого року була низька ціна на цукор, а нині в усьому світі вона зросла – це об'єктивні процеси. Але завдяки об'єднанню керованішими стали фінансові потоки – без реформування ми не змогли б будувати молочнотоварний комплекс у Гоголевому, склад для цукру на 14 тонн та провести реконструкцію бурякоприймального пункту в Яреськах.
– Тож перші кроки зроблено. Сьогодні вже маєте підтримку людей?
– Не можу сказати, що нас підтримують стовідсотково. І збори по-різному проходили, й по кілька разів. І доводилося переконувати людей аргументами, запевненнями, здобутками на практиці. Але в переважній більшості я відчуваю і підтримку, і розуміння. Підприємство – це живий організм, на нього впливають зміни в світовій економіці, а ми уже – її частинка, ми увійшли у Світову організацію торгівлі, уже немає стіни, яка відмежовує нас від світу, як було за Радянського Союзу. І ми не можемо не змінюватися! Попереду – великі можливості, ми все ще тільки починаємо. Тож хочеться, щоб люди зрозуміли ідею цього реформування, бо ми робимо справу, яка має перспективу. І цією ідеєю треба запалити тих, хто поруч, бо ми прийшли з добрими намірами.
– Чи дбаєте про екологію, про чисту продукцію, що сьогодні надзвичайно важливо?
– Безперечно. Ми вже давно використовуємо безвідвалку, в нас немає жодного плуга – останній я особисто завантажив і відправив на Хмельниччину. І доповів про це Семенові Свиридоновичу Антонцю! (Сміється. – Авт.). І возив до нього в “Агроекологію” кілька років тому наших працівників тваринницької галузі для ознайомлення із передовим досвідом, і він особисто провів для них екскурсію, розповів про здобутки. І тоді за один рік надої молока у нас зросли вдвічі! А заробітна плата залежить від надоїв, до речі. Мінеральні добрива застосовуємо у тих пропорціях, які необхідні, для цього у нас три місяці тому була створена грунтова лабораторія, аналогів якій немає в області. А це ще п'ять нових робочих місць. Ми відкрили цех з пошиття спецодягу для двох із половиною тисяч працівників агрофірми – це ще шість нових робочих місць. Тож ми – лише на початку шляху. Перспективи великі, й дбатимемо, щоб кожному жилося комфортно, – від малого до старого!
“Зоря Полтавщини”, 1 стор., 15_09_09
Рубрика: 
