42-річний учитель фізкультури Володимир Донос із Гадяча, вважай, повернувся з того світу. П’ять днів поранений військовий санітарної роти нерухомо пролежав у лісосмузі під Іловайськом Донецької області. Сам – серед мертвих понівечених тіл. Щоб вижити, їв хробаків і мурах… Зрештою його знайшли тамтешні селяни і вивезли до лікарні.
28 серпня військова колона, в якій був Володимир Донос, їхала виручати оточених під Іловайськом. Проте її обстріляли. Військовий санітар, поки допомагав іншим пораненим бійцям, сам отримав наскрізне поранення ноги. Він лише пам’ятає, як друг відтягнув його з лінії вогню у ліс, там перев’язав рану, забрав ще одного пораненого і зі сльозами на очах обіцяв повернутися…
Опритомнів Володимир серед пошматованих людських тіл. Перше, що побачив, – очі мертвого бійця. “Очі відкриті, зелені й дивляться на мене…”
Далі усе перетворилося на виживання. Рухатися він не міг – одразу непритомнів від болю. Вдалося дотягнутися до каски вбитого, набрав дощової води, що цівкою стікала із стовбурів дерев під час дощу. Але дощ був лише один день. Далі – чотири дні без води. Їв черв’яків, ловив мурах, що повзали довкола. Власною сечею поливав страшну рану на нозі, бо не було інших антисептиків, бачив, як нога щодень більше гнила. Адже у санітара, який їхав на бойове завдання, із собою не було жодних ліків, лише джгут.
Аби не збожеволіти, Володимир вів щоденник у блокноті, рахував світанки й вечори. “У першу ніч попрощався з рідними, а коли прокинувся – доброго ранку, ми ще живі”, – тепер із іронічною посмішкою згадує Володимир.
Лише на п’ятий день його знайшли місцеві селяни. Спочатку доправили у місцеву лікарню, потім – у дев’яту лікарню Донецька. Хоча перед цим шість медичних закладів приймати українського солдата відмовилися. У Донецьку Володимиру ампутували половину ноги і відвезли в госпіталь “ДНР”. Нині боєць зізнається, що найбільше боявся потрапити в полон до чеченців. Допомагала виживати остання граната, яку тримав на крайній випадок.
До своїх Володимиру вдалося повернутися під час обміну полоненими. “Мене обмінювати збиралися ще з самого початку. Вважали, що я якийсь спецпризначенець. Адже з такою раною, такою втратою крові вижити навряд чи комусь би вдалося. Говорили, що з такими пошкодженнями живуть максимум два дні. Я пояснював, що я – учитель фізкультури, у походи дітей водив, навчав виживати в екстремальних умовах”, – розповідає Володимир.
Зараз Володимир Донос перебуває у столичному госпіталі. Поряд із ним дружина Ярослава. Також військовим санітаром опікуються столичні волонтери.
Уже тепер про пережите Володимир розповідає із усмішкою, проте прочитати свій записник досі не наважується. Дружина почала, але не дочитала. “Він писав: “Може, за іронією долі мене знайдуть першого вересня, коли діти якраз перший день підуть у школу”, – говорить Ярослава Донос. – Запитую: “Вова, ти не шкодуєш, що потрапив туди?” Він відповідає: “Ні, я врятував три життя, одне із них – моє”.
Волонтер із київського госпіталя Ірина Солошенко, котра допомагає нашому земляку, глибоко вражена історією Володимира Доноса. Говорить, що фільми і книжки про війну просто блякнуть перед долею військового санітара з Полтавщини. А відсутність аптечок у бригаді, яку відправили на виконання бойового завдання, – це взагалі неймовірна ганьба для наших тилових служб.
Попереду в нашого земляка ще чимало випробувань – тривале лікування, протезування та реабілітація. Він сьогодні, як ніколи, потребує й нашої з вами уваги та допомоги. Адже скалічений боєць гідний того, щоб повернутися до нормального, повноцінного життя.
Картковий рахунок “ПриватБанку” – 4405 8823 0945 7269. Отримувач – Володимир Донос.

Ілона БОГАЧ
Журналіст