Обидва льотчики бачили, як зенітний снаряд противника влучив у літак Івана Даценка. Іл вибухнув у повітрі на висоті 3000 метрів…
У середині 1980-х років у районі міста Брюховичі Львівської області були знайдені уламки літака Івана Даценка. На місці знахідки встановили пам'ятний обеліск. Пошуковці отримали підтверджуючі документи з архівів щодо прізвищ загиблих.
У харківському видавництві "Прапор" видали й перевидали книгу "За мужність і звитягу", присвячену Героям Радянського Союзу, які родом із Полтавщини, де Іванові Даценку був присвячений окремий нарис. У 1987–1988 роках у московському видавництві "Воениздат" вийшла друком 2-томна фундаментальна праця "Герои Советского Союза". В ній не обминули й ім'я Героя Радянського Союзу І.І.Даценка, який "не повернувся з бойового завдання 18 квітня 1944 року".
Здавалося б, у трагічній долі радянського льотчика була поставлена крапка. Аж раптом у номері газети "Труд" від 19 березня 1997 року з'явилося інтерв'ю зі знаменитим майстром танцю Махмудом Есамбаєвим, в якому прозвучало ім'я Івана Даценка – вождя племені канадських індіанців. Так стала відома неймовірна історія, що й сьогодні бентежить серця мільйонів людей.
Посол і вождь індіанського племені ірокезів
Першим про те, що Герой Радянського Союзу, гвардії капітан Іван Іванович Даценко живий, дізнався Надзвичайний і Повноважний Посол Радянського Союзу в Канаді Іван Тадейович Педько. Трапилося це в 1967 році ще до приїзду в Монреаль ансамблю Есамбаєва. У зв'язку з відкриттям Міжнародної виставки "ЕКСПО-67" посол неодноразово приїздив зі столиці Канади Оттави до Монреаля для вирішення організаційних питань. Неподалік місця проведення виставки був розташований табір місцевих індіанців. До посла неодноразово надходили неймовірні чутки про незвичайного вождя цього племені, і він захотів із ним познайомитись. Прихопивши із собою пляшку української горілки як подарунок, він поїхав до індіанців. "Когда я передал суровому вождю племени эту бутылку, – згадував посол, – что-то переменилось в нем, он показал мне знаком следовать в его вигвам, а там заговорил со мной на чистой украинской мове. Я был изумлен: надо же было хохлу затесаться в племя индейцев, да еще стать вождем…"
Сидячи за столом, вони вели неквапливу розмову рідною для обох українською мовою. Двоє Іванів – родом з України: один – посол великої держави, інший – вождь невеликого племені ірокезів. Говорили про музей індіанців і туристичний бізнес, яким займався вождь, про колоритні обряди й традиції в лісовому поселенні… Обидва досягли визнання на Батьківщині і в Канаді. Однак вождь індіанців здобував його аж занадто дорогою ціною: він, втративши надію повернутися на рідну Україну, прожив, по суті, два зовсім різних життя: одне – як Герой Радянського Союзу, гвардії капітан Іван Іванович Даценко, чий літак був збитий німцями і згорів, інше – як Джон Маккомбер, вождь індіанців. Як хотілося йому відкритися людині, яка говорить його рідною мовою!.. Однак так і не наважився на відверту розмову, бо не знав, як сприймуть його на Батьківщині. А посол Іван Педько не став надто розпитувати свого співбесідника про його минуле. Тоді був такий час: за надмірну цікавість до маловідомого емігранта могли звинуватити у зв'язках із неблагонадійними елементами. Особливо небезпечно це було тоді, коли радянське керівництво готувалося до відзначення 50-річчя Жовтневої революції, а численні емігрантські організації Канади влаштовували антирадянські демонстрації біля посольства СРСР і перед радянським павільйоном на всесвітній виставці в Монреалі.
…Коли посольський "Кадиллак" із червоним прапорцем на капоті зник за рогом, притомлений зустріччю із високим гостем вождь присів на порозі свого помешкання. Плетений тин і соняшники під вікном нагадували отчий дім, Чернечий Яр, що в Диканському районі Полтавської області. Він зрідка снився йому старовинним млином-вітряком на горі та багатокупольною красунею церквою знаменитого Преображенського жіночого монастиря під горою. Власне, теперішнє індіанське поселення і за розмірами, і за кількістю мешканців було схоже на рідну українську село. Але неподалік виблискували у сонячних променях п'ять знайомих ще зі шкільних уроків географії Великих озер, а з лісової гущавини доносився приглушений відстанню молотобійний гуркіт Ніагарського водоспаду. Відлуння падаючої з висоти води нагадувало до болю знайомі вибухи зенітних снарядів під крилом його бомбардувальника, навіювало спомин про воєнну молодість, про вірних бойових друзів…
Доля героя на тлі
"холодної війни"
Однак він все-таки не зміг тримати вічно у таємниці неймовірну історію свого життя. Відкрився вождь на прізвисько Пронизуючий Вогонь танцюристу Махмуду Есамбаєву, коли той теж заради цікавості відвідав резервацію канадських індіанців. В результаті відбулася відверта розмова зі співробітниками радянських спецслужб. Прикомандирований у Монреаль начальник 5-го управління КДБ СРСР, генерал-майор Пилип Бобков зустрівся із колишнім радянським льотчиком і уважно вислухав сповідь заслуженого воїна-фронтовика, долю якого нещадно перекроїла війна.
На сім років молодший від Даценка, Пилип Денисович, приписавши собі два роки,
16-річним юнаком добровільно пішов на фронт. Почав служити рядовим, а зустрів Перемогу командиром взводу у званні гвардії старшини з двома медалями "За відвагу" і солдатським орденом Слави ІІІ ступеня. Пилип Бобков був двічі поранений, востаннє – тяжко.
Ставши контррозвідником, він завжди залишався самим собою, не піддавався кон'юнктурі, не кривив душею перед людьми. У 1985 році його призначили першим заступником Голови КДБ СРСР, пізніше присвоїли звання генерала армії. А тоді, в далекому 1967-му, в розпал "холодної війни", йому доручили займатися справою Івана Даценка. Він вирішив її на користь колишнього радянського льотчика, а також Радянського Союзу і Канади… Знаменитому ж танцюристу Махмуду Есамбаєву довелося оприлюднювати різні версії щодо віку й походження вождя канадських індіанців у залежності від обставин як у період 1967–1997 років, так і після публікації у ЗМІ реальної версії неймовірної історії його житття.
І ще одне. Не таким був Іван Даценко, як його змальовують любителі дешевих сенсацій: нібито вирвавшись із фашистського полону, він перейшов лінію фронту, потрапив до своєї частини, провів один день серед бойових друзів-однополчан, потім його забрав "Смерш", довелося тікати зі сталінських таборів… Цього не було. Герою Радянського Союзу й нічному льотчику-бомбардувальнику вищого класу сповна вистачило "уваги" і пристрасного провокаційно-пропагандистського марення чинів Третього рейху…
Неймовірна доля нашого славного земляка гідна кіноповісті чи навіть захоплюючого телесеріалу. Однак сьогодні за мотивами життєвої драми Івана Даценка на швидку руку пишуться сценарії до так званих документальних і художніх фільмів, публікуються окремі матеріали з його життя. Щоправда, у Кам'янці-Подільському стартує кіноекспедиція, заплановані зйомки кінострічки із кошторисом у 12 мільйонів гривень, головний герой якого – Іван Додока (Даценко). Завдання перед знімальною групою стоїть складне, адже доля нашого земляка доволі непроста хоча б з огляду на причини, які змусили його емігрувати і довгий час приховувати своє минуле. Та й достовірну, повну інформацію про його життя здобути непросто, адже й досі в цій історії зберігається певна завіса таємничості, яка породжує багато чуток і домислів. Натомість славне ім'я Героя Радянського Союзу Івана Івановича Даценка повинно викликати асоціації не тільки з вождем канадського племені ірокезів, а й з мужнім захисником Батьківщини, гідним глибокої поваги і вдячної пам'яті.
Зоря Полтавщини, Вівторок, 26 травня 2009 р., 5 стор.
У середині 1980-х років у районі міста Брюховичі Львівської області були знайдені уламки літака Івана Даценка. На місці знахідки встановили пам'ятний обеліск. Пошуковці отримали підтверджуючі документи з архівів щодо прізвищ загиблих.
У харківському видавництві "Прапор" видали й перевидали книгу "За мужність і звитягу", присвячену Героям Радянського Союзу, які родом із Полтавщини, де Іванові Даценку був присвячений окремий нарис. У 1987–1988 роках у московському видавництві "Воениздат" вийшла друком 2-томна фундаментальна праця "Герои Советского Союза". В ній не обминули й ім'я Героя Радянського Союзу І.І.Даценка, який "не повернувся з бойового завдання 18 квітня 1944 року".
Здавалося б, у трагічній долі радянського льотчика була поставлена крапка. Аж раптом у номері газети "Труд" від 19 березня 1997 року з'явилося інтерв'ю зі знаменитим майстром танцю Махмудом Есамбаєвим, в якому прозвучало ім'я Івана Даценка – вождя племені канадських індіанців. Так стала відома неймовірна історія, що й сьогодні бентежить серця мільйонів людей.
Посол і вождь індіанського племені ірокезів
Першим про те, що Герой Радянського Союзу, гвардії капітан Іван Іванович Даценко живий, дізнався Надзвичайний і Повноважний Посол Радянського Союзу в Канаді Іван Тадейович Педько. Трапилося це в 1967 році ще до приїзду в Монреаль ансамблю Есамбаєва. У зв'язку з відкриттям Міжнародної виставки "ЕКСПО-67" посол неодноразово приїздив зі столиці Канади Оттави до Монреаля для вирішення організаційних питань. Неподалік місця проведення виставки був розташований табір місцевих індіанців. До посла неодноразово надходили неймовірні чутки про незвичайного вождя цього племені, і він захотів із ним познайомитись. Прихопивши із собою пляшку української горілки як подарунок, він поїхав до індіанців. "Когда я передал суровому вождю племени эту бутылку, – згадував посол, – что-то переменилось в нем, он показал мне знаком следовать в его вигвам, а там заговорил со мной на чистой украинской мове. Я был изумлен: надо же было хохлу затесаться в племя индейцев, да еще стать вождем…"
Сидячи за столом, вони вели неквапливу розмову рідною для обох українською мовою. Двоє Іванів – родом з України: один – посол великої держави, інший – вождь невеликого племені ірокезів. Говорили про музей індіанців і туристичний бізнес, яким займався вождь, про колоритні обряди й традиції в лісовому поселенні… Обидва досягли визнання на Батьківщині і в Канаді. Однак вождь індіанців здобував його аж занадто дорогою ціною: він, втративши надію повернутися на рідну Україну, прожив, по суті, два зовсім різних життя: одне – як Герой Радянського Союзу, гвардії капітан Іван Іванович Даценко, чий літак був збитий німцями і згорів, інше – як Джон Маккомбер, вождь індіанців. Як хотілося йому відкритися людині, яка говорить його рідною мовою!.. Однак так і не наважився на відверту розмову, бо не знав, як сприймуть його на Батьківщині. А посол Іван Педько не став надто розпитувати свого співбесідника про його минуле. Тоді був такий час: за надмірну цікавість до маловідомого емігранта могли звинуватити у зв'язках із неблагонадійними елементами. Особливо небезпечно це було тоді, коли радянське керівництво готувалося до відзначення 50-річчя Жовтневої революції, а численні емігрантські організації Канади влаштовували антирадянські демонстрації біля посольства СРСР і перед радянським павільйоном на всесвітній виставці в Монреалі.
…Коли посольський "Кадиллак" із червоним прапорцем на капоті зник за рогом, притомлений зустріччю із високим гостем вождь присів на порозі свого помешкання. Плетений тин і соняшники під вікном нагадували отчий дім, Чернечий Яр, що в Диканському районі Полтавської області. Він зрідка снився йому старовинним млином-вітряком на горі та багатокупольною красунею церквою знаменитого Преображенського жіночого монастиря під горою. Власне, теперішнє індіанське поселення і за розмірами, і за кількістю мешканців було схоже на рідну українську село. Але неподалік виблискували у сонячних променях п'ять знайомих ще зі шкільних уроків географії Великих озер, а з лісової гущавини доносився приглушений відстанню молотобійний гуркіт Ніагарського водоспаду. Відлуння падаючої з висоти води нагадувало до болю знайомі вибухи зенітних снарядів під крилом його бомбардувальника, навіювало спомин про воєнну молодість, про вірних бойових друзів…
Доля героя на тлі
"холодної війни"
Однак він все-таки не зміг тримати вічно у таємниці неймовірну історію свого життя. Відкрився вождь на прізвисько Пронизуючий Вогонь танцюристу Махмуду Есамбаєву, коли той теж заради цікавості відвідав резервацію канадських індіанців. В результаті відбулася відверта розмова зі співробітниками радянських спецслужб. Прикомандирований у Монреаль начальник 5-го управління КДБ СРСР, генерал-майор Пилип Бобков зустрівся із колишнім радянським льотчиком і уважно вислухав сповідь заслуженого воїна-фронтовика, долю якого нещадно перекроїла війна.
На сім років молодший від Даценка, Пилип Денисович, приписавши собі два роки,
16-річним юнаком добровільно пішов на фронт. Почав служити рядовим, а зустрів Перемогу командиром взводу у званні гвардії старшини з двома медалями "За відвагу" і солдатським орденом Слави ІІІ ступеня. Пилип Бобков був двічі поранений, востаннє – тяжко.
Ставши контррозвідником, він завжди залишався самим собою, не піддавався кон'юнктурі, не кривив душею перед людьми. У 1985 році його призначили першим заступником Голови КДБ СРСР, пізніше присвоїли звання генерала армії. А тоді, в далекому 1967-му, в розпал "холодної війни", йому доручили займатися справою Івана Даценка. Він вирішив її на користь колишнього радянського льотчика, а також Радянського Союзу і Канади… Знаменитому ж танцюристу Махмуду Есамбаєву довелося оприлюднювати різні версії щодо віку й походження вождя канадських індіанців у залежності від обставин як у період 1967–1997 років, так і після публікації у ЗМІ реальної версії неймовірної історії його житття.
І ще одне. Не таким був Іван Даценко, як його змальовують любителі дешевих сенсацій: нібито вирвавшись із фашистського полону, він перейшов лінію фронту, потрапив до своєї частини, провів один день серед бойових друзів-однополчан, потім його забрав "Смерш", довелося тікати зі сталінських таборів… Цього не було. Герою Радянського Союзу й нічному льотчику-бомбардувальнику вищого класу сповна вистачило "уваги" і пристрасного провокаційно-пропагандистського марення чинів Третього рейху…
Неймовірна доля нашого славного земляка гідна кіноповісті чи навіть захоплюючого телесеріалу. Однак сьогодні за мотивами життєвої драми Івана Даценка на швидку руку пишуться сценарії до так званих документальних і художніх фільмів, публікуються окремі матеріали з його життя. Щоправда, у Кам'янці-Подільському стартує кіноекспедиція, заплановані зйомки кінострічки із кошторисом у 12 мільйонів гривень, головний герой якого – Іван Додока (Даценко). Завдання перед знімальною групою стоїть складне, адже доля нашого земляка доволі непроста хоча б з огляду на причини, які змусили його емігрувати і довгий час приховувати своє минуле. Та й достовірну, повну інформацію про його життя здобути непросто, адже й досі в цій історії зберігається певна завіса таємничості, яка породжує багато чуток і домислів. Натомість славне ім'я Героя Радянського Союзу Івана Івановича Даценка повинно викликати асоціації не тільки з вождем канадського племені ірокезів, а й з мужнім захисником Батьківщини, гідним глибокої поваги і вдячної пам'яті.
Зоря Полтавщини, Вівторок, 26 травня 2009 р., 5 стор.
Рубрика: 
