Минулої суботи зранку на подвір’ї агросадиби “Лялина світлиця”, що в Опішні Зіньківського району, було особливо людно. Господині готувалися приймати гостей і частувати їх смачнючими борщами. “Танцюють” коло печі головні учасники дійства – Катерина Піщаленко та Любов Правденко. Вони готують у глиняних горщиках борщі – пісний, із куркою, із м’ясом і навіть із полуницями. Водночас у великому казані Катерина Піщаленко із тезкою Катериною Скрипкою на вогнищі варять традиційний полтавський борщ із галушками, а поруч готують інший – із грушками. Волонтери допомагають господиням начистити картоплі чи порізати цибулю. Робота аж кипить, бо за дві години офіційне відкриття Другого всеукраїнського гастрономічного народного фестивалю-квесту “Борщик у глиняному горщику-2015”.
Підбадьорює всіх куратор, засновниця заходу, етнолог, керамолог, кандидат історичних наук, дослідниця традицій використання глиняного посуду в культурі харчування українців Олена Щербань.
Ось на подвір’я агросадиби заходить іще один учасник дійства, гончар Анатолій Шкурпела. Його роль – працювати на понад столітньому гончарному крузі, проводити майстер-класи для охочих.
– Цьогорічне дійство велелюдніше. Організовуючи його, привертаю увагу до села, до сільського зеленого туризму. Показую колегам, що не варто боятися, а слід робити щось навіть з однією гривнею в кишені, – розповідає Олена Щербань. – Учасниками заходу є переможниці минулого фесту, називаю їх кулінарними експертами. Окрім їхніх смачних борщів, можна посмакувати обрядовою весільною кашею качаною, гречаниками, вергунами, шуликами. Інгредієнти для страв беремо лише із нашої рідної землі. Разом робимо гарну справу – відроджуємо традиції і водночас не забуваємо про те, що аби ми чули пісні й смакували борщами, хтось має захищати мирне небо над нами. Маю дуже гарного товариша, його звуть Віталій. Він із Косова Івано-Франківської області, нині служить у лавах Української армії, боронить Батьківщину в зоні АТО. Ми хочемо підтримати його та на зібрані кошти допомогти придбати необхідне дітям до школи. Ідея заходу така: зберегти традиції, народну мудрість, бабусин секрет. Тому на нашому фесті звертаємо увагу на жінку-трудівницю, нашу бабусю-прабабусю, яка “танцювала” біля печі, щоби вдався борщик.
Виявляється, для борщу треба й горщик спеціальний.
– Він мусить бути обов’язково необлитий поливою, бо смак страви зміниться. Готуючи у глиняному посуді, ви кладете всі інгредієнти воднораз, при тому не перемішуєте. Раніше кришку горщика “садили” на тісто, щоб щільніше прилягала. Щоб згончарувати відповідну посудину на три літри і приліпити ручки, треба 15 – 20 хвилин, тоді вона підсихає зо два тижні, перевертається, підточується дно, потім досихає ще стільки ж. Тоді її потрібно випалити в печі, зокрема у дров’яній, упродовж 24 – 36 годин, – розповів Анатолій Шкурпела.
Зазираємо до невеличкого сарайчика. Там зранку коло печі трудиться Любов Правденко із Попівки Зіньківського району.
– Три борщі варю. Два – із м’ясом, а один – пісний. Із куркою готую, бо свинина, дівчата, дорого. Важливо, щоб квас буряковий був добрий, – ділиться досвідом Любов Тимофіївна. – Накришила буряк, водою залила і більше нічого не додаю, сам скисне. Обов’язково потрібно мати таку закваску, тоді страву зварите смачну. Ще у школу не ходила, а борщі готувати навчилася. Бабуся куховарить і мене змушує: “Любко! Де ти є? Вари борщ”. Від неї й перейняла унікальний рецепт борщу з полуницею.
Навпроти трудиться інша учасниця дійства –  господиня Катерина Піщаленко із села Глинське Зіньківського району. Рецепти борщів перейняла від мами, але більше – від бабусі Устини Григорівни Рокити.
– Готую для всієї громади борщ із галушками. Конкурсних же три – зі свининою, курятиною, пісний із карасями. Вдома такі страви часто варю. Серед рибних борщів із щукою дуже смачний, ми минулоріч таким частували. Туди квасолька додається, потім картопелька, карасики, капуста, морква, буряк, засмажка – ось і все, – говорить Катерина Іванівна.
– А в якому віці навчилися варити цю страву? – цікавимося.
– Та й нині вчуся, – сміється. – Перші борщі у п’ятому класі варили із сестрою, щоб тато похвалив і пустив до клубу. От він на обід із поля приїде, водієм у колгоспі працював, ми ж йому швиденько щось смачненьке. А потім із роботи приходить, а вдома вже все зробили і питаємо, чи можна до клубу. “Можна”, – каже.
Оскільки за день до фесту люди відзначали Перший Спас, на подвір’ї агросадиби тер мак у макітрі та запрошував дівчат облизати макогона Маковей Маковейович.

Любов Правденко.

Відроджували присутні й традицію розчісування Спасової бороди (це останній сніп нового врожаю, прикрашений різними дарами природи). Обряд проводять між Медовим і Яблучним Спасом. На фесті організувала його вчитель математики та фізики із Луганщини, яка нині мешкає у Царичанці на Дніпропетровщині, уповноважений представник Всеукраїнської спілки сприяння розвитку сільського зеленого туризму в цьому регіоні Віра Аннусова.
– 14 серпня священики після служби благословляли народ святкувати Спас. Люди йшли до криниці, наряджали її. Потім ставили Маковеївський хрест, зроблений з очерету і прикрашений малим перекотиполем. Біля нього розташовували ханички. Велика символізувала матір Соломію, а сім менших – її синів, які полягли за Христову віру. В них ставили свічки, їх запалювали. Обирали дівоньку-маківоньку, яка верховодила на святі. Потім підходили до Спасової бороди. Вклонялися їй і починали водити хоровод, наспівуючи: “Сидить ворон на горі, дивується бороді: ой чия ж то борода, сріблом-золотом обвита? Чуй-чуй, господарю, вечеряти нам готуй”. Опісля дівонька-маківонька пригощала всіх шуликами. Починався обряд розчісування бороди. Людина підходила, кланялася їй, ставала спиною і починала чесати, тобто двома руками знімати з неї прикрасу. Якщо дістався хміль – на хліб і сіль, квіточка – на красу, яблучко – на палке кохання, картоплинка – на здоров’я, збіжжя чи квасолька – на багатство, лопушок – на нові чоботи й кожушок, на обновку, полинець (полин) – усім нечестивцям кінець, часник – від нечистої сили. Якщо те, що потрапило до рук, їстівне, його з’їдають, якщо ні – зберігають як оберіг. Розчесане з бороди можна спалити лише в купальському вогнищі через рік, як і лікарські трави та обереги. Вони ніколи не викидаються на смітник, не паляться в печі. Полинець можна висушити, залити окропом і помити підлогу, щоб ніяка нечиста сила не ступила до хати. Спасова борода – це символ врожаю, багатства. Недарма кажуть: “Земля щедра на Спаса”. Коли бороду розчесали, її обливали медовою водою і несли мити до річки та пускали за водою, – розповіла пані Віра.
На святі працювали волонтерами гості з Києва, представники світового руху “Слоу Фуд”, що об’єднує всіх, хто хоче розумітися на їжі, готувати її, аби вона смакувала й була корисною для організму.
– Ми знаємо, що Опішня – гончарна столиця України, але не здогадувалися, що це й гастрономічна родзинка. Хочемо, аби кожен куточок нашої держави також став подібним відкриттям. Необхідно, щоб громада розуміла важливість таких заходів, як ось цей фест-квест, бо це – перлина в нашому гастрономічно-фестивальному житті, і підтримувала їх, щоб про Полтавщину знали і на світовому рівні, – зазначила лідер волонтерського руху “Слоу Фуд” в Україні Юлія Пітенко.
Допомагали Олені Щербань у проведенні фесту її земляки, подруги, киянки – мама і донька – Тетяна й Анна. Великою компанією до “Лялиної світлиці” прибули учасники громадської організації “ВелоПолтава”. Українську пісню дарували гостям свята два фольклорних ансамблі – “Криниченька” з Опішні та “Надвечір’я” з Великої Павлівки Зіньківського району. Веселив громаду дотепним гумором Великопавлівський сільський голова Яків Яреха.
Зі столиці України до столиці гончарства приїхав голова правління Всеукраїнської спілки сприяння розвитку сільського зеленого туризму Володимир Васильєв. Він наголосив, що кожен регіон України має продемонструвати Європі свою самобутність. “Тішуся, бо бачу, що нині є агротуристичний продукт і його споживачі. Робитимемо необхідне для створення умов, підтримки та захисту подібних ініціатив”, – зазначив він. Гостями фесту стали й представники спілки з Полтавської, Кіровоградської, Черкаської, Запорізької, Дніпропетровської, Житомирської, Харківської, Сумської областей. Завітали до агросадиби посмакувати борщику й учасники велопробігу “Захід – Схід”. Конкурсні борщики із глиняних горщиків гості фестивалю смакували по ложечці, щоб усім вистачило спробувати, як одна велика родина.

Анна ВАСЕЦЬКА
Анна ЧАПАЛА (фото)
“Зоря Полтавщини”