СпоЧатку місцевий маслозавод був підрозділом Решетилівського, Миргородського підприємств, а з 1996 року став самостійним. У
2010-му Білоцерківському заводу виповниться 50 років. Нині тут обрали курс на багатопрофільність, об'єднали кілька господарств із молокопереробним заводом, і рік тому виникла Білоцерківська агропромислова група.
– У нас є мета – мати на підприємстві замкнений цикл "від поля до столу", – говорить генеральний директор ПП "Білоцерківська агропромислова група", депутат обласної ради Віктор Кордубан. – Готуємо проектні документи побудови комбікормового заводу для виготовлення збалансованих кормів, будуємо власну лабораторію, щоб можна було робити всі аналізи продукції, вирощуємо ВРХ і свиней, переробляємо м'ясо і молоко. Молочну сировину переробляємо на своєму заводі, викупили й невеликий м'ясокомбінат у селі Полив'яному. Щоб займатися тваринництвом, недостатньо старих приміщень, які залишилися у спадок від колишніх колгоспів. Тому першочерговим завданням стає будівництво сучасних ферм. Користуватися послугами будівельних організацій – це у п'ять разів дорожче, ніж робити самим. Власними силами споруджуємо також адміністративне приміщення. А щоб краще зрозуміти, що і де потрібно будувати, бути конкурентоспроможними на ринку, я побував на навчанні в Австрії, Голландії, Німеччині, Польщі, США, Росії, Білорусі, вивчав передові технології ведення тваринництва, будівництва сучасних комплексів. Якби ще й державна політика була правильна…
– У тваринництві у нас усе розвалили, треба починати з нуля, – продовжує Віктор Володимирович. – Цей бізнес є прибутковим, за 5 років все окупиться. А якщо державна політика посприяє, то ще швидше. Зараз, щоб зробити проект, щось побудувати, треба мати неймовірну кількість погоджень із різноманітними службами. Законодавча база не підготовлена до нових проектів. Приміром, у будівельних нормах немає сараю, скажімо, 200 метрів довжиною, і ми ще повинні його якось називати, щоб пройти експертизу.
За спецІальнІстю Віктор Кордубан – агроном, як визначає сам, близький до землі. Стверджує, що відродження села без відродження сільського господарства неможливе. Тому треба працювати на землі. Свого часу працював бригадиром у КСП, займався овочівництвом, будучи приватним підприємцем. Доля склалася так, що став керівником молокозаводу. Купив у людей акції. Завод уже занепадав, залишилося 40 працюючих. Боргів було на 300 тисяч гривень. У 30 років прийшов на це підприємство із вірою, що зуміє його підняти.
– І ваші сподівання справдилися?
– Так. Нині ми успішно й динамічно розвиваємося. На заводі 250 працівників. Торік у сезон було задіяно близько 800 людей. Нашу продукцію знають в Україні та за її межами. Казеїн експортуємо в країни Європи та в Америку, минулого року ми були треті в державі за виробництвом цієї продукції, позаминулого – другі. Масло відправляємо у Полтаву та по області, у Харків, Луганськ, Донецьк, Дніпропетровськ, Суми. Заходимо і в мережі київських супермаркетів. У Полтаві є наш торговий дім "Білагро-продукт" по вулиці Маршала Бірюзова. У нас три діючих господарства у Великобагачанському районі, які об'єднують понад 11 тисяч гектарів землі – ТОВ "Білагро", ТОВ "Світанок", ПП "Урожай". Вирощуємо і рослинницьку продукцію – пшеницю, ячмінь, кукурудзу, сою, соняшник. Маємо свій елеватор, сушку, можемо сушити 600 тонн зерна за добу. Техніка теж уся своя. Ні про які послуги ні в кого не просимо. Цього року спробували самі експортувати зерно.
– Максимальна потужність маслозаводу – переробка 150 тисяч тонн молока на добу, – веде далі розповідь Віктор Володимирович. – Майже 80 відсотків сировини купуємо у приватних господарів, понад 10 відсотків – уже власне молоко, від тих корів, що вирощуються на наших підприємствах. Курс – на збільшення відсотка власної сировини.
– Чи не плануєте надалі розширювати асортимент продукції?
– Хочемо виготовляти копчені плавлені сири. Нині вивчаємо обладнання, технології такого виробництва. Розширюємо асортимент масла, фасованого в батони по 0,5 кілограма. За рік масла в батонах продається більше, ніж у звичних пачках. Отже, зручна упаковка. Будемо робити фасування від 100 грамів до кілограма. Самі провели анкетування 1800 покупців і з'ясували, яка фасовка для них краща. Ціни на нашу продукцію – 28 гривень за кілограм масла і близько 20 гривень – спреда.
КрІм виробничих завдань, Віктор Володимирович має й депутатські. Працює у постійній комісії обласної ради з питань аграрної політики і земельних відносин. Доводиться вирішувати різні питання. Зокрема, розвитку сільського господарства, цінової політики, земельні, соціальні…
– Програми розвитку сільського господарства і, зокрема, тваринництва повинні вирішуватись на державному рівні. Якщо ніхто не знає, чи будуть якісь відшкодування, виробнику треба сподіватися на себе. На жаль, нині немає справедливої цінової політики, – говорить керівник-депутат. – Багато треба займатися питаннями людей, які звертаються до мене за підтримкою. Частіше приходять за матеріальною допомогою, з проханнями розібратися в бюрократичній тяганині. Депутатська робота дає багато інформації для роздумів, показує, які питання треба вирішувати, куди насамперед "достукатися". Аби я не був депутатом, важче було б щось робити для свого села. Було виділено й використано 250 тисяч гривень для газифікації лікарні й Будинку культури. В клубі ми перекрили покрівлю, підвели газ, зараз склимо вікна. Думаю, клуб не повинен бути гіршим, ніж адмінбудинок. Хотілося б і бюджетні кошти залучити на ремонт клубу. Але бачу, що нічого не вийде, треба вишукувати власні можливості.
– Я патріот України, нашої області, району, але мало людей зараз, які хотіли б реально щось змінити на краще. Всі тільки критикують. А кожний повинен запитати себе – а що я сьогодні зробив для того, щоб краще стало завтра. Ніхто ж не прийде в село бур'яни косити чи сміття прибирати. Та ніхто ж нам і не накидав це сміття. Тобто багато є питань, вирішення яких залежить від нас, – переконаний Віктор Кордубан.
Зоря Полтавщини, 2 стор., Вівторок, 28 липня 2009 р.
2010-му Білоцерківському заводу виповниться 50 років. Нині тут обрали курс на багатопрофільність, об'єднали кілька господарств із молокопереробним заводом, і рік тому виникла Білоцерківська агропромислова група.
– У нас є мета – мати на підприємстві замкнений цикл "від поля до столу", – говорить генеральний директор ПП "Білоцерківська агропромислова група", депутат обласної ради Віктор Кордубан. – Готуємо проектні документи побудови комбікормового заводу для виготовлення збалансованих кормів, будуємо власну лабораторію, щоб можна було робити всі аналізи продукції, вирощуємо ВРХ і свиней, переробляємо м'ясо і молоко. Молочну сировину переробляємо на своєму заводі, викупили й невеликий м'ясокомбінат у селі Полив'яному. Щоб займатися тваринництвом, недостатньо старих приміщень, які залишилися у спадок від колишніх колгоспів. Тому першочерговим завданням стає будівництво сучасних ферм. Користуватися послугами будівельних організацій – це у п'ять разів дорожче, ніж робити самим. Власними силами споруджуємо також адміністративне приміщення. А щоб краще зрозуміти, що і де потрібно будувати, бути конкурентоспроможними на ринку, я побував на навчанні в Австрії, Голландії, Німеччині, Польщі, США, Росії, Білорусі, вивчав передові технології ведення тваринництва, будівництва сучасних комплексів. Якби ще й державна політика була правильна…
– У тваринництві у нас усе розвалили, треба починати з нуля, – продовжує Віктор Володимирович. – Цей бізнес є прибутковим, за 5 років все окупиться. А якщо державна політика посприяє, то ще швидше. Зараз, щоб зробити проект, щось побудувати, треба мати неймовірну кількість погоджень із різноманітними службами. Законодавча база не підготовлена до нових проектів. Приміром, у будівельних нормах немає сараю, скажімо, 200 метрів довжиною, і ми ще повинні його якось називати, щоб пройти експертизу.
За спецІальнІстю Віктор Кордубан – агроном, як визначає сам, близький до землі. Стверджує, що відродження села без відродження сільського господарства неможливе. Тому треба працювати на землі. Свого часу працював бригадиром у КСП, займався овочівництвом, будучи приватним підприємцем. Доля склалася так, що став керівником молокозаводу. Купив у людей акції. Завод уже занепадав, залишилося 40 працюючих. Боргів було на 300 тисяч гривень. У 30 років прийшов на це підприємство із вірою, що зуміє його підняти.
– І ваші сподівання справдилися?
– Так. Нині ми успішно й динамічно розвиваємося. На заводі 250 працівників. Торік у сезон було задіяно близько 800 людей. Нашу продукцію знають в Україні та за її межами. Казеїн експортуємо в країни Європи та в Америку, минулого року ми були треті в державі за виробництвом цієї продукції, позаминулого – другі. Масло відправляємо у Полтаву та по області, у Харків, Луганськ, Донецьк, Дніпропетровськ, Суми. Заходимо і в мережі київських супермаркетів. У Полтаві є наш торговий дім "Білагро-продукт" по вулиці Маршала Бірюзова. У нас три діючих господарства у Великобагачанському районі, які об'єднують понад 11 тисяч гектарів землі – ТОВ "Білагро", ТОВ "Світанок", ПП "Урожай". Вирощуємо і рослинницьку продукцію – пшеницю, ячмінь, кукурудзу, сою, соняшник. Маємо свій елеватор, сушку, можемо сушити 600 тонн зерна за добу. Техніка теж уся своя. Ні про які послуги ні в кого не просимо. Цього року спробували самі експортувати зерно.
– Максимальна потужність маслозаводу – переробка 150 тисяч тонн молока на добу, – веде далі розповідь Віктор Володимирович. – Майже 80 відсотків сировини купуємо у приватних господарів, понад 10 відсотків – уже власне молоко, від тих корів, що вирощуються на наших підприємствах. Курс – на збільшення відсотка власної сировини.
– Чи не плануєте надалі розширювати асортимент продукції?
– Хочемо виготовляти копчені плавлені сири. Нині вивчаємо обладнання, технології такого виробництва. Розширюємо асортимент масла, фасованого в батони по 0,5 кілограма. За рік масла в батонах продається більше, ніж у звичних пачках. Отже, зручна упаковка. Будемо робити фасування від 100 грамів до кілограма. Самі провели анкетування 1800 покупців і з'ясували, яка фасовка для них краща. Ціни на нашу продукцію – 28 гривень за кілограм масла і близько 20 гривень – спреда.
КрІм виробничих завдань, Віктор Володимирович має й депутатські. Працює у постійній комісії обласної ради з питань аграрної політики і земельних відносин. Доводиться вирішувати різні питання. Зокрема, розвитку сільського господарства, цінової політики, земельні, соціальні…
– Програми розвитку сільського господарства і, зокрема, тваринництва повинні вирішуватись на державному рівні. Якщо ніхто не знає, чи будуть якісь відшкодування, виробнику треба сподіватися на себе. На жаль, нині немає справедливої цінової політики, – говорить керівник-депутат. – Багато треба займатися питаннями людей, які звертаються до мене за підтримкою. Частіше приходять за матеріальною допомогою, з проханнями розібратися в бюрократичній тяганині. Депутатська робота дає багато інформації для роздумів, показує, які питання треба вирішувати, куди насамперед "достукатися". Аби я не був депутатом, важче було б щось робити для свого села. Було виділено й використано 250 тисяч гривень для газифікації лікарні й Будинку культури. В клубі ми перекрили покрівлю, підвели газ, зараз склимо вікна. Думаю, клуб не повинен бути гіршим, ніж адмінбудинок. Хотілося б і бюджетні кошти залучити на ремонт клубу. Але бачу, що нічого не вийде, треба вишукувати власні можливості.
– Я патріот України, нашої області, району, але мало людей зараз, які хотіли б реально щось змінити на краще. Всі тільки критикують. А кожний повинен запитати себе – а що я сьогодні зробив для того, щоб краще стало завтра. Ніхто ж не прийде в село бур'яни косити чи сміття прибирати. Та ніхто ж нам і не накидав це сміття. Тобто багато є питань, вирішення яких залежить від нас, – переконаний Віктор Кордубан.
Зоря Полтавщини, 2 стор., Вівторок, 28 липня 2009 р.
Рубрика: 
