Національний музей-заповідник українського гончарства став ініціатором проведення творчих зустрічей з майстрами, що працювали у цехах колишнього заводу «Художній керамік». Ветерани гончарної справи приходять до музею-заповідника, у тому числі до меморіальних музеїв-садиб гончарів Опішного, поділитися своїми життєвими і творчими історіями.
На першу таку зустріч завітали майстрині третього цеху заводу – гончарки та малювальниці Галина Міщенко, Лідія Омеляненко, Марія Кульбака, Раїса Ширай та Лідія Мацко. Місцем для зустрічі став меморіальний музей-садиба гончарки Олександри Селюченко. Поринули у спогади про роки, які віддали роботі на унікальному підприємстві, про історію цехів, виробничі норми й перші відзнаки, керівників і друзів. Вшанували пам’ять Олександри Селюченко, пригадавши її життєву долю й творчий почерк у роботі, переглянувши фільм про майстриню.
Екскурсійний маршрут продовжив музей мистецької родини Кричевських, у минулому – перший цех заводу «Художній керамік», а ще раніше – Опішнянська школа майстрів художньої кераміки (1936–1941 роки). І знову – спогади, адже там кожний нинішній виставковий зал пам’ятає художні лабораторії – майстерні кращих гончарів і малювальниць. Сучасний доглянутий вигляд цього приміщення вразив жінок, адже перед їхніми очима досі залишалася занедбана пустка в його стінах…
Меморіальний музей-садиба гончарської родини Пошивайлів, куди теж завітали майстрині, викликав особливі відчуття, адже кожна з них знала Гаврила та Явдоху як умілих майстрів і людей великого серця. Тож господарі садиби зринули у розмові так, ніби тільки на мить вийшли на подвір’я й ось-ось повернуться: Явдоха Данилівна – незмінно зі своїм домашнім частуванням, а Гаврило Ничипорович – із посмішкою і теплим поглядом. Окремі спогади постали за фотографіями тих років – їх розглядали з особливою теплотою.
Спомини кожної з майстринь, які прийшли на зустріч, були зворушливими й щемливими. Бо людська пам’ять – то живий архів нашої історії. На крилах спогадів ми здатні облетіти найвіддаленіші куточки минулого. Шкода тільки, що повернути його не можемо…

Жанна РІЗНИЧЕНКО
Інформаційна служба
Національного музею-заповідника
Українського гончарства