Десять років минуло відтоді, як ми втратили Берегиню української пісні, Героя України, лауреата Національної премії ім. Т.Г. Шевченка, повного кавалера ордена княгині Ольги Раїсу Панасівну Кириченко. За своїм заповітом Козачка назавжди повернулася у рідну Корещину Глобинського району, в тихий і скромний її куток, незрівнянно далекий від помпезної урочистості столичної Байкової гори й надзвичайно близький до, здавалося б, недосяжного: до мами, яка похована поруч, до отчої хати, яка повік не втомиться ждати, до односельців, від яких Раїса Панасівна ніколи не відмежовувалася за мурами визнання та слави.
Поспішила від нас у засвіти й найвідданіша Раїсі Панасівні душа, її вірний супутник життя, заслужений артист України Микола Михайлович Кириченко. Тепер вони знову разом. Нерозлучні й світлі зустрічають усіх, хто навідує цю тиху місцину, щоб вклонитися їхній пам’яті.
У день десятих роковин нашої розлуки з Берегинею української пісні, 9 лютого, тут було людно. Приїхали друзі, колеги, поціновувачі творчості народної артистки України з різних куточків Полтавщини, вчителі та учні Землянківської загальноосвітньої школи І–ІІІ ступенів імені Раїси Кириченко, прийшли земляки з Корещини, родичі. На верхівці стели-бандури, яка височіє на могилі легендарної артистки, затріпотіла пов’язана хустина – чорна з червоними пишними квітами. Щедра, як відлуння написаних на пам’ятнику пісенних рядків: “Роки промчали, як райдужний вітер. І зупинилися біля жоржин…”
Майже всі, хто тримав слово й звертався до Раїси Панасівни, говорили, що знають, як нестерпно болить їй серце й на Небесах за нашу багатостраждальну Україну. “Ми відчуваємо, що Ви все бачите й охороняєте наших корещан та землянківців, які захищають Батьківщину на Донбасі…” –  сказала заступник директора Землянківської школи, куратор місцевого музею Раїси Кириченко Вікторія Срібна.
Заступник голови обласної ради Володимир Микійчук поділився спогадами про зустрічі з Раїсою Панасівною, а також розповів про ідею заснування обласної премії імені Раїси Кириченко, що сприяло б справі увічнення пам’яті видатної співачки.
Серед найстарших корещан, які навідали Раїсу Панасівну на сільському цвинтарі, була й Галина Олександрівна Недосіка. Бабуся говорить, що приходить сюди часто. Для неї знаменита артистка – ще й хрещениця її свекрухи.
Коли настав час уклонитись могилам і попрощатись, всі знову звернулись до Раїси Панасівни, щоб розповісти, що їдуть навідати її хату, білолицю, білокрилу колиску життя. І там, у затишному дворику, залунали присвячені їй пісенні слова земляків, зворушливі спогади. Заслужений діяч мистецтв України, композитор Олексій Чухрай, показуючи на поле за двориком, нагадав слова незабутнього Олександра Білаша про те, що геніальність Раїси Кириченко бере свій початок саме від цього неозорого українського поля за селянською хатою. “Гріє душу те, що пісня її звучить, – сказав друг родини Кириченків, якого по праву називають подвижником у справі вшанування пам’яті Берегині української пісні, автор віршів низки пісень з її репертуару, заступник генерального директора ОДТРК “Лтава” Микола Ляпаненко. – Лише вслухайтеся в  пісню “Ця земля – Україна”, у святі слова: “Хто б мене не покликав, Я Тебе не покину, Бо другої такої нема!” Раїса Панасівна була вірною Україні до кінця, але ніколи не козиряла, не торгувала своїми достойними вчинками, як робить це, на жаль, дехто сьогодні, розгортаючи на тлі чужого героїзму свої підлі торги”.
Подовгу затримувалася біля рушників та старих світлин в осиротілій хаті землячка співачки, Герой Соціалістичної Праці, заслужений працівник сільського господарства України, депутат Верховної Ради СРСР ІХ–ХІ скликань Ганна Миколаївна Сиволап, яка все трудове життя пропрацювала  майстром машинного доїння у радгоспі Глобинського цукрокомбінату. Найрадісніший її спогад датується 1986 роком, коли в складі парламентської делегації вона перебувала в США і там її відшукала землячка Раїса Кириченко, яка приїхала виступати перед заокеанською публікою. То був сюрприз, який зріднив їх на все життя. Про особливе ставлення Раїси Панасівни до земляків згадувала й директор Омельницького НВК, що у Кременчуцькому районі, відмінник освіти Ольга Павлівна Яроменок, адже артистка ніколи не забувала, що перші кроки до свого творчого злету зробила у наддніпрянському місті, в хорі автозаводу. Ольга Павлівна знає, що таланту Раїси Кириченко стоячи аплодували в найпрестижніших залах багатьох країн світу, але до найбільшого захвату її повертають спогади про концерт, який народна артистка дала у звичайному сільському Будинку культури з нагоди відзначення 25-річчя радгоспу “Кременчуцький”. Відгукнулася на запрошення з радістю й співала три з половиною години, не жалкуючи для селян ані душевних, ані фізичних сил.
Не стримувала сльози на малій батьківщині Раїси Кириченко і її найближча подруга, яку та називала своєю сестрою і яку пропускали в лікарняні палати до тяжкохворої артистки вже й тоді, коли оберігали її від зайвого спілкування, Раїса Василівна Писаренко. Це вона мала право вислухати побажання Раїси Панасівни про поховання в Корещині й, зізнається, намагалася відмовляти: “Я говорила їй, що все розумію, але ж, Раєчко, ти – людина, яка належить народові. Та вона не передумала: тільки в рідному селі, біля рідних людей. Назвіть мені, хто з видатних особистей так любив своє село, Україну? Як правило, вони про це тільки говорять, а вона була душею з народом”.
Раїса Василівна переконана, що, може, й тисячу років не буде ще в України співачки, рівної Раїси Кириченко. Прекрасні голоси звучать і сьогодні, але немає в них тієї сили любові до рідної землі, якою Бог наділив нашу незабутню Берегиню. Звісно, попри те, що Писаренко добре усвідомлювала, наскільки неординарною особистістю є її подруга, двох Раїс поєднувала і звичайна жіноча дружба, у якій, до речі, Раїса Панасівна вирізнялася дивовижним вмінням уважно вислухати й перебрати на себе частину чужих хвилювань та журби. Теплими спогадами про Раїсу Панасівну поділилася також її племінниця, Людмила Євгенівна Яковіна (у дівоцтві – Корж), яка приїхала з сім’єю з Дніпропетровської області. Колись малій Люді пощастило бути “хвостиком”, який ні на крок не відставав від тітки-артистки.
Всі, хто приїхав до Корещини, зайшли до Покровської церкви Пресвятої Богородиці, яка постала тут у 2001 році, зокрема й стараннями Раїси Панасівни. Знаменита Козачка, яка прийшла у наш світ на Покрову, турбувалася не тільки про те, як допомогти сільській громаді з вирішенням матеріальних проблем, а й про те, щоб шукали люди дорогу до Бога. Часто бувала тут і сама. “Усе ми з нею планували, що треба у храм надбати”, – розповіла 88-річна, на диво жвава, староста церкви Ніна Василівна Кушнірова. – Про дзвін балакали, та тільки самій мені вже довелось його купувати”. Дзвін невеликий, прилаштований ближче до входу в храм, і Ніна Василівна спішить показати нам, як він чисто співає. А потім веде до столика, на якому під розп’яттям вже горять за упокій раби Божої Раїси свічки, й додає, що щодня за спокій її душі молиться, згадуючи відразу після своїх батьків. Раніше бабуся двадцять років їздила велосипедом у церкву в Глобине, бетонами привозила свячену воду серед зими. Тепер нікуди мандрувати не треба.
У Землянківській школі гостей із Полтави спочатку запросили у кімнату, прикрашену витинанками дітей, і дуже цікаво було поміркувати про сюжети цих робіт – поряд з біблійними образами були тут герой із Бельбека Юлій Мамчур, стійкий майданівець козак Гаврилюк і, звісно ж, Берегиня української пісні. У музеї-світлиці Раїси Кириченко всі переглянули поетично-музичну композицію, у якій учні розповіли, як їхня залюблена в пісню односельчанка Рая Корж стала символом української пісні – народною артисткою Раїсою Кириченко.
Після пісенно-танцювальних виступів юних козачат  у школі розпочався меморіальний захід за участю гостей із Полтави. Провів його один із натхненників поїздки в Корещину, куратор музею Раїси Кириченко в ПНПУ імені В. Г. Короленка,  кандидат наук із соціальних комунікацій, доцент кафедри журналістики Гліб Кудряшов. Прозвучали музичні й пісенні композиції у виконанні Лесі Гринчук – бандуристки, художнього керівника концертного ансамблю “Чураївна” обласної філармонії, з яким назавжди буде пов’язане ім’я Раїси Кириченко.
Гостей зі столиці в Корещині 9 лютого не було, так само, як і достойних вшанування пам’яті Берегині української пісні програм на національних телеканалах. До неї приїхали й прийшли саме ті, до кого вона линула з усіх заокеанських материків і столиць.

Вікторія КОРНЄВА
Микола БЕЗНОС (фото)
“Зоря Полтавщини”