Далі на підтвердження такого визнання йдеться про спілкування Климентія Михайлюка із президентами незалежної України, його товаришування з відомими столичними поетами, про книги "поета і громадянина, який вболіває за долю своєї нації, держави", про його гостру і високопатріотичну публіцистику. "Насамкінець хочу наголосити: мало є в Україні письменників (із нині живущих), які б у своїй творчості так віддано служили справі побудови і зміцнення нашої незалежної держави, як Климентій Михайлюк, який ще в далекому 1981 році своєю першою поетичною збіркою "Правда кличе", виданою під псевдонімом Володимир Дуб, сміливо і мужньо вийшов на прю супроти імперії зла. І за це йому наша шана і вдячність!"
Йдеться про шістнадцяту із книг Климентія Михайлюка, яку склали твори для дітей з авторськими ілюстраціями, – "Калинова колиска" (Львів, "Каменяр", 2009), тож і не дивно, що в ній уміщено ще одну передмову, яку написала, на жаль, нині покійна Рута Вітер, мистецтвознавець, у якій йдеться про Михайлюка-художника – "колориста у поезії, поета у малярстві… Климентій Михайлюк – художник самобутній, істинний народний самородок… Головне те, що він насамперед національний митець – з крові і плоті, душею і духом, суттю і думкою. Його творам притаманний яскраво виражений національний колорит… Тут і буйство цвіту, і сміх, і радість, і кохання, і щастя материнства, і біль трагічної української долі. Ці роботи – як музика рік швидкоплинних, як пісня калинова райська, як гомін волі. Як клекіт лелеки печальний… Однією з ключових є християнська тема…"
Уже із цих рядків читач може погодитися із тим, що йдеться справді про "особу унікальну". Та не лише творчістю літературною і мистецькою вимірюється талант Климентія Івановича – на символічних терезах його потужно урівноважує ще й дар лікаря-цілителя. У книзі вибраних творів Климентія Михайлюка "Пагінці надії" (Львів, "Каменяр", 2007) останній розділ складають, так би мовити, уже "післямови" його зцілених пацієнтів із усіх куточків України, які неймовірно вражають. Бо йдеться про тих, "хто вже втратив надію, коли офіційна медицина неспроможна знайти причину недуги. Його феномен усе більше захоплює видатних та знаменитих людей світу. Це чудодійні здібності", – пише про Климентія Михайлюка філолог Соломія Ушневич. Але, треба сказати, він доступний не лише для видатних і знаменитих, а й для усіх, кому волею випадку доля усміхнулася і відкрила шлях до цього лікаря. Відгуки в книзі – то рядки, що уже звучали в радіоефірі та були надруковані в різних ЗМІ. Назви красномовні: "Дар від Бога", "Зцілювач духу і тіла", "Жива вода" Михайлюка", "Чудо сталося!"… До їхнього змісту ще повернемося, нині ж саме час представити нашого віртуального гостя: Климентій Михайлюк, поет, прозаїк, публіцист, композитор, художник, громадський діяч. Кандидат медичних наук, провідний лікар центру "Дар" (місто Стрий Львівської області). Член Національної спілки письменників України та Міжнародної асоціації письменників.
Ми зустрілися у Києві й домовилися про цю "газетну" зустріч із читачами "Зорі Полтавщини" з тим, що цілком реальною невдовзі може стати і повноцінна зустріч полтавців із лікарем та письменником Климентієм Михайлюком.
Запитую його, як зумів він поєднати офіційну медицину із народною, традиційною, бо ж досі представники обох гілок не знайшли остаточно спільної мови.
– Я практикуючий лікар, кандидат медичних наук, працював у Львівському медичному інституті – три роки викладав. А закінчував Донецький медінститут – мусив свого часу їхати подалі від дому, де був під пильним наглядом кадебістів. Моя збірка "Правда кличе" вийшла у 1981 році під псевдонімом Володимир Дуб у Канаді, і тоді ім'я автора не розкрили, а вже пізніше мою книгу "Сповідь" спалили – увесь тираж. Тож мені друзі допомогли переїхати у Донецьк для завершення навчання.
– І Ви стали професійним гінекологом. Це був усвідомлений вибір?
– Ні, навчався я на лікувальному факультеті, а спеціалізацію обирав, коли після його закінчення проходив шестимісячну практику. Гінекологом стати не планував – просто там було місце…
Климентій Іванович із гумором розповідає, як він, тоді ще молодий лікар, густо червонів, уперше оглядаючи своїх пацієнток – так само, як і вони. А невдовзі збагнув, що бачить більше, ніж зазвичай відкрито очам лікаря. І почав жартома розповідати своїм пацієнткам про те, що він знає з їхнього особистого життя. Вони дивувалися: звідки йому відомі такі деталі? "У вас на підборідді це написано", – відповідав жартома. Жінка машинально терла рукою підборіддя, а він продовжував у тому ж дусі: "А так іще краще все читається!"
Тоді розкрився його природний дар діагностування за допомогою очей і рук – і діагностування у широкому вимірі: він "бачить" усі людські недуги. "При обстеженні пацієнтів руки і очі дають йому найбільше інформації", – пише журналіст львівської газети "Вільне життя" М. Лукашкевич, котрий вивчав роботу лікаря та його центру "Дар".
А Климентію Івановичу знадобилося більше знань – і він став ще й професійним невропатологом. Більше того, він і сьогодні залишається "вічним студентом": нині вивчає психологію у Дрогобицькому університеті, а паралельно навчається в столичній Академії мистецтв. Заочно, певна річ, бо найбільше часу свого віддає хворим.
– Як Ви потрапили у Тибет?
– Допоміг тодішній президент України Леонід Кравчук. Якраз відбирали талановитих цілителів – тих, хто уміє бачити, – для навчання у Народному медичному інституті в Тибеті. І президент мене підтримав. Але спершу, після школи, я закінчив медичне, а потім – військове училища.
– Знайшли себе не відразу?
– У вісім років я лишився сиротою, ріс у тіток. У три роки уже писав, мислив… У школі вчився у першому, третьому, п'ятому класах – "перестрибував". А вірші почав писати із шести років.
– Климентію Івановичу, Ви лікуєте травами. А їх вивчали окремо, уже в Тибеті?
– Так, окремо. В медичному інституті в Тибеті я мав 365 доларів стипендії. А коли повернувся – відкрив лікувальний центр "Дар" у своєму рідному місті Стрий. А ще я закінчив курси біоенергокоректора, член Київської академії нетрадиційної медицини.
– Своє лікування травами Ви називаєте "методом живої води". Лікування унікальне – про це знають усі, кого Ви, без перебільшення, дивовижним чином зцілили. Хоча б коротко розкажіть про Вашу "живу воду".
– У нашому центрі лабораторією завідує кандидат медичних наук, лаборант із вищою освітою. Є дві жінки, які збирають траву, – вони знають, яку. Спеціальний апарат, сконструйований для центру за кордоном, вакуумним методом "витягує" сік із десяти трав. Наприклад, одержали десять літрів соку. Із них ми відбираємо лише двісті грамів, а всю ту юшку, що залишилася, виливаємо – забираємо собі ядро, живі клітини природні. На тому ж апараті готуються й ліки, які стерилізуються, розливаються у заводські незапаяні ампули, які апарат закупорює уже із готовою сировиною.
– Ваші пацієнти розповідають про зцілення "живою водою" від астми, гангрени, остеохондрозу, ревмокардитів серця, жіночих хвороб і навіть онкозахворювань.
– На сьогодні 3008 жінок я зцілив від безпліддя – це все зафіксовано в журналі обліку підприємства "Дар". Щороку 40 – 60 моїх пацієнток народжують діток. Це ті жінки, що 7, 10, 15, а то й 20 років лікувалися, яким ставили першу категорію безплідності. Із них 21 жінка народила на п'ятдесят другому році! 166 дітей вилікувано від ДЦП. Легко лікується астма. Парези. І часто – онкозахворювання. Тобто
такі хвороби, яких ніде не лікують.
– Чому так?
– Просто – безграмотність. Хіміотерапія вбиває здорові клітини, а рак при тому має "зелене світло".
– Знаю, що від цієї недуги Ви зцілювали навіть своїх колег – медиків, чиїх методів у лікуванні раку не визнаєте.
– І дуже багатьох. І не лише в Україні, я буваю також у Туреччині, Німеччині, Канаді, Італії. Запрошують. Німці, наприклад, пропонують прийняти їхнє громадянство, десять тисяч євро на місяць і – працювати на Німеччину. Пропонують клініку, професорів, науковців – будь ласка, разом працюйте на державу, лікуйте рак, астму, безпліддя – то є основне, з чим треба боротися, щоб нація була здорова! І Канада дає повне державне забезпечення.
– Зрозуміло, що тут, в Україні, Вам ніхто нічого не пропонував… На жаль, як і зазвичай, торжествує класична формула: пророків у своїй Вітчизні не буває… Невже ніхто з відповідальних осіб офіційно навіть не поцікавився Вашим методом лікування?
– А тут, в Україні, дивляться, як би "з'їсти" мене… Хочуть знати, чим я колю, і було всяке, намагалися викрасти мої препарати. І мене знищити… І звинувачували у незаконній медичній практиці, і зводили наклепи. Але я не можу свій народ лишити. Мені жалко цих людей…
– Розумію, що Ваше лікування унікальне. А були випадки, де Ви самі дивувалися можливостям своєї "живої води"?
– Було, що гадав: доведеться лікувати п'ять місяців, а виліковував за два. Коли я вже беру на лікування, то виліковую.
– Правда, що питаєте подумки Господа, чи можна лікувати кожну конкретну людину?
– Питаю.
– І одержуєте відповідь?
– Одержую.
– Буває, що відмовляєте у лікуванні?
– Буває, наприклад, тоді, коли жінка зробила два, три аборти.
– Згодні з тим, що кожна людина має уже визначену долю?
– Але долею можна керувати: можна полегшити її або ускладнити. Своїми думками, вчинками. Особливо – прокльонами. Зло повертається до того, хто чинить зле. І в лікуванні дуже важливо вірити – не замикатися на хворобі, оптимістично думати про майбутнє.
…Не надто веселою склалася наша розмова із лікарем, хоч треба сказати, що Климентій Іванович – людина, з якою легко й весело. Про це його пацієнти навіть у віршах пишуть. І повернемося до їхніх розповідей, найбільш характерних, але у скороченому варіанті, бо без них неможливо уявити сповна, що стоїть за методом "живої води" Климентія Михайлюка.
"Під час навчання в інституті син важко захворів, не вставав з постелі. На лікування його поклали у військовий госпіталь. Понад два місяці проходив курс лікування, але воно було безрезультатне (хоч лікарі докладали всіх зусиль). І тоді нам добрі люди порадили звернутися до Вас. Ми відповіли, що чудес на світі не буває. Але це були наші останні надія і сподівання… Поспілкувавшись із сином, Ви запевнили, що його вилікуєте. І чудо сталося… Повернувшись від Вас, син додому зайшов вже самостійно… Успішно закінчив інститут, поїхав працювати, одружився…
Нехай наша Україна гордиться такими людьми!"
" Майже 9 років у мене були астматичні напади. І… були діагностовані лікарями мастопатія в стадії прогресування та виразка шлунку…
І я радію, що здорова… Після перевірки слідів мастопатії не виявилося, пухлини повністю розсмоктані, виразка зарубцьована, а дихаю дуже легко і просто. Забула про задуху, бо жила, як риба на суші… Буду молитися за Вас Богу…"
"…Хворів псоріазом більше десяти років…Якщо позначити на карті міста, де я був на лікуванні, то мене можна зарахувати в клуб мандрівників…Їздив до професора в Москву… давала поради вся львівська професура…Їздив до екстрасенсів і знахарів… І тут мені добрі люди порадили звернутися до Михайлюка… Після чотирьох сеансів мої руки стали подібні на руки…"
"Мої нирки і спина не давали мені спокою ніколи. Після пари сеансів лікаря Михайлюка К.І. я зовсім здорова і почуваю себе прекрасно…"
"У 1987 році мені була зроблена онкологічна операція у Всесоюзному інституті в м. Обнінську… Стан здоров'я почав погіршуватися, лікувалася в обласному диспансері 8 місяців. Але покращення не наступало. Я одержала інвалідність ІІ групи. Тоді мені порекомендували звернутись до лікаря Климентія Михайлюка, який мене оглянув і сказав, що ці хвороби лікуються без хірургічного втручання… Отримавши курс лікування, я себе прекрасно почуваю, працюю без обмежень".
"Я не можу знайти таких слів, які б повною мірою виразили мою вдячність чудовому лікарю Климентію Івановичу. Понад 11 років я лікувалася від безпліддя. Це були і Острозька райлікарня, і Львівський медінститут, і євпаторійські санаторії. Надії не лишалося ніякої. І ось вже кілька місяців я вважаю себе найщасливішою людиною, бо в мене з'явилася можливість стати матір'ю".
"Дорогий мій лікарю-цілителю, чудотворцю… Ніхто мені не міг допомогти. Всі лікарі, професори, професор з Києва заявляли, що у мене ніколи не буде дітей… Після Вашого лікування у мене народились два сина і одна донька…"
"Я уже була двома ногами на тому світі, завдяки спасителю лікарю Климентію Івановичу я живу, я радію, я маю сенс життя. І таких лікарів було б побільше, щоб рятували людей від такої хвороби, як рак…"
Під кожним із листів – підпис і повна домашня адреса. Бо, як писала одна із пацієнток, – "це для мене є просто сном. І я радію, що здорова, але мені все навіть не здається правдою…" Справді, важко навіть вірити у те, що подібні зцілення можливі. Тому аж наостанок я залишила розповідь про зустріч із киянами, мамою і донькою, котрі завжди з нетерпінням чекають чергового приїзду до столиці свого рятівника. Розповідає мати:
– Я – Шкапенко Людмила Пилипівна. Климентія Івановича знаємо три роки, познайомилися, можна сказати, випадково – приятелі розповіли про нього і наполягли, щоб ми з чоловіком повезли до нього доньку Вікторію. Але насправді – то доля звела нас із ним, бо якби не він, Вікторії, та й мене також, уже не було б на цьому світі. Лікарі сказали, що після операції щонайбільше два місяці вона поживе. Їй вирізали пухлину в черевній порожнині, виявилося – то була саркома. Мета-
стази уже пішли в груди, у стегно. Климентій Іванович почав робити уколи, і я відразу побачила, що їй легше стало. Три роки ми його знаємо, періодично, коли він приїздить у Київ, лікуємося. Климентій Іванович каже, що уже майже нічого в організмі Вікторії не залишилося від хвороби – лише під рукою лімфовузли трохи збільшені. Внучку Аліну він вилікував від астми, у чоловіка – поліартрит, було таке, що й руки розвести не міг… У батька – шлунок, у мами – підшлункова, у сина – черепно-мозкова травма, через яку не міг повноцінно вчитися у школі. Нас шестеро – усі лікувалися у Климентія Івановича. Я знаю, що не всі вірять у його можливості, часто чую: "Як же це, та таке ж не лікується!" Але ж донька моя живе уже три роки після того, як в онкодиспансері їй давали два місяці. І вона здорова! Я була б дуже втішена, якби після моїх слів люди змінили свої погляди, навчилися вірити, знати, що вони не завжди приречені у своїй біді…
Інші пацієнти мені розповіли, що першого разу Вікторію принесли до лікаря на ношах, вона була дуже худа, з коротеньким волоссям, яке відростало після хіміотерапії. Я побачила квітучу молоду жінку з пишною зачіскою, веселу й привітну.
А щодо чудес… В Інтернеті знайшла безліч матеріалів про медицину Тибету, про тибетськi монастирi, що з часом перетворювалися у справжні медичнi академiї. І, зокрема, про те, що тибетська медицина лікує рак уже більше 500 років! Що медицина Тибету, а точніше – система збереження здоров'я, удосконалення фізичного тіла й духу, хоч і овіяна легендами, але деякі з методик тибетських лікарів нині з успіхом застосовують у всьому світі. Що вона не ділить людський організм
, на відміну від європейської медицини, на органи й системи, а розглядає його як єдине ціле і за цим принципом лікує. А здоров'я людини безпосередньо пов'язує з її способом життя.
Але це вже інша тема.
"Нехай наша Україна гордиться такими людьми!" – хочеться повторити за одним із більш як 17 тисяч зцілених пацієнтів Климентія Михайлюка. Вони чи не усі запевняють, що молять Бога за його здоров'я, за примноження його літ. А він не втомлюється писати про свою любов до рідної України, до "безсмертної музи Шевченка", до своїх українців. Ось рядки з його вірша "До злагоди":
Згасає день погаслими свічками,
І я лишаюсь з болем сам на сам.
На цій землі, під цими небесами,
За цих людей – життя своє віддам…
“Зоря Полтавщини”, 3стор., 8_09_09
Йдеться про шістнадцяту із книг Климентія Михайлюка, яку склали твори для дітей з авторськими ілюстраціями, – "Калинова колиска" (Львів, "Каменяр", 2009), тож і не дивно, що в ній уміщено ще одну передмову, яку написала, на жаль, нині покійна Рута Вітер, мистецтвознавець, у якій йдеться про Михайлюка-художника – "колориста у поезії, поета у малярстві… Климентій Михайлюк – художник самобутній, істинний народний самородок… Головне те, що він насамперед національний митець – з крові і плоті, душею і духом, суттю і думкою. Його творам притаманний яскраво виражений національний колорит… Тут і буйство цвіту, і сміх, і радість, і кохання, і щастя материнства, і біль трагічної української долі. Ці роботи – як музика рік швидкоплинних, як пісня калинова райська, як гомін волі. Як клекіт лелеки печальний… Однією з ключових є християнська тема…"
Уже із цих рядків читач може погодитися із тим, що йдеться справді про "особу унікальну". Та не лише творчістю літературною і мистецькою вимірюється талант Климентія Івановича – на символічних терезах його потужно урівноважує ще й дар лікаря-цілителя. У книзі вибраних творів Климентія Михайлюка "Пагінці надії" (Львів, "Каменяр", 2007) останній розділ складають, так би мовити, уже "післямови" його зцілених пацієнтів із усіх куточків України, які неймовірно вражають. Бо йдеться про тих, "хто вже втратив надію, коли офіційна медицина неспроможна знайти причину недуги. Його феномен усе більше захоплює видатних та знаменитих людей світу. Це чудодійні здібності", – пише про Климентія Михайлюка філолог Соломія Ушневич. Але, треба сказати, він доступний не лише для видатних і знаменитих, а й для усіх, кому волею випадку доля усміхнулася і відкрила шлях до цього лікаря. Відгуки в книзі – то рядки, що уже звучали в радіоефірі та були надруковані в різних ЗМІ. Назви красномовні: "Дар від Бога", "Зцілювач духу і тіла", "Жива вода" Михайлюка", "Чудо сталося!"… До їхнього змісту ще повернемося, нині ж саме час представити нашого віртуального гостя: Климентій Михайлюк, поет, прозаїк, публіцист, композитор, художник, громадський діяч. Кандидат медичних наук, провідний лікар центру "Дар" (місто Стрий Львівської області). Член Національної спілки письменників України та Міжнародної асоціації письменників.
Ми зустрілися у Києві й домовилися про цю "газетну" зустріч із читачами "Зорі Полтавщини" з тим, що цілком реальною невдовзі може стати і повноцінна зустріч полтавців із лікарем та письменником Климентієм Михайлюком.
Запитую його, як зумів він поєднати офіційну медицину із народною, традиційною, бо ж досі представники обох гілок не знайшли остаточно спільної мови.
– Я практикуючий лікар, кандидат медичних наук, працював у Львівському медичному інституті – три роки викладав. А закінчував Донецький медінститут – мусив свого часу їхати подалі від дому, де був під пильним наглядом кадебістів. Моя збірка "Правда кличе" вийшла у 1981 році під псевдонімом Володимир Дуб у Канаді, і тоді ім'я автора не розкрили, а вже пізніше мою книгу "Сповідь" спалили – увесь тираж. Тож мені друзі допомогли переїхати у Донецьк для завершення навчання.
– І Ви стали професійним гінекологом. Це був усвідомлений вибір?
– Ні, навчався я на лікувальному факультеті, а спеціалізацію обирав, коли після його закінчення проходив шестимісячну практику. Гінекологом стати не планував – просто там було місце…
Климентій Іванович із гумором розповідає, як він, тоді ще молодий лікар, густо червонів, уперше оглядаючи своїх пацієнток – так само, як і вони. А невдовзі збагнув, що бачить більше, ніж зазвичай відкрито очам лікаря. І почав жартома розповідати своїм пацієнткам про те, що він знає з їхнього особистого життя. Вони дивувалися: звідки йому відомі такі деталі? "У вас на підборідді це написано", – відповідав жартома. Жінка машинально терла рукою підборіддя, а він продовжував у тому ж дусі: "А так іще краще все читається!"
Тоді розкрився його природний дар діагностування за допомогою очей і рук – і діагностування у широкому вимірі: він "бачить" усі людські недуги. "При обстеженні пацієнтів руки і очі дають йому найбільше інформації", – пише журналіст львівської газети "Вільне життя" М. Лукашкевич, котрий вивчав роботу лікаря та його центру "Дар".
А Климентію Івановичу знадобилося більше знань – і він став ще й професійним невропатологом. Більше того, він і сьогодні залишається "вічним студентом": нині вивчає психологію у Дрогобицькому університеті, а паралельно навчається в столичній Академії мистецтв. Заочно, певна річ, бо найбільше часу свого віддає хворим.
– Як Ви потрапили у Тибет?
– Допоміг тодішній президент України Леонід Кравчук. Якраз відбирали талановитих цілителів – тих, хто уміє бачити, – для навчання у Народному медичному інституті в Тибеті. І президент мене підтримав. Але спершу, після школи, я закінчив медичне, а потім – військове училища.
– Знайшли себе не відразу?
– У вісім років я лишився сиротою, ріс у тіток. У три роки уже писав, мислив… У школі вчився у першому, третьому, п'ятому класах – "перестрибував". А вірші почав писати із шести років.
– Климентію Івановичу, Ви лікуєте травами. А їх вивчали окремо, уже в Тибеті?
– Так, окремо. В медичному інституті в Тибеті я мав 365 доларів стипендії. А коли повернувся – відкрив лікувальний центр "Дар" у своєму рідному місті Стрий. А ще я закінчив курси біоенергокоректора, член Київської академії нетрадиційної медицини.
– Своє лікування травами Ви називаєте "методом живої води". Лікування унікальне – про це знають усі, кого Ви, без перебільшення, дивовижним чином зцілили. Хоча б коротко розкажіть про Вашу "живу воду".
– У нашому центрі лабораторією завідує кандидат медичних наук, лаборант із вищою освітою. Є дві жінки, які збирають траву, – вони знають, яку. Спеціальний апарат, сконструйований для центру за кордоном, вакуумним методом "витягує" сік із десяти трав. Наприклад, одержали десять літрів соку. Із них ми відбираємо лише двісті грамів, а всю ту юшку, що залишилася, виливаємо – забираємо собі ядро, живі клітини природні. На тому ж апараті готуються й ліки, які стерилізуються, розливаються у заводські незапаяні ампули, які апарат закупорює уже із готовою сировиною.
– Ваші пацієнти розповідають про зцілення "живою водою" від астми, гангрени, остеохондрозу, ревмокардитів серця, жіночих хвороб і навіть онкозахворювань.
– На сьогодні 3008 жінок я зцілив від безпліддя – це все зафіксовано в журналі обліку підприємства "Дар". Щороку 40 – 60 моїх пацієнток народжують діток. Це ті жінки, що 7, 10, 15, а то й 20 років лікувалися, яким ставили першу категорію безплідності. Із них 21 жінка народила на п'ятдесят другому році! 166 дітей вилікувано від ДЦП. Легко лікується астма. Парези. І часто – онкозахворювання. Тобто
такі хвороби, яких ніде не лікують.
– Чому так?
– Просто – безграмотність. Хіміотерапія вбиває здорові клітини, а рак при тому має "зелене світло".
– Знаю, що від цієї недуги Ви зцілювали навіть своїх колег – медиків, чиїх методів у лікуванні раку не визнаєте.
– І дуже багатьох. І не лише в Україні, я буваю також у Туреччині, Німеччині, Канаді, Італії. Запрошують. Німці, наприклад, пропонують прийняти їхнє громадянство, десять тисяч євро на місяць і – працювати на Німеччину. Пропонують клініку, професорів, науковців – будь ласка, разом працюйте на державу, лікуйте рак, астму, безпліддя – то є основне, з чим треба боротися, щоб нація була здорова! І Канада дає повне державне забезпечення.
– Зрозуміло, що тут, в Україні, Вам ніхто нічого не пропонував… На жаль, як і зазвичай, торжествує класична формула: пророків у своїй Вітчизні не буває… Невже ніхто з відповідальних осіб офіційно навіть не поцікавився Вашим методом лікування?
– А тут, в Україні, дивляться, як би "з'їсти" мене… Хочуть знати, чим я колю, і було всяке, намагалися викрасти мої препарати. І мене знищити… І звинувачували у незаконній медичній практиці, і зводили наклепи. Але я не можу свій народ лишити. Мені жалко цих людей…
– Розумію, що Ваше лікування унікальне. А були випадки, де Ви самі дивувалися можливостям своєї "живої води"?
– Було, що гадав: доведеться лікувати п'ять місяців, а виліковував за два. Коли я вже беру на лікування, то виліковую.
– Правда, що питаєте подумки Господа, чи можна лікувати кожну конкретну людину?
– Питаю.
– І одержуєте відповідь?
– Одержую.
– Буває, що відмовляєте у лікуванні?
– Буває, наприклад, тоді, коли жінка зробила два, три аборти.
– Згодні з тим, що кожна людина має уже визначену долю?
– Але долею можна керувати: можна полегшити її або ускладнити. Своїми думками, вчинками. Особливо – прокльонами. Зло повертається до того, хто чинить зле. І в лікуванні дуже важливо вірити – не замикатися на хворобі, оптимістично думати про майбутнє.
…Не надто веселою склалася наша розмова із лікарем, хоч треба сказати, що Климентій Іванович – людина, з якою легко й весело. Про це його пацієнти навіть у віршах пишуть. І повернемося до їхніх розповідей, найбільш характерних, але у скороченому варіанті, бо без них неможливо уявити сповна, що стоїть за методом "живої води" Климентія Михайлюка.
"Під час навчання в інституті син важко захворів, не вставав з постелі. На лікування його поклали у військовий госпіталь. Понад два місяці проходив курс лікування, але воно було безрезультатне (хоч лікарі докладали всіх зусиль). І тоді нам добрі люди порадили звернутися до Вас. Ми відповіли, що чудес на світі не буває. Але це були наші останні надія і сподівання… Поспілкувавшись із сином, Ви запевнили, що його вилікуєте. І чудо сталося… Повернувшись від Вас, син додому зайшов вже самостійно… Успішно закінчив інститут, поїхав працювати, одружився…
Нехай наша Україна гордиться такими людьми!"
" Майже 9 років у мене були астматичні напади. І… були діагностовані лікарями мастопатія в стадії прогресування та виразка шлунку…
І я радію, що здорова… Після перевірки слідів мастопатії не виявилося, пухлини повністю розсмоктані, виразка зарубцьована, а дихаю дуже легко і просто. Забула про задуху, бо жила, як риба на суші… Буду молитися за Вас Богу…"
"…Хворів псоріазом більше десяти років…Якщо позначити на карті міста, де я був на лікуванні, то мене можна зарахувати в клуб мандрівників…Їздив до професора в Москву… давала поради вся львівська професура…Їздив до екстрасенсів і знахарів… І тут мені добрі люди порадили звернутися до Михайлюка… Після чотирьох сеансів мої руки стали подібні на руки…"
"Мої нирки і спина не давали мені спокою ніколи. Після пари сеансів лікаря Михайлюка К.І. я зовсім здорова і почуваю себе прекрасно…"
"У 1987 році мені була зроблена онкологічна операція у Всесоюзному інституті в м. Обнінську… Стан здоров'я почав погіршуватися, лікувалася в обласному диспансері 8 місяців. Але покращення не наступало. Я одержала інвалідність ІІ групи. Тоді мені порекомендували звернутись до лікаря Климентія Михайлюка, який мене оглянув і сказав, що ці хвороби лікуються без хірургічного втручання… Отримавши курс лікування, я себе прекрасно почуваю, працюю без обмежень".
"Я не можу знайти таких слів, які б повною мірою виразили мою вдячність чудовому лікарю Климентію Івановичу. Понад 11 років я лікувалася від безпліддя. Це були і Острозька райлікарня, і Львівський медінститут, і євпаторійські санаторії. Надії не лишалося ніякої. І ось вже кілька місяців я вважаю себе найщасливішою людиною, бо в мене з'явилася можливість стати матір'ю".
"Дорогий мій лікарю-цілителю, чудотворцю… Ніхто мені не міг допомогти. Всі лікарі, професори, професор з Києва заявляли, що у мене ніколи не буде дітей… Після Вашого лікування у мене народились два сина і одна донька…"
"Я уже була двома ногами на тому світі, завдяки спасителю лікарю Климентію Івановичу я живу, я радію, я маю сенс життя. І таких лікарів було б побільше, щоб рятували людей від такої хвороби, як рак…"
Під кожним із листів – підпис і повна домашня адреса. Бо, як писала одна із пацієнток, – "це для мене є просто сном. І я радію, що здорова, але мені все навіть не здається правдою…" Справді, важко навіть вірити у те, що подібні зцілення можливі. Тому аж наостанок я залишила розповідь про зустріч із киянами, мамою і донькою, котрі завжди з нетерпінням чекають чергового приїзду до столиці свого рятівника. Розповідає мати:
– Я – Шкапенко Людмила Пилипівна. Климентія Івановича знаємо три роки, познайомилися, можна сказати, випадково – приятелі розповіли про нього і наполягли, щоб ми з чоловіком повезли до нього доньку Вікторію. Але насправді – то доля звела нас із ним, бо якби не він, Вікторії, та й мене також, уже не було б на цьому світі. Лікарі сказали, що після операції щонайбільше два місяці вона поживе. Їй вирізали пухлину в черевній порожнині, виявилося – то була саркома. Мета-
стази уже пішли в груди, у стегно. Климентій Іванович почав робити уколи, і я відразу побачила, що їй легше стало. Три роки ми його знаємо, періодично, коли він приїздить у Київ, лікуємося. Климентій Іванович каже, що уже майже нічого в організмі Вікторії не залишилося від хвороби – лише під рукою лімфовузли трохи збільшені. Внучку Аліну він вилікував від астми, у чоловіка – поліартрит, було таке, що й руки розвести не міг… У батька – шлунок, у мами – підшлункова, у сина – черепно-мозкова травма, через яку не міг повноцінно вчитися у школі. Нас шестеро – усі лікувалися у Климентія Івановича. Я знаю, що не всі вірять у його можливості, часто чую: "Як же це, та таке ж не лікується!" Але ж донька моя живе уже три роки після того, як в онкодиспансері їй давали два місяці. І вона здорова! Я була б дуже втішена, якби після моїх слів люди змінили свої погляди, навчилися вірити, знати, що вони не завжди приречені у своїй біді…
Інші пацієнти мені розповіли, що першого разу Вікторію принесли до лікаря на ношах, вона була дуже худа, з коротеньким волоссям, яке відростало після хіміотерапії. Я побачила квітучу молоду жінку з пишною зачіскою, веселу й привітну.
А щодо чудес… В Інтернеті знайшла безліч матеріалів про медицину Тибету, про тибетськi монастирi, що з часом перетворювалися у справжні медичнi академiї. І, зокрема, про те, що тибетська медицина лікує рак уже більше 500 років! Що медицина Тибету, а точніше – система збереження здоров'я, удосконалення фізичного тіла й духу, хоч і овіяна легендами, але деякі з методик тибетських лікарів нині з успіхом застосовують у всьому світі. Що вона не ділить людський організм
, на відміну від європейської медицини, на органи й системи, а розглядає його як єдине ціле і за цим принципом лікує. А здоров'я людини безпосередньо пов'язує з її способом життя.
Але це вже інша тема.
"Нехай наша Україна гордиться такими людьми!" – хочеться повторити за одним із більш як 17 тисяч зцілених пацієнтів Климентія Михайлюка. Вони чи не усі запевняють, що молять Бога за його здоров'я, за примноження його літ. А він не втомлюється писати про свою любов до рідної України, до "безсмертної музи Шевченка", до своїх українців. Ось рядки з його вірша "До злагоди":
Згасає день погаслими свічками,
І я лишаюсь з болем сам на сам.
На цій землі, під цими небесами,
За цих людей – життя своє віддам…
“Зоря Полтавщини”, 3стор., 8_09_09
Рубрика: 
