Між тим, людей, які потребують переливання крові, чимало. У першу чергу це пацієнти хірургічних, нейрохірургічних відділень, пологових будинків, де питання життя і смерті часто вирішують секунди. Втім, існує відділення, пацієнти якого потребують систематичного переливання крові. Йдеться про гематологічне відділення обласної клінічної лікарні імені Скліфосовського.
– У нас лікуються пацієнти з важкими захворюваннями крові, такими, як лейкоз, тобто рак крові, анемія, гемофілія та інші, – говорить завідуючий гематологічним відділенням обласної клінічної лікарні імені Скліфосовського Євген Кудрявцев. – Потреба в препаратах крові – еритромасі, плазмі – у нас дуже велика. Адже їх переливання проводиться систематично протягом усього періоду лікування наших хворих, яке іноді триває роками.
Наприклад, у кожному випадку такого вродженого захворювання, як гемофілія, коли кров хворого не згортається і будь-яка травма може призвести до сильної кровотечі, необхідне введення так званого восьмого фактора згортання. Цей препарат крові не виготовляється в Україні. Для його отримання необхідна дуже велика кількість донорської плазми, тому вартість одного флакона сягає тисячі гривень. Певна річ, для хворих цей препарат недоступний за ціною, його закуповують за бюджетні кошти. За останніх 3 роки держава постійно збільшує фінансування на закупівлю препаратів восьмого фактора. Але, за словами Євгена Кудрявцева, повністю задовольнити потребу в цьому препараті поки що не вдається.
При деяких захворюваннях крові життєво необхідні постійні переливання еритромаси. Донорські еритроцити живуть в організмі людини втричі менше, ніж власні. Але на той час, поки кістковий мозок хворого знову "не навчиться" виробляти кров, вони виконують функції, яких не може виконати його власний організм.
– Відчувається й суттєва нестача еритромаси – червоної складової крові, яка необхідна хворим на гострі та хронічні лейкози, – бідкається лікар. – Наприклад, у хірургії, коли кров потрібна в критичній ситуації, одномоментно її можуть здати родичі або колеги пацієнта. Наші ж хворі потребують частих переливань еритромаси і плазми, курси лікування повторюються кожних кілька тижнів. Тому пацієнти не можуть увесь час розраховувати на рідню, аби забезпечити себе необхідною кількістю препаратів крові. На щастя, на станції переливання крові розуміють специфіку нашого відділення і не вимагають за принципом "крапля за краплю". Хоча, якщо підрахувати, ми переливаємо втричі більше препаратів крові, ніж здають для наших хворих їхні близькі. Та все одно завжди буває складно. Поки домовишся, організуєш… Часто працюємо в аварійному режимі.
На жаль, в останнє десятиліття донорство переживає значний спад. За статистикою, загальна кількість донорів в Україні за 15 років зменшилася майже у 2 рази (у 1991 році –
1 млн 464 тисяч чол., у 2006 році – 657,3 тисячі чол.). Пов'язано це зі складною соціально-економічною ситуацією, ліквідацією колишньої планової системи організації донорства, практичним припиненням його пропаганди. Але насамперед – із незначними державними пільгами донорам та незадовільним фінансуванням установ служби крові.
Служба крові нашої області – це три станції переливання крові – Полтавська, Лубенська і Кременчуцька, які фінансуються з обласного бюджету, та 23 відділення переливання крові, в тому числі майже в усіх районних центрах, які отримують кошти з місцевих бюджетів.
– Сьогодні вкрай потребує удосконалення система заохочення донорів, – вважає заступник головного лікаря Полтавської обласної станції переливання крові Володимир Суптеля. – Незважаючи на те, що в цьому напрямку державою робляться певні кроки, суми відшкодувань донорам поки що залишаються доволі символічними. Тому понад 90 відсотків сьогоднішніх донорів – це родичі хворих, які лікуються в лікувальних закладах та пологових відділеннях.
Згідно з останніми змінами у законодавстві донору платять 16 гривень за 100 мл крові (раніше було 4 гривні) плюс талон на компенсаційне харчування на 10 гривень. Але навіть ці, порівняно невеликі, кошти не завжди можна отримати повністю. За словами Володимира Суптелі, в зв'язку з недостатнім фінансуванням майже в половині районів області харчування не компенсується, в інших компенсується лише частково. Також донор має право на звільнення від роботи не менше як на два дні зі збереженням середнього заробітку. Такі пільги не завжди до вподоби сучасним роботодавцям. Відтак донорами все частіше стають безробітні та люди без постійного місця проживання, аби в такий спосіб заробити копійку на життя.
Близько 1,5 тисячі мешканців нашої області – почесні донори України. Кожен із цих людей протягом життя безоплатно здав щонайменше 40 разових максимально допустимих доз (максимально допустима доза становить 450 мл), тобто 18 літрів крові, або 60 максимально допустимих доз плазми. Чим же віддячує їм держава? Почесні донори мають право на безплатний проїзд у тролейбусі. Також, як повідомила головний спеціаліст управління Пенсійного фонду України у Полтавській області Лідія Степанченко, почесні донори отримують надбавку до пенсії у розмірі 10% від затвердженого прожиткового мінімуму (для працюючих) на одну особу в розрахунку на місяць. Нині розмір цієї надбавки становить трохи більше п'ятдесяти гривень.
До цих пір для почесних донорів України не виготовлені відповідні посвідчення та значки: людям, які врятували не одне людське життя, вручають довідку, надруковану на благенькому папірці. Про пільги почесним донорам, які виписані в Законі України "Про донорство крові та її компонентів", годі й говорити. Право на придбання ліків за половину вартості, безкоштовне позачергове зубопротезування тощо не підкріплюються фінансово.
Хоча чи варто цьому дивуватися, коли в скрутному становищі знаходиться власне й сама служба крові? Працювати доводиться на застарілому обладнанні, яке вже відслужило своє. Але списати допотопні автоклави чи субліматори для сушки плазми поки що немає можливості: новий субліматор коштує приблизно 400 тисяч гривень. А їх потрібно хоча б по два на кожну станцію…
Поглиблює проблему нестачі донорської крові й посилення вимог до її інфекційної безпеки. Донорська кров заготовляється винятково одноразовими системами. Вона обов'язково обстежується на гепатит В, гепатит С, сифіліс та СНІД. Окрім того, зараз впроваджується карантинізація плазми, адже деякі інфекції проявляються не одразу, а лише через певний проміжок часу. Півроку з моменту заготівлі плазма зберігається в замороженому стані, а потім перевіряється ще раз. Це дає додаткові гарантії безпеки.
Серед бажаючих здати кров чимало людей мають протипоказання й не можуть зробити це за станом здоров'я. Знайти в нашому суспільстві цілком здорову людину стає дедалі важче, визнають лікарі.
– Донором може стати будь-яка людина віком від 18 до 60 років за умови, що вона не має протипоказань, – зазначає Володимир Суптеля. – Такими протипоказаннями можуть бути хвороби серця, інфекційні хвороби, зловживання алкоголем, перенесена незадовго до здачі крові операція та інше. Прискіпливий відбір убезпечує як хворих людей, так і самих донорів.
На жаль, нинішня молодь не поспішає перейняти донорську естафету в старших поколінь. Тому поки що цю святу місію здебільшого несуть перевірені роками донори, не отримуючи за це якої-небудь винагороди, крім усвідомлення того, що вони сприяли порятункові людського життя. Певна річ, не всі ми альтруїсти. Але варто все ж таки задуматися над тим, що, рятуючи чиєсь життя сьогодні, ми отримуємо надію на порятунок свого завтра.
* * *
До речі, бути донором у розумних межах, під лікарським наглядом – корисно, адже після кожної здачі крові організм донора омолоджується. Кістковий мозок починає активно виробляти молоді еритроцити, тромбоцити, лейкоцити. Імунітет донора підвищується, він стає більш стійким до крововтрат при травмах та надзвичайних ситуаціях, у кров викидаються нові стовбурові клітини
.