Небо на Донеччині вкрите купчастими хмарами. Сонце посилає проміння на цю змучену землю. Вже проїжджаючи повоєнний Слов’янськ і бачачи зруйновані міст та будинки, відчуваєш напруження в повітрі. Такі картини не забуваються, як і величезні вирви серед степу. Нині додасться ще один спогад: золотаве колосся пшениці шурхотить під час ходи… Під час ходи до поритих на тій же ниві укріплень, які захищатимуть українських синів, чоловіків, батьків і братів від ворожих снарядів та куль.
– Фото- і відеозйомка заборонені. Розумієте, матеріали швидко розходяться Інтернетом, а потім ті, кому треба,  упізнають місцевість, і невдовзі чекай від противника “подарунків”, – попереджає командир мотопіхотного підрозділу батальйону “Горинь” велику делегацію з Полтавщини, що приїхала поглянути на успіхи полтавських будівельників у зведенні фортифікаційних споруд. Серед учасників поїздки – голова облдержадміністрації Валерій Головко, голова обласної ради Петро Ворона, депутати обласної ради, архієпископ Полтавський і Кременчуцький УПЦ КП Федір, представники громадськості.
“Ніхто у шльопанці не взутий? Бо тут гадюк багато”, – говорить командир. Розповідає, що раніше батальйон був створений із мешканців Рівненської області, нині у його складі є бійці з різних регіонів, і з Полтавщини – також. На запитання, як іде служба, чоловіки кажуть: “Усе добре. Буває тихо, буває ні. “Гради”, дякувати Богу, сюди не долітали. Приїхали на цю територію на два дні, а лишилися на п’ять місяців. Воду привозять, на харчі ніхто не жаліється. Голодних тут немає. Тільки форми бракує”. У цьому секторі полтавським будівельникам лишилося завершити третій етап зведення фортспоруд – укріпити спеціальними сітками. Як тільки закінчать, бійці “Горині” переселятимуться в новостворені “квартири”.
Головний інженер Сергій Мирошниченко розповідає про складнощі будівництва та результати роботи краян:
– Інколи оперативно працювати заважає сама природа. Дві-три доби йде дощ, а тоді на об’єкт не можеш залізти тиждень. Багнюка така, що не вся військова техніка заходить, і людям працювати ніяк. Керую спорудженням восьми ВОПів (взводно-опорних пунктів. – Авт.). Намагаюся комбінувати роботу на різних об’єктах: якщо на одному через погодні умови ніяк працювати, то переводжу підлеглих на інший, посилюючи виробничий процес там. Водночас відбуваються ротації, оновлюється склад підрозділів. Командири змінюються – змінюються рішення. Це дуже гальмує процес. У мене є проектні рішення, військові схеми, згідно з якими і будуємо. Перед початком спілкуємося з командирами, інженерами, знаходимо спільне рішення, а потім змінюється командир і знову шукаємо вихід зі становища. Крім того, корективи вносить сторона навпроти. Причому часто. Умови праці – польові. Уся робота залежить від того, які опади пройшли – погодні чи “металеві” з того боку. Люди усвідомлюють ризик, погоджуючись працювати. Із кожним говорю й пояснюю всі складнощі. Нам допомагають командири підрозділів, вони попереджують, коли готуються обстріли. Тільки-но надходить така інформація, я своїх людей швиденько забираю. Якщо не встигають попередити, хлопці ховаються в окопи. Самостійно випробовував одну зі споруд під час тригодинного обстрілу.
За словами Сергія Мирошниченка, будівельних матеріалів не бракує. Споруди, за які він відповідає, уже зроблені за другим проектом. Нині лишається укомплектувати їх за третім, згідно з яким окопи укріплятимуться деревиною, геотекстилем і сіткою.
Відвідали краяни й бійців 30-ї окремої механізованої бригади, що стоять на передовій. Останні вже обживають створені нашими співвітчизниками фортспоруди.
– Мешкаю в одній із таких, – розповідає боєць підрозділу Микола. – Чув, що, порівняно з київськими, полтавські будівельники працюють швидко і за належної організованості якісно. Порівняно із тим, як хлопці раніше тулилися в землянках, то це кращі умови.
Чоловік зазначає, що є певні нюанси і з проектами будівництва фортспоруд, але їх намагаються владнати командири разом з інженерами.
– На цій позиції стоїмо близько двох місяців, відколи на ротацію пішла 80-та окрема аеромобільна бригада. Служба проходить нормально. По той бік вояки приїхали ніби адекватніші, аніж їхні попередники, які через вживання алкоголю творили “чудеса”. Нинішні не роблять зайвих рухів, але більш навчені, підготовлені. “Мавп”, як їх називають, звідти позабирали, бо розуміють, що війна – серйозна справа. Але ж і в нас тут не абихто стоїть. Тепер морально стало складніше. Хоча й намагаємося виходити з ними на контакт, – говорить Микола. Про забезпечення бійців додає: – На мені форма, яку видавали в січні, а нині – літо. Нам сказали: “Півроку відслужив – отримуєш наступну форму”. Питання: навіщо мені на осінь літня форма? На жаль, з якихось технічних причин рота забезпечення не возить харчування для підрозділів, тож самостійно маємо їздити за продуктами, отримувати потрібне. Спочатку в нас у роті були”ЗІЛ” і “таблетка”, на яких ми доставляли необхідне, зокрема й воду.  Нині автівки забрали. Єдиний вид транспорту, що залишився, – велосипед.
Під час розмови Микола тримає в руках планшет. Пояснює: “Оце взяв із собою, хоч він і старенький. Якщо доживе, доки повернуся додому, то приб’ю його цвяхом до стіни із написом “Пройшов АТО”. Мене запитують, а чи не шкода, бо техніка все ж таки. Ні, бо то – реліквія”.
Завершувати своєрідні оглядини учасники делегації мали оперативно, бо військові одержали сигнал про можливий обстріл. Тому через кілька хвилин виїхали із території й рушили навідати бійців 16-го окремого мотопіхотного батальйону в Артемівськ. Дорогою на одному з контрольно-пропускних пунктів побачили довжелезні колони авто, що тягнулися в два боки. За словами військових, то черги за продуктами. Люди з окупованих територій їдуть за речами та їжею на мирні українські землі, зокрема в Артемівськ, а потім повертаються додому. Вони проводять в чергах по 4 – 6 годин, причому мають право брати продуктів не більш ніж 50 кілограмів на особу.
У день нашого приїзду о четвертій ранку командир 16-го батальйону Олег Громадський, його водій і бійці контррозвідки затримали контрабандну вантажівку із продукцією на мільйон гривень, яка рухалася на територію так званої ДНР. Викликали співробітників СБУ, які проводять досудове слідство.
У розташуванні батальйону спокійно. На території виділяється нещодавно переданий банно-пральний комплекс “ДушМен”.
– На собі відчув, що це вельми потрібна й корисна річ. Спасибі. Хлопці також дуже вдячні за такий подарунок, – говорить боєць батальйону Юрій із позивним “Грузин”. – Служба проходить добре, всього вистачає. Тільки схуд дуже, штани спадають. У відпустки їздимо. Нині шість хлопців відпочивають удома. Настрій у нас бойовий. А як інакше, ми ж прийшли захищати Батьківщину.
У батальйоні служать не лише полтавці, а й мешканці Тернопільської, Волинської, Івано-Франківської, Львівської, Луганської, Донецької областей.
– Дев’ять офіцерів і сім мобілізованих вирішили підписати контракти і продовжити службу у Збройних силах України. Речовим майном ми забезпечені стовідсотково, продукти харчування отримуємо із центральних складів. Нарікань немає, – розповідає Олег Громадський. – Військовослужбовці на передньому краї забезпечені бутильованою водою із розрахунку півтора літра на чоловіка, а також підвозимо воду для побутових потреб. Щодня їмо свіжий хліб. Якби були холодильники, одержували б свіже м’ясо, а так нема де його зберігати. А тому отримуємо консерви. На передньому краї по-різному буває: то обстріли, то тихо. Настрій у хлопців бойовий.
– Нині Полтавщина завершує зведення фортифікаційних споруд. Будівництво на першому й другому етапах майже закінчили, лишився один опорний пункт у селищі міського типу Луганське, де відбуваються військові дії, тому будівельникам складно працювати за цих умов. По третій стадії спорудження укріплень виходимо на фінішну пряму. До 15 липня плануємо завершити всі роботи й передати фортспоруди в експлуатацію військовим. І кількісно, й технічно будівельні бригади максимально забезпечені. Наприклад, на чотирьох об’єктах працює близько 150 осіб. Полтавщина має здати 13 проектів, із них три – на першій лінії та десять – на другій, – проінформував Валерій Головко.
За його словами, першочергова вартість об’єкта – 2,5 мільйона, після зміни проекту Міністерство оборони збільшило суму до 3 мільйонів, але фактично вартість кожного ВОПу – 4–4,1 мільйона гривень. Тож дефіцит коштів по кожній фортспоруді – мільйон гривень. Тому додаткові кошти залучають за рахунок спонсорів і нафтогазової галузі.
– Виникає проблема і щодо невідповідності кошторисної документації – зростання цін на ринку будівельних і пально-мастильних матеріалів, доставка матеріалів на об’єкти: відстань у проекті прописана одна, а фактично вона збільшена, – додав голова ОДА. – Намагаємося врахувати побажання військових відповідно до змін, непередбачених проектом, щодо зручності проходження служби.
Звісно, до захисників представники області приїхали не пустими автівками. Усі військові підрозділи, які перебувають на території, де полтавці зводять фортспоруди, одержали аптечки для надання першої медичної допомоги. До слова, один такий набір складається із восьми ящичків. “Знаю, що бійцям нині бракує ліків, тому ми звернулися до фармацевтів, і вони відгукнулися на нашу ініціативу”, – зазначив Валерій Головко.
Владика Федір подарував бійцям вишиті рушники, що були у вівтарі Свято-Успенського кафедрального собору Полтави під час богослужінь, як символ благодаті Господа, аби Всевишній беріг українських захисників, укріпляв, давав їм терпіння, щоб вони повернулися додому живими й здоровими. Крім того, військовослужбовці могли взяти хрестики й зображення Горбанівської ікони Пресвятої Богородиці з молитвою воїна на звороті. Також Владика Федір окропив людей і фортспоруди водою зі святої землі Ізраїлю, із джерела в Назареті, де відбулося Благовіщення Пресвятої Богородиці. А Герой України, депутат обласної ради Тетяна Корост привезла захисникам гостинців із щедрої Котелевської землі.

Анна ВАСЕЦЬКА,
Анна ЧАПАЛА (фото).