Пісня про наше рідне місто “Моя Полтава” вкотре полонила шанувальників української музики. Цього разу вона пролунала в столичному Будинку звукозапису у виконанні цьогорічних лауреатів Міжнародної літературно-мистецької премії імені Григорія Сковороди: народного артиста України Олександра Василенка та автора – композитора, заслуженого діяча мистецтв України Олексія Чухрая. Їх удостоїли такої почесної відзнаки за вагомий внесок у розвиток вітчизняної культури.
– Дуже приємно, це справжнє визнання. І велика заслуга в цьому – виконавців моїх пісень: Олександра Василенка, дуету “Крила”, хорового колективу “Калиновий гай”. І чи не найбільша заслуга – моїх співавторів, адже наша земля багата талантами, – говорить знаний далеко за межами Полтавщини композитор, творець сотень прекрасних мелодій, які перегукуються із народною музичною творчістю, Олексій Чухрай.
– Міжнародну літературно-мистецьку премію ми вирішили заснувати ще в 1992 році разом із світлої пам’яті Тарасом Нікітіним та Федором Бобошком у ніч, коли вороги нашої культури у Харсіках Чорнухинського району (мала батьківщина Григорія Сковороди. – Авт.) зруйнували пам’ятник народному філософу. І ми всі разом вирішили: якщо вони зруйнували пам’ятник, то ми повинні створити щось таке, щоб Сковорода звучав по всьому світу, – розповідає Михайло Шевченко, голова журі Міжнародної літературно-мистецької премії імені Григорія Сковороди. – Так з’явилася премія. Нині вона дуже популярна в близьких і далеких краях. Її лауреати за кордоном є в Білорусі, Угорщині, Польщі, Німеччині, Канаді, США, Австралії, Росії. Звісно ж, найбільше “сковородинівців” – в Україні.
Лауреатами престижної літературно-мистецької відзнаки цього року, крім Олексія Чухрая та Олександра Василенка, стали поет Микола Боровко, художник Станіслав Лосицький, письменник і науковець Наталія Околітенко.
Художня частина церемонії вразила своєю насиченою тригодинною програмою, в якій вагому роль відіграли полтавські митці. Серед них – і подружжя Олійників із Хорола. Їхній вокальний дует “Крила” став справжньою окрасою концерту.
– Українське слово, українську пісню не можна не любити. Адже все це – наше, рідне. Нам чужого не потрібно, нам потрібно цінувати своє, – переконане співоче подружжя.
***
Древні завойовники зухвало стверджували: коли промовляє зброя – музи мовчать. Новітні агресори теж прагнуть заглушити своєю канонадою все, що не вписується в прокрустове ложе “руского міра”. Але досвід людства значно багатший і масштабніший ординського “мірка”. Війни минають, а музика, мистецтво – вічні. Як і вічний постулат народного любомудра Григорія Сковороди про “сродну” (творчу) працю – роботу, яка окрилює людину, просвітлює її прагнення й помисли. Вона ж допомагає народам протистояти гарматам, які в підсумку стають безсилими перед справжніми, Богом даними людям, цінностями…

Валентина ШВЕЦЬ
Ігор ФЕДОРЕНКО
Журналісти