В  останню неділю перед Великоднем християни святкують Вхід Господній до Єрусалима. Цього року свято припадає на 5 квітня. В народі його називають Вербною (Квітною, Шутковою) неділею.

Це є свято Божественного торжества. Воно повертає нас до того далекого дня, коли народ поспішав назустріч Христу, який прямував до Єрусалима. Люди вже знали, що Він воскресив чотириденного мерця Лазаря, вони розстеляли свій одяг та пальмове віття на дорозі й виголошували на честь переможця над смертю: “Осанна Синові Давидовому! Благословен Грядущий в ім’я Господнє! Осанна у вишніх!” (Мф. 21, 9). Іісус Христос в’їжджав у місто на ослиці, яка символізувала скромність царя і ненасильницьку владу.
Однак свято Входу Господнього до Єрусалима – це водночас і початок Страстей Господніх, початок того великого нерозуміння людського, неповинною жертвою якого став Господь наш Іісус Христос. Єрусалимці хотіли бачити в Ньому земного царя, визволителя Ізраїлю, а Його царство і володарювання – вічними, Він прийшов звільнити весь світ від гріха й смерті.
Вони кричали: “Осанна!”, а Він знав, що через кілька днів із тих же уст злітатимуть злобні крики: “Розіпни Його!” Він добре розумів, що заподіють йому люди, котрі прагнули лише сповнення своїх земних, політичних та матеріальних надій. Їхав на страждання, їхав на Голгофу з такою урочистістю, з якою після перемог царі поверталися в свої царства. Христос в’їжджав до Єрусалима не для того, щоб Йому служили, а для того, щоб послужити й віддати душу Свою за спасіння світу.
Чи не бачимо ми серед того єрусалимського натовпу себе? Адже історія Входу Господнього відбувається в кожній нашій душі. У Таїнстві Святого Хрещення християни обіцяють любити Христа, виконувати Його заповіді, й це нагадує ті радісні вигуки “Осанна!” А за короткий час життя люди переступають заповіді Божі, розпинають свого Бога тяжкими провинами й гріхами. У свято Входу Господнього належить замислитися також про те, чи укріпили ми за тривалий період Великого посту свої духовні сили – простивши ближньому, зробивши добру справу, пожертвувавши милостиню…
У храмах святкового дня продовжують служби Лазаревої суботи. На всеношній читаються пророцтва Старого Заповіту про Царя-Месію, а також розповіді про вхід Христа до Єрусалима з Євангелія. На утрені в українських церквах традиційно освячують вербові гілки. Колись, як тільки священик окроплював їх свяченою водою, діти старалися якнайшвидше проковтнути по кілька “котиків” – щоб горло не боліло. Молоді хлопці та дівчата хльоскали один одного свяченою вербою і біля церкви, і йдучи додому. При цьому примовляли: “Будь великий, як верба, А здоровий, як вода, А багатий, як земля!” Освяченої верби ніхто не нищив. Її ставили вдома за ікони або садили на городі.

Підготувала Вікторія КОРНЄВА.