Ось вона і сяк і так перетрушує спогади-думки, згадує події, ніби гортає сторінки свого життя. Народилась Поліна в селі Кошманівка тоді Карлівського району у великій селянській сім’ї. Злидні, голод, холод, робота – віхи її нелегкого дитинства. Як і всі сільські діти, змалечку привчалась до праці, дивилась, як роблять старші, як воно виходить у дорослих, і собі бралась за діло, тому все вміє робити, знає, на що слід звертати увагу.
На той час, на долю дитинства і юності всіх таких, як Поліна, випало стільки випробувань, що й не уявляється, як з ними можна було справитися. Це і голод, і колективізація, майже суцільна неграмотність населення, робота й робота – та все вручну. Допитлива, тямуща дівчина закінчила школу. І навіть збулась її мрія – здобула вищу освіту: в 1940 році закінчила Полтавський сільськогосподарський інститут і одержала спеціальність агронома. Виробничу діяльність почала на посаді дільничного агронома Кошманівської МТС 1 серпня 1940 року. З того часу стала ретельно спостерігати за метеорологічними умовами кожного конкретного року, тому що ріст і розвиток рослин залежать від погоди. Роботу свою любила, відчула необхідність підвищити знання з питань сільськогосподарської метеорології, тож заочно закінчила річні курси при Московському центральному інституті прогнозів.
Ще під час навчання в сільськогосподарському вузі на чорняву, карооку сільську красуню звернув увагу студент-однокурсник Альоша, дуже порядний і розумний хлопець. Почали вони зустрічатися. На п’ятому курсі одружилися. Намічали грандіозні плани на майбутнє, їм здавалося, що щастю не буде кінця. А через півроку грянула війна. Альошу призвали в армію. У вересні 1941-го ворог окупував Полтавщину. Поліна продовжувала працювати в селі на різних роботах. Про долю чоловіка дізналася після визволення області: він був тяжко поранений, лікувався в госпіталі, потім – знову фронт. Уже коли закінчилась війна, одержала з військкомату тяжку звістку: пропав безвісти. Їй здавалося, що світ перевернувся. Де, коли загинув, де могила – нічого не відомо.
Продовжувала працювати в селі за спеціальністю до 1952 року, а потім у Полтавському обласному метеобюро – майже 30 років. Спочатку – на посаді агрометеоролога, а згодом – начальником цієї установи.
Основну увагу працівники бюро приділя
ли підвищенню якості агрометеорологічної інформації та її ефективному впровадженню на практиці – в сільськогосподарському виробництві. Крім обласного бюро та мережі державних метеостанцій (а їх було 8), при 8 районних управліннях сільського господарства було додатково введено посаду техніка-агрометеоролога, а при кожному колгоспі й радгоспі відкрито опадомірні пости. В період вегетації рослин кількість опадів по території області випадає дуже нерівномірно, то це дає можливість застосовувати диференційований комплекс робіт по догляду за посівами.
Згідно зі схемами-планами бюро передавало по телефону агрометеодані, штормові попередження  всім зацікавленим організаціям. Керівникам обласних та районних сільськогосподарських органів інформацію передавали в письмовій формі за декаду, місяць, а також у вигляді спеціальних довідок – при виникненні особливо небезпечних погодних умов. Крім того, надавалась практична допомога спеціалістам сільського господарства в підвищенні їхніх знань з агрометеорології. Наприклад, у газеті “Комсомолець Полтавщини” – під рубрикою “Факультет агрометеорології”, а в “Зорі Полтавщини”  і на радіо – під рубрикою “Погода і посіви”.
Як агрометеоролог Поліна Прокопівна співпрацювала з Полтавською дослідною станцією в питанні програмування врожаю культур, вирощуваних за новою інтенсивною технологією. Тривалий час вона була позаштатним кореспондентом “Зорі Полтавщини”, а з виходом на пенсію чергувала в громадській приймальні редакції.
Час летів неймовірно швидко. Ця вольова, енергійна жінка встигала і на роботі, і вдома, протягом кількох років доглядала хвору матір, прикуту до ліжка, брала участь у різних симпозіумах, семінарах, конференціях. Полтавське обласне метеобюро вважалось одним із кращих в Україні.
За багаторічну сумлінну працю Поліна Прокопівна Кириленко нагороджена медаллю “За трудову відзнаку”, удостоєна почесних звань “Відмінник гідрометеослужби СРСР”, “Заслужений працівник сільського господарства України”.
Незважаючи на досить поважний вік, Поліна Прокопівна уважно стежить за новинами, багато читає.
Побажаємо ювілярці здоров’я і добра на ще довгі літа!