…Уважно перечитую “Шевченківський словник” у двох томах (Київ. 1976–1977). У коментарях до імен Якова де Бальмена, Євгена Гребінки, Віктора Забіли, Нестора Кукольника, Аполлона Мокрицького, Петра Редькіна, Василя Тарнавського (старшого) вчені не згадують їхнього геніального однокласника і “однокашника” Миколу Яновського, дружбу з яким вони пронесли через усе своє життя та якою щиро пишалися.
Ім'я Миколи Гоголя відсутнє і в коментарях до прізвищ людей, з якими він листувався довгі роки, людей із його близького оточення: О.Бодянського, В.Григоровича, К.Брюллова, А.Венеціанова, В.Жуковського, Ф.Йордана, М.Глінки, М.Максимовича, Ф.Моллера, А.Ставессера, Ф.Толстого, П.Плетньова, Н.Штенберга, Ф.Чижова, М.Щепкіна. Немає його і в анотаціях до родин Аксакових, Капністів і Рєпніних. Чому, цікаво?
Енциклопедисти вилучили зі сторінок “Шевченківського словника” імена найближчих друзів Гоголя – Олександра Данилевського і Миколи Прокоповича. Хоча документально засвідчено, що з 1837 року Прокопович постійно зустрічався з Шевченком на “Літературних вечорах” у Євгена Гребінки.
Знищене листування Тараса Григоровича з Євгеном Гребінкою, Олександром Данилевським і Миколою Прокоповичем, як і листи найближчих друзів Гоголя за 1837–1842 роки. Начебто вони не повідомили Миколі Васильовичу про викуп із рабства Тараса Шевченка, про зустрічі з ним…
Шевченкознавці замовчують, що Андрій та Ілля Лизогуби були троюрідними братами Гоголя, що поет навесні 1846 і 1847 років жив і працював у їхньому родовому маєтку в Седневі Чернігівської губернії. Саме у братів письменника Шевченко 8 березня 1847 року озаглавив вірш “За думою дума роєм вилітає” – “Гоголю”. Подібних фактів щодо замовчування я зібрала багато.
…Важко перелічити імена усіх письменників, про яких Гоголь сказав щось важливе. Він писав про творчість Пушкіна, Фонвізіна, Державіна, Грибоєдова, Батюшкова, В'яземського, Жуковського, Капніста, Язикова. Добре відомо, з якою пильністю й зацікавленістю стежив він з-за кордону за літературними новинками. Микола Васильович першим вітав геній Достоєвського, талант Тургенєва, Некрасова, Островського, Гончарова, Григоровича, Даля, Майкова, Фета…
Чи йшлося в той час у літературних колах про творчість Шевченка? Без сумніву! Як тільки в Санкт-Петербурзі в 1840 році вийшов його “Кобзар”, відразу ж це ім'я стало відоме усім шанувальникам поезії.
“Ви є однодумцем киянина Мечислава Едмундовича Гаска”, – сказав мені одного разу при зустрічі нині покійний Віктор Батурин, тоді головний художник Полтави. Оскільки в обласній бібліотеці не було книги дослідника – “У дружньому колі Шевченка і Гоголя” (Київ, 1980 рік), я насмілилася послати йому листа на домашню адресу. І відіслала вченому шість фотографій із малюнків Шевченка, які мені пощастило розшифрувати. Акварельні й виконані олівцем портрети матері письменника, його сестер Ганни, Лізи, Ольги, портрети дядька Павла Косяровського і його 18-літньої дочки Катерини незаперечно свідчили, що в 1843 і 1845 роках Тарас Григорович жив і працював у Марії Іванівни Гоголь-Яновської. Що саме там були виконані й власноруч підписані поетом малюнки “У Василівці”, “Стінка”.
5 січня 1993 року Мечислав Едмундович надіслав мені у відповідь свою книгу з автографом та авторськими виправленнями. На 129-й сторінці я з подивом побачила невідомий портрет молодого Гоголя, виконаний 6 червня 1836 року товаришем Шевченка по навчанню в Академії наук – російським художником Петром Петровським. Поет часто гостював у його родині. У 1841 році Петровський виїхав у Рим для продовження навчання, а через рік помер. На сторінці 55 – шаржовий поясний профіль Тараса Шевченка. Характерне кирпате обличчя з високим чолом дивиться в потилицю намальованої поруч теж у профіль голови… Переді мною лежав портрет Гоголя! Так, безсумнівно. Цей характерний довгастий Гоголів ніс і ця злегка лукава усмішка, яка впадала в око багатьом його сучасникам-мемуаристам. Але ж це Гоголь не пізніше 1836 року: нема ні вусів, ні еспаньйолки, ні довгого волосся. Гоголь, як свідчив Сергій Аксаков, був тоді чисто поголений, підстрижений, усміхнений, веселий, з чубчиком над чолом. Отже, два зображення поруч – Гоголь і Шевченко (на фото) – зафіксовані шевченковим другом Петром Петровським! І при тому – не пізніше 1836 року. Чи ж не переконливе це свідчення знайомства і дружби Миколи Васильовича не тільки з Тарасом Шевченком, а й з усім колом Шевченкових друзів-художників, питав Мечислав Гаско?
Минуло майже 30 років із часу його наукового відкриття, документально підтвердженого в книзі “У дружньому колі Шевченка і Гоголя”. Сам Микола Васильович 1851 року в Москві у розмові з Осипом Бодянським сказав: “Я знаю и люблю Шевченко как земляка и даровитого художника; мне удалось и самому кое- чем помочь в первом устройстве его судьбы”…
Зоря Полтавщини, П’ятниця, 17 березня 2009 р., 3 стор.
Ім'я Миколи Гоголя відсутнє і в коментарях до прізвищ людей, з якими він листувався довгі роки, людей із його близького оточення: О.Бодянського, В.Григоровича, К.Брюллова, А.Венеціанова, В.Жуковського, Ф.Йордана, М.Глінки, М.Максимовича, Ф.Моллера, А.Ставессера, Ф.Толстого, П.Плетньова, Н.Штенберга, Ф.Чижова, М.Щепкіна. Немає його і в анотаціях до родин Аксакових, Капністів і Рєпніних. Чому, цікаво?
Енциклопедисти вилучили зі сторінок “Шевченківського словника” імена найближчих друзів Гоголя – Олександра Данилевського і Миколи Прокоповича. Хоча документально засвідчено, що з 1837 року Прокопович постійно зустрічався з Шевченком на “Літературних вечорах” у Євгена Гребінки.
Знищене листування Тараса Григоровича з Євгеном Гребінкою, Олександром Данилевським і Миколою Прокоповичем, як і листи найближчих друзів Гоголя за 1837–1842 роки. Начебто вони не повідомили Миколі Васильовичу про викуп із рабства Тараса Шевченка, про зустрічі з ним…
Шевченкознавці замовчують, що Андрій та Ілля Лизогуби були троюрідними братами Гоголя, що поет навесні 1846 і 1847 років жив і працював у їхньому родовому маєтку в Седневі Чернігівської губернії. Саме у братів письменника Шевченко 8 березня 1847 року озаглавив вірш “За думою дума роєм вилітає” – “Гоголю”. Подібних фактів щодо замовчування я зібрала багато.
…Важко перелічити імена усіх письменників, про яких Гоголь сказав щось важливе. Він писав про творчість Пушкіна, Фонвізіна, Державіна, Грибоєдова, Батюшкова, В'яземського, Жуковського, Капніста, Язикова. Добре відомо, з якою пильністю й зацікавленістю стежив він з-за кордону за літературними новинками. Микола Васильович першим вітав геній Достоєвського, талант Тургенєва, Некрасова, Островського, Гончарова, Григоровича, Даля, Майкова, Фета…
Чи йшлося в той час у літературних колах про творчість Шевченка? Без сумніву! Як тільки в Санкт-Петербурзі в 1840 році вийшов його “Кобзар”, відразу ж це ім'я стало відоме усім шанувальникам поезії.
“Ви є однодумцем киянина Мечислава Едмундовича Гаска”, – сказав мені одного разу при зустрічі нині покійний Віктор Батурин, тоді головний художник Полтави. Оскільки в обласній бібліотеці не було книги дослідника – “У дружньому колі Шевченка і Гоголя” (Київ, 1980 рік), я насмілилася послати йому листа на домашню адресу. І відіслала вченому шість фотографій із малюнків Шевченка, які мені пощастило розшифрувати. Акварельні й виконані олівцем портрети матері письменника, його сестер Ганни, Лізи, Ольги, портрети дядька Павла Косяровського і його 18-літньої дочки Катерини незаперечно свідчили, що в 1843 і 1845 роках Тарас Григорович жив і працював у Марії Іванівни Гоголь-Яновської. Що саме там були виконані й власноруч підписані поетом малюнки “У Василівці”, “Стінка”.
5 січня 1993 року Мечислав Едмундович надіслав мені у відповідь свою книгу з автографом та авторськими виправленнями. На 129-й сторінці я з подивом побачила невідомий портрет молодого Гоголя, виконаний 6 червня 1836 року товаришем Шевченка по навчанню в Академії наук – російським художником Петром Петровським. Поет часто гостював у його родині. У 1841 році Петровський виїхав у Рим для продовження навчання, а через рік помер. На сторінці 55 – шаржовий поясний профіль Тараса Шевченка. Характерне кирпате обличчя з високим чолом дивиться в потилицю намальованої поруч теж у профіль голови… Переді мною лежав портрет Гоголя! Так, безсумнівно. Цей характерний довгастий Гоголів ніс і ця злегка лукава усмішка, яка впадала в око багатьом його сучасникам-мемуаристам. Але ж це Гоголь не пізніше 1836 року: нема ні вусів, ні еспаньйолки, ні довгого волосся. Гоголь, як свідчив Сергій Аксаков, був тоді чисто поголений, підстрижений, усміхнений, веселий, з чубчиком над чолом. Отже, два зображення поруч – Гоголь і Шевченко (на фото) – зафіксовані шевченковим другом Петром Петровським! І при тому – не пізніше 1836 року. Чи ж не переконливе це свідчення знайомства і дружби Миколи Васильовича не тільки з Тарасом Шевченком, а й з усім колом Шевченкових друзів-художників, питав Мечислав Гаско?
Минуло майже 30 років із часу його наукового відкриття, документально підтвердженого в книзі “У дружньому колі Шевченка і Гоголя”. Сам Микола Васильович 1851 року в Москві у розмові з Осипом Бодянським сказав: “Я знаю и люблю Шевченко как земляка и даровитого художника; мне удалось и самому кое- чем помочь в первом устройстве его судьбы”…
Зоря Полтавщини, П’ятниця, 17 березня 2009 р., 3 стор.
Рубрика: 
