Сьогодні, 1 квітня, до заповідника-музею Миколи Гоголя приїде чимало гостей. Ми ж побували там напередодні.
На території музею тривають останні приготування, впорядковується територія, завершуються опоряджувальні роботи.
Співробітники говорять, що такий “творчий неспокій” не міг витіснити дух Гоголя із його рідних місць. Адже взимку розібрали усі виставкові зали, навесні подвір’я перетворилося на будівельний майданчик…
На початку XX століття батьківський будинок Миколи Гоголя і всі флігелі демонтував його родич, який успадкував будівлю, бо вирішив, що вона старомодна. Залишилися тільки сад і ставки. Тож відтворювали садибу за малюнками і самого Гоголя, який любив малювати, і його друзів. А під час розкопок знайшли фундамент будинку. Так був зроблений проект відтворення садиби. Ініціатор відтворення садиби Гоголів архітектор Лев Вайнгорт був одним із авторів цього проекту. 1 квітня 1984 року з нагоди 175-річчя класика світової літератури вперше відчинив двері заповідник-музей у Гоголевому.
Минулого року виділено більше 6 мільйонів гривень субвенції із Державного бюджету на проведення широкомасштабної реконструкції всіх об’єктів музею. Як розповіла директор закладу Лідія Єнко, усередині будинку замінені комунікаційні системи, будинок утеплили, встановили відповідну апаратуру. Повністю замінили освітлення, встановивши люстри та світильники, характерні для дворянських садиб XVIII століття. Пофарбовані кімнати у ті ж кольори і такими ж невибагливими орнаментами – білі стіни у широку блакитну, а у спальнях – жовту смужки, як за часів Гоголя. Усі фіранки і ламбрекени на вікнах відтепер також відповідають тій епосі. Приємно, що й у флігелі замінені занавіски, говорить Лідія Дмитрівна. Були раніше темні, а тепер такі, як писав про них Гоголь – “белые кисельные занавесочки”.
 “Ми працюємо з полтавськими художниками-реставраторами Олександром Нечипоренком та Надією Панченко, плануємо у широкому спектрі показати усе, що пов’язане з ім’ям письменника. Покажемо Гоголя як письменника, філософа, фольклориста, зберемо матеріали, які засвідчують вплив Василівки на Миколу Васильовича, вплив тих людей, які його оточували. Те ж стосується і третього залу – літературного. У ньому розширено етнографічний куточок, також більше уваги звертаємо на перебування Гоголя у рідних місцях. Буде більше зразків національного вбрання, рушників, елементів побуту населення Василівки тих часів”, – продовжує розповідь Лідія Єнко.
На подвір’ї садиби також прагнули до автентики. Співробітники музею знайшли спогади Гоголя і за ними відтворили усе на його садибі. Алеї вимощені твердим покриттям, а головна алея – клінкерною цеглою червоного кольору, такою ж, як була за часів Гоголя. Шиферний дах флігеля змінили на очеретяний, комору також перекрили очеретом. Повністю відтворили чотири дерев’яних ганки біля батьківської хати. Тепер там вималювався білосніжний комплекс, де домінують дерево, очерет, як це було раніше. Перефарбували у червоний колір і металевий дах головного будинку, як зафіксовано у спогадах.
Восени у саду провели вибракування дерев і насадили більше 200 кущів і дерев. “У нас є карта, на якій позначені місця розташування кущів і дерев у садибі Гоголя, і ми все це відтворили, – розповідає директор музею. – До речі, у Гоголів-Яновських був парк-сад – поруч з декоративними росли фруктові дерева. І батько Гоголя, і сам Микола Васильович не любили симетрії. “Дерева повинні рости не як солдати у строю, а вільно”, – писав батько Гоголя. Описано також, як садили дерева, коли Гоголь був маленький. Він набирав у руку камінців, кидав їх, і де падав камінець, там садили дерево. Улюбленими деревами Гоголя були липи, дуби і клени. Ці дерева зараз переважають у садибі”.
А сьогодні тут висадять кущі калини. Буде закладено так званий “ювілейний калиновий віночок” – ряд невисоких кущів калини висадять навколо пам’ятника Миколі Васильовичу. Білим цвітінням навесні та багряними кетягами восени та взимку такий собі калиновий вінок стане прикрасою для подвір’я, переконані тут.
Це вже бачення сучасників. Як і те, що у ході реставрації за кошти з обласного бюджету облаштували зону відпочинку для туристів – звели дві альтанки під очеретяною стріхою, встановили ряд лав понад ставом та декоративну криницю.
Але ще залишаються завдання. Не менш широкомасштабні, ніж уже виконані. Треба реконструювати ставки, а на 30 гектарах заповідника вони займають третину площі. Укріпити берегову зону, бо вода підмиває береги, дві дамби, що вже починають руйнуватися. Це коштуватиме понад 200 тисяч гривень. На кошти із бюджету тут уже не розраховують, сподіваються на меценатів.
Ще один задум – відбудова родинної церкви Гоголів-Яновських на території садиби. Уже виготовлений її ескіз на благодійні кошти, тепер на часі – проектно-кошторисна документація. Торік вона коштувала 100 тисяч гривень. Церква буде не культовою спорудою, а об’єктом показу. Для її зведення потрібно кілька мільйонів гривень – підрахували тут і відкрили благодійний рахунок.
Тож до зустрічі численних гостей працівники музею готуються дуже прискіпливо, бо планують залучати їх і до співпраці. І вже переконані, що небайдужих буде чимало. Адже з 1 квітня, коли музей відчинять для туристів, очікують небувалу кількість відвідувачів. “За всі 25 років не було стільки бажаючих приїхати до нас, побувати в отчому краї генія світової літератури”, – говорить Лідія Дмитрівна.
3 квітня тут планується провести свято з нагоди 25-річчя створення заповідника-музею Миколи Гоголя, де буде чимало сюрпризів.
“А дух Гоголя, ми сподіваємося, сюди обов’язково повернеться, – переконана директорка заповідника. – З кожним днем садиба стає спокійнішою. Коли тут зрештою встановиться цілковитий домашній затишок, притаманний кожному будинку, тоді душа Гоголя буде присутня тут завжди. Я думаю, що початком цього повернення стане перше квітня, на яке так чекають усі”.
Зоря Полтавщини, Середа, 1 квітня 2009 р., 1 стор.