Кременчук, схиливши голову в скорботі, зустрів уже сімнадцятого свого полеглого солдата. Тридцятип’ятирічний Юрій Дудка, не чекаючи повістки, минулого року прийшов до військкомату. Був направлений до селища Черкаське Дніпропетровської області, де дислокувалася 93-тя механізована бригада. У її складі мінометник відбув у зону АТО. Під Іловайськом разом із товаришами потрапив у вороже оточення. 29 серпня вони героїчно проривалися до своїх у районі села Красносільське… Уцілілі побратими так розповіли про Юрія Дудку: «Страшне місиво Іловайського котла, село Грабське. Мінометна батарея Юрія прикриває відступ стрілків. Тримаються до останнього… Від масованих обстрілів важкої ворожої артилерії глибокі траншеї стають ріллею. Між вибухами фізично міцний Юрій пробирається вздовж позицій – з-під уламків витягує, рятує побратимів. Згодом Юрко взяв машину і повернувся за нашими «200-ми» і «300-ми». Його ще бачили: із носа текла кров, напевно, був контужений. Зовсім поряд пролунав потужний вибух, і Юрій Дудка відтоді як у воду канув».
Батьки, дружина й волонтери тривалий час розшукували Юрія. Тільки на початку 2015 року після проведення експертиз ДНК вдалося з’ясувати, що тіло Юрія Дудки поховане в одній із безіменних могил на алеї Слави у Дніпропетровську. Було прийнято рішення перевезти останки загиблого у бою солдата на малу батьківщину – в село Хоминці на Сумщині. Юрій тривалий час мешкав у Кременчуці, працював на вагонобудівному та сталеливарному заводах, тож, щоб знайомі, друзі, колеги і просто небайдужі кременчужани мали змогу з ним попрощатися, на Площі Незалежності Кременчука відбулася траурна церемонія. Труну із полеглим Героєм супроводжував військовий ескорт і автоколона, а на вулицях, якими рухалася процесія, стояли в глибокій зажурі мешканці міста.
Поховали бійця поруч із могилою молодшого брата Володимира, який у вересні минулого року помер від смертельних ран у Харківському опіковому центрі. Він був механіком-водієм РСЗВ «Смерч» 9-ї батареї 27-го Сумського реактивного артполку. Під час обстрілу ворожою артилерією базового табору полку на Луганщині отримав важкі опіки, які й забрали його життя. Двох синів утратили батьки, без татуся залишилося двоє дівчаток – маленьких донечок Юрія. Вічна пам’ять Героям і Царство Небесне!

Галина НЕСТЕРЕНКО
Журналіст