Кременчужанин Юрій Гудзенко народився у квітні, у квітні, на жаль, і помер в лікарні. Туди його, хворого, доставили побратими з блокпоста під Луганськом, де він до останнього виконував бойові завдання. Лікарі діагностували у Юрія онкохворобу. Недуга давалася взнаки й раніше, але, підлікувавшись у Харкові, він знову повернувся у стрій.
Народився Юрій Гудзенко в Кременчуці. Після смерті батька він, 16-річним юнаком, пішов працювати в будівельне управління, щоб допомагати мамі виховувати двох дітей. Після служби в армії повернувся до рідного міста й продовжив працювати на будівництві. У вересні минулого року пішов добровольцем захищати мир в Україні, воював стрільцем 25-ї моторизованої бригади. Бойовий шлях воїна був важкий і небезпечний. Утім ворожі кулі його обійшли, а от підступна хвороба забрала життя.
Прощання з Юрієм Гудзенком відбулося у міському Палаці культури. Провести померлого в останню дорогу прийшли кременчужани, рідні, представники влади, а також бойові побратими. Один із них  – Владислав, родом з окупованого Стаханова Луганської області. З Юрієм вони одночасно потрапили до війська. Він розповів, що Юрій був скромною та життєрадісною людиною, надійним товаришем, завжди готовим прийти на допомогу. Ніколи не залишав друзів у скрутну хвилину.
Після панахиди в Свято-Миколаївському соборі траурна процесія у супроводі автоколони рушила до Свіштовського кладовища, де Юрія Гудзенка поховали в секторі Героїв АТО.
* * *
Кременчук попрощався ще з одним бійцем Української армії – старшим солдатом 72-ї мотопіхотної бригади Олександром Поросюком. Він загинув від важких осколкових поранень неподалік Волновахи під час мінометного обстрілу.
Рідні, друзі, громадськість міста прощалися з Героєм у міському Палаці культури. Тридцятисемирічний Олександр Поросюк пішов до війська добровольцем, хоча й мав право на відстрочку, адже виховував сам 14-річну доньку. Дружина померла ще замолоду. Військову форму одягнув у березні поточного року й прослужив півтора місяця.
“Хороший батько, хороший син, друг. Пішов захищати нашу Батьківщину. Співчуваємо батькам, дочці. Будемо пам’ятати і вічно берегти його пам’ять”, – говорять близькі Олександра. В останню дорогу Героя проводжали представники влади й громади, друзі, бойові побратими. Поряд з дорослими було багато учнів школи № 31, які прийшли підтримати свою однокласницю. Для колективу школи це вже п’ятий похорон, адже раніше загинули четверо її випускників.
Коли закриту цинкову труну з тілом Героя виносили бійці, усі присутні стали на коліна, віддаючи останню шану захисникові. Траурна процесія вирушила до Свято-Миколаївського собору, де заупокійну службу відправили священики Української Православної Церкви Київського Патріархату. Поховали Олександра Поросюка на Свіштовському кладовищі у секторі Героїв АТО.

Антон ПИСАРЧУК
Журналіст